Корпоративний блог КІНТО

Пошук

Архів записів

25 років без Моісея. Частина ХІ

31.10.2016 от marketing

Чи обов’язкова накопичувальна пенсійна система, чи особові інвестиційні та пенсійні рахунки, чи «румунський» інвестиційний фонд – це все приклади інклюзивних економічних інститутів, які дозволять Україні створити вектор європейського (інклюзивного) розвитку. Їх комплексне впровадження забезпечить нам якісні зміни в усіх секторах діяльності, без жодних шокових терапій. Вони допоможуть нам отримати саме позитивне сприйняття реформ та нашого майбутнього в нашій країні.

Уявімо, що за помахом чарівної палички, інклюзивні інститути вже запрацювали. Минуло 2 роки і… ми бачимо, як кардинально змінилась корпоративна культура емітентів та їх транспарентність. Прибутки у корпоративному секторі збільшилися у рази, а капіталізація окремих емітентів вже зросла на порядки. Нова якість емітентів та зростання внутрішнього накопичувального інвестування стали каталізатором карколамного збільшення, як прямих, так і портфельних іноземних інвестицій. Обсяг ВВП вже подвоївся тільки за рахунок детінізації економіки та ревальвації гривні. Ми відчули нарешті перші позитивні зміни в нашому повсякденному житті, які ніяк не пов’язані з кон’юнктурою на український експорт. Капіталізація країни вже не є абстракцією для пересічного громадянина, так як перетворюється у сукупність індивідуальних капіталізацій.

Далі цікавіше. Минає 7 років і…ми бачимо, що внутрішні пенсійні накопичення дозволили вже остаточно зламати вкрай небезпечну тенденцію деградації економічної та особливо соціальної інфраструктури в країні. Для довгострокових «пенсійних» коштів залишається пріоритетним пошук найменш ризикованих інвестицій, до яких належать саме інфраструктурні проекти. Це дозволило вже проінвестувати сучасні технології в енергозбереженні та підвищенні комфортності житлового сектора, принципово змінити транспортну інфраструктуру великих міст, створити справжню індустрію утилізації, наситити медичні центри суперсучасним обладнанням. Виникла унікальна синергія – міста стали все більш зручними для вашого проживання і більш безпечними для здоров’я, а, в результаті, убезпечились та примножились ваші індивідуальні пенсійні накопичення.

Чарівні палички, на жаль, належать персонажам казковим. Тепер, вже без помаху чарівної палички, перенесемося у просторі. До Республіки Чилі. Ця країна є одним із найбільш вдалих прикладів впровадження накопичувальної пенсійної системи. Де на сьогоднішній день всі платні автомагістралі побудовані за пенсійні кошти. Кожен раз, коли автомобіліст сплачує дорогу, він бачить величезний надпис з нагадуванням, що він отримав можливість не тільки зручно переміститися у просторі, а й одночасно збільшити власні пенсійні накопичення. Це і є справжня інклюзивна пенсійна система.

Накопичувальне пенсійне інвестування є справді одним із великих надбань сучасної цивілізації. У кожного з нас з’являється можливість інвестувати у якість свого життя вже сьогодні, створюючи при цьому матеріальний фундамент для повноцінного життя у пенсійному віці.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина Х

24.10.2016 от marketing

В попередній частині про таке: як екстрактивні інститути нівелюють значення фондового ринку, як для інвесторів, так і для емітентів; як включити населення до інвестування та змінити екстрактивне мислення емітентів.

Перед тим, як перейти до питань державного сектору економіки, я ще раз нагадаю Вам квінтесенцію таких понять, як інклюзивні та екстрактивні інститути. Інклюзивні – створюють передумови для стійкого економічного розвитку країни, та всілякої самореалізації її громадян. Екстрактивні – це застій, деградація та тотальна корупція на всіх щаблях влади (див. частина ІІ). Відповідно, у першому випадку, державний сектор економіки мінімізується і ставиться під контроль ринкових відносин та громадськості. У другому випадку, приватизація всіляко гальмується, чи проводиться на неконкурентних (корупційних) засадах під конкретного покупця.

Вже третій рік поспіль кожний новий уряд заявляє про грандіозні плани приватизації, які кожного разу не виконуються. Тобто, проблеми державного сегменту корпоративного сектора економіки тільки нарощуються. Де до таких загально-секторальних проблем, як непрозорість формування фінансових результатів та незадовільний стан корпоративного управління, додаються ще деякі специфічні. Перш за все, мова про високий рівень політизації процесів управління державними підприємствами і, відповідно, їх більш збиткову діяльність. В результаті – незадовільна оцінка потенційними інвесторами вартості підприємств, що пропонуються до приватизації. (Приклад з Одеським припортовим заводом).

Одним із найбільш успішних прикладів комплексної трансформації державного сегменту та корпоративного сектору в цілому є досвід Румунії.  2005-го року там було створено закритий інвестиційний фонд Fondul Proprietare. Активи фонду  були сформовані за рахунок 15-20% пакетів акцій державних корпорацій, переважно енергетичних та інфраструктурних.

Державний корпоративний сектор Румунії мав ті ж самі проблеми, що й ми маємо сьогодні – корупція, збитковість, непрозорість в управлінні, нездатність до розвитку. Передбачалось, що представники фонду ввійдуть до спостережних рад усіх корпорацій з їхнього портфелю та будуть там адаптовувати правила кодексу корпоративного управління ОЕСD (світова організація, що об’єднує найбільш успішні країни з інклюзивними інститутами). Таким чином, повинна була поліпшитись керованість підприємств, зростати їх доходність та капіталізація. Але тільки 2010-го року, коли в результаті міжнародного тендера  керуючим фондом став один із найбільших глобальних гравців Franklin Templeton Investment Management (обсяг активів під управлінням складає 850 млрд. доларів), ситуація з фондом почала динамічно розвиватися.

Саме завдяки зусиллям Templeton та підтримці міжнародних фінансових організацій парламент Румунії суттєво посилив захист прав портфельних інвесторів. Це дозволило значно підвищити серед іноземних інвесторів інтерес до Фонду, його активів та до інвестування в Румунію в цілому. За останні 5 років державні румунські компанії за участю Templeton провели 10 успішних IPO на загальну суму більш 1,5 млрд. доларів.

Fondul Proprietare став для Румунії ще одним інклюзивним інститутом. Він прискорив процес адаптації країни до вимог ЄС, капіталізував та зробив Бухарестську біржу однією із найпривабливіших в Центральній Європі, став успішним прикладом трансформації державного корпоративного сектору.

Запуск подібного Фонду в Україні дозволив би перенести всі наведені вище позитиви в нашу економіку, прискорив би процес розбудови в країні інклюзивних інститутів. Такі державні корпорації, як Нафтогаз, Укрзалізниця, Енергоатом, Ощадбанк, Укргазвидобування, морські та авіаційні порти, розподільчі енергокомпанії та інші, нарешті зможуть отримати корпоративне управління за міжнародними стандартами і відповідне підвищення їх прибутковості та інвестиційної привабливості. Нарешті, з’явиться можливість досить швидкого насичення фондового ринку якісними цінними паперами, що відповідають вимогам накопичувальної пенсійної системи та забезпечать дохідність пенсійних коштів.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина ІХ

20.10.2016 от marketing

В попередній частині я вже звертав Вашу увагу до проблем емітентів на українському фондовому ринку. Вони були створені переважно в процесі масової приватизації, що обумовило непрозорість формування їх фінансових результатів та дуже обмежену кількість їх акцій у біржовому обороті. Це пояснюється тим, що:

По-перше, обіг акцій на біржах не залежав від волі емітентів. Вони могли навіть не знати, що їхні акції перебувають у біржовому обороті і, відповідно, ніяких інформаційних звітів від них біржі не отримували.

По-друге, постійне скорочення обсягу постприватизаційних цінних паперів у біржовому обороті через їх концентрацію у руках олігархічних груп та, відповідно, монополізацію ключових секторів економіки.

Ми бачимо зразковий приклад спотворення фондового ринку під впливом екстрактивних інститутів. Коли гірський потік, з каламутною приватизаційною водою, поступово перетворився у гниле болото. І згодом перестав бути цікавим, як для інвесторів, так і для емітентів.

Міжнародний досвід демонструє, що це біда. Але не трагедія. Впровадження інклюзивних інститутів дозволить швидко пробудити зацікавленість до виходу на український фондовий ринок, як нових емітентів, так і повернути постприватизаційних. Для цього треба захистити мажоритарних власників від рейдерських атак, міноритарних акціонерів – від перерозподілу прибутків на користь мажоритарних, та законодавчо простимулювати масове включення населення до процесів інвестиційного накопичення. Тобто, захистити права власності та створити рівні умови для інвестування.

Необхідно відмітити, що включення населення до інвестування можливе двома способами. Перше, шляхом політичного консенсусу інклюзивно налаштованих еліт, і друге, шляхом стимулювання інвестиційної самоорганізації. В першому випадку це впровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи. В другому – організація умов для відкриття особових інвестиційних та пенсійних рахунків.

В кожній країні з інклюзивними інститутами ці питання обов’язково були вирішені. Щоправда, робилося це в різний спосіб. Так, наприклад, у США віддали перевагу добровільним формам – особовим пенсійним рахункам (IRA) та недержавним пенсійним фондам. Але у більшості країн існує як обов’язкова, так і добровільна форма організації пенсійних накопичень.

Треба підкреслити, що податкове стимулювання є ключовою ознакою всіх добровільних форм організації пенсійних накопичень. Так, у США для власників особових рахунків діє межа щорічного пільгового інвестиційного внеску в сумі 5,5 тисяч доларів, у Великій Британії – 15 тисяч фунтів, в Канаді – 5,5 тисяч канадських доларів, в Японії – 1 мільйон ієн.

Особливе значення приділяється такій формі податкового стимулювання в перехідних економіках, в процесі творення інклюзивних інститутів. Це дозволяє полегшити адаптаційні процеси запуску обов’язкової накопичувальної пенсійної системи та швидше перелаштувати екстрактивно мислячих емітентів. Зробити більш привабливою для емітентів прозорість та передбачуваність і відповідно більшу капіталізованість. З більшими прибутками та більшими податками до бюджету. (Привіт Мінфіну)

Захист прав власності та рівні умови для економічної діяльності є базовими поняттями інклюзивності. Врешті-решт, коли ви чуєте, що хтось виступає проти єдиних тарифів, будьте пильними. Ці люди є адептами екстрактивності. Вони хочуть на популізмі дорватися до влади, щоб залізти до вашої кишені.

В наступній частині про таке: як трансформувати державний сектор економіки; про позитивний для нас досвід Румунії, як державні корпорації стають прибутковими та інвестиційно привабливими для пенсійних коштів.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина VІІI

17.10.2016 от marketing

В попередній частині про таке: суспільство має вірити у силу самоорганізації; проблеми багатовекторності; системна інтоксикація російськими екстрактивними інститутами; пам’ятник від вдячних українців

Стійкий економічний розвиток можливий тільки в умовах постійних творчих деструкцій, постійних інноваційних змін відповідних інститутів. Одним з прикладів найбільш глобальної творчої деструкції за останні півсторіччя є пенсійна реформа в країнах з інклюзивною моделлю організації суспільства. Реформа, яка змінила парадигму соціального забезпечення, запровадивши накопичувальне пенсійне страхування.

Глобальні пенсійні активи вже перевищили 35 трлн. доларів, а в таких країнах, як США (121%), Велика Британія (112%), Австралія (120%), Нідерланди (184%) та Швейцарія (119%), пенсійні накопичення перевищують відповідні ВВП. Статистика свідчить, що час дискусій та пошуку альтернатив вже давно завершився серед розвинутих країн. Але, слід підкреслити, що навіть для країн зі сталими інклюзивними інститутами запровадження накопичувальної пенсійної системи приводило до значних напружень політичних інститутів та турбулентності серед правлячих еліт. А в таких країнах як Німеччина (13% пенсійних активів до ВВП) чи Франція (6%), які дещо затрималися з початком реформ, досі трапляються час від часу масштабні пенсійні страйки.

Ще значно складніше проходять процеси трансформації пенсійних систем у постсоціалістичних країнах, де необхідна більш глибока деструкція також й економічних інститутів.

Накопичувальна пенсійна система може ефективно діяти тільки в умовах повної інклюзивності інститутів. Тому, в постсоціалістичних країнах вона обов’язково стає криголамом екстрактивних відношень. Вона може убезпечити економічне майбутнє десятків мільйонів людей тільки за умов верховенства права та захисту прав власності, деолігахізації та демонополізації, заохочення до інвестування в нові технології та знання. За умов централізованої, але у плюралістичний спосіб організованої влади.

Впровадження пенсійної реформи в Україні дозволить поетапно розібрати всі економічні завали, створені діяльністю екстрактивних інститутів. Відновити фондовий ринок та наситити його якісними цінними паперами, поліпшити стан корпоративного управління у держаному та приватному секторах, забезпечити прозорість формування фінансових результатів підприємств та елімінувати можливості їх фіктивної збитковості. Це дозволить зменшити корупцію та збільшити податкові платежі з корпорацій.

Підвищення рівня капіталізації країни та її інвестиційної привабливості перестане бути абстракцією для більшості наших співгромадян. Економічні успіхи країни стануть запорукою високого рівня їх пенсійного забезпечення та їх громадянської позиції, творення якісно вищого рівня суспільної довіри.

Вкладники у накопичувальну пенсійну систему перетворяться в критичну більшість громадян, які не тільки підштовхнуть країну до остаточного переходу до інклюзивних інститутів, але й стануть запобіжником від можливих спроб сповзання до екстрактивності в майбутньому. Нарешті, критична маса населення перетвориться у критичну масу громадян.

Треба відзначити, що олігархічні та всі популістичні політичні проекти явно не захоплені від таких перспектив. Їх задача полягає в нейтралізації та дискредитації реформаторських зусиль. Таким чином, вони сподіваються зберегти систему інститутів у сталому, вигідному для них стані.

Основними аргументами з боку прибічників екстрактивних інститутів є наступне: параметри фондового ринку не відповідають вимогам накопичувальних пенсійних програм, нема якісних емітентів, їх баланси не прозорі і, відповідно, пропонують спочатку виправити вказані недоліки, і тільки потім запускати систему. Вони при цьому не хочуть помічати, що вказаний перелік дійсних проблем має всі ознаки «родових плям» екстрактивних інститутів. Тобто, пропонується результати екстрактивної діяльності виправити екстрактивними методами та перейти до інклюзивності. Виглядає все це досить кумедно, хоча вони говорять про це з дуже серйозними обличчями та з глибоким переконання в очах.

В наступній частині про таке: як екстрактивні інститути нівелюють значення фондового ринку, як для інвесторів, так і для емітентів; як включити населення до інвестування та змінити екстрактивну філософію емітентів.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина VІI

10.10.2016 от marketing

В попередній частині про таке: чому економічна велич Венеції залишилась у минулому; передумови успішності переходу до інклюзивності; як цифрова революція збільшує трансформаційний потенціал України.

У російському експертному середовищі є досить популярною думка про необхідність підтримки довготривалого збройного конфлікту на території Донбасу. Це дозволить, на їх думку, фінансово виснажити Україну, дестабілізувати бюджетно-грошову систему та надовго закрити питання проведення реформ. Врешті-решт знову нав’язати нам владу, згодну на васальні відносини з Москвою, якій успішна Україна категорично протипоказана.

Так, збройний конфлікт приніс багато горя і страждань, людські втрати та матеріальні збитки, зубожіння незахищених верств населення та поневіряння переселенців. Але, всупереч сподіванням росіян, “Донбаський гамбіт” не тільки не послабив, а навпаки, підсилив нашу потенційну спроможність до реформ.

По-перше, суспільство отримало наочне підтвердження сили самоорганізації та значення громадських організацій у будь-яких  сферах, навіть в таких  специфічних, як обороноздатність країни.

По-друге, збройна агресія нівелірувала можливості владної верхівки користуватися так званою багатовекторністю. Західні країни та міжнародні фінансові організації допомагають нам перенести військово-економічну скруту за умов проведення системних реформ по впровадженню саме інклюзивних інститутів. Навіть у випадку неймовірно сприятливої експортної кон’юктури, нинішня влада не зможе повторити досвід попередників по згортанню реформ. Щоденні втрати ЗСУ нагадують їм та всім нам, що без зовнішньої допомоги ми ворога не подолаємо.

По-третє, звуження економічних зв’язків з Росією, без сумніву, суттєво вплинуло на падіння валового продукту та девальвацію гривні, зростання безробіття та соціальної напруги (особливо в східних регіонах). Але, в той же час, дозволило нам мінімізувати системну інтоксикацію наших олігархів та політичних діячів російськими екстрактивними інститутами. Згадаємо тільки багаторічні корупційні скандали з “дешевим” російським газом або 15-мільярдний кредит Януковичу.

Тобто, за допомогою нашого “брата”, ми ще більше наблизились до побудови інклюзивних інститутів. Але чому тоді фондові індекси залишаються на ганебно низькому рівні і не реагують на очікування позитивних змін? Мабуть, інвестори вже стомилися від українських фальшстартів і вирішили все ж таки дочекатися ознак реальних зрушень в корпоративному та державному секторах. А може, чекають, коли нарешті в центрі Києва з’явиться пам’ятник Путіну та Януковичу від вдячних українців. Двом персонажам, які об’єднали  Україну до боротьби з екстрактивним минулим, стали каталізатором творчої деструкції практично всіх сфер нашого життя.

В наступній частині про таке: накопичувальна пенсійна система як найбільш комплексна творча деструкція; як твориться суспільна довіра; чого остерігаються олігархи та популісти.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина VІ

07.10.2016 от marketing

В попередній частині  про таке: фондовий ринок як індикатор інституційного стану країни; Помаранчева революція як невдала спроба розірвати порочне коло екстрактивних інститутів; генезис громадянського суспільства.

Історія знає немало випадків, коли в тій чи іншій країні домінували інклюзивні інститути, країна досягала надзвичайних економічних успіхів, але з часом, з різних причин, поверталися екстрактивні інститути, і приходив занепад. Найбільш яскравий, як на мене, історичний приклад, що стався з Венеціанською республікою.

У Середньовіччі Венеція була найбільшим містом Європи. Вона контролювала практично всю середземноморську торгівлю в результаті створення інклюзивного економічного інституту «commenda». Він зробив революційний прорив в організації морської торгівлі, об’єднуючи на разових засадах різні форми капіталу у господарському товаристві.

Був створений канал для вертикальної соціальної мобільності для найбільш успішних торговців. Збільшення кола нових креативних людей привело до більшої інклюзивності політичних інститутів Венеції, більшої їх демократичності. Але громаді не вдалося на довгий час утримати політичні інститути. Поступово старі еліти стали створювати надто потужні бар’єри для входження нових акторів. З часом ерозія політичних інститутів привела до реставрації екстрактивних економічних інститутів. Так економічна велич Венеції залишилася у минулому.

В сьогоднішньому світі існує вже декілька десятків країн, сталий розвиток яких базується на позитивному зворотньому зв’язку між політичними та економічними інклюзивними інститутами. А деякі країни, як, наприклад, Велика Британія, вже четверте сторіччя поспіль демонструють переваги інклюзивної моделі організації суспільства. Тобто, існує достатня інформаційна база, як в часі, так і в просторі, відносно переліку необхідних умов для переходу від екстрактивних інститутів до інклюзивних та довготривале утримання інклюзивності.

Відповідно, висновок перший. Покрокової інструкції побудови інклюзивних інститутів досі ще не існує. Кожна країна, в кожному конкретному часі спиралась на свої унікальні обставини для уходу від екстрактивних інститутів.

Висновок другий. Все ж таки існують деякі базові передумови для того, щоб була більша імовірність успішності переходу до інклюзивності. До них можна віднести: 1) присутність певного рівня централізованого порядку, 2) наявність інститутів громадянського суспільства, 3) незалежні ЗМІ.

Спробуємо ці узагальнення переосмислити крізь призму сучасних реалій України. Щоб зрозуміти, наскільки ми потенційно близькі до бажаних трансформаційних змін.

Найбільший прорив стався у сфері ЗМІ. Сучасні інформаційні та комунікаційні технології дозволяють створити принципово нові підходи до організації інформаційного контенту та його використання. Соціальні мережі вже є непідконтрольним владі каналом миттєвого розповсюдження новин та формування суспільної думки. Суспільні процеси стають все більш прозорими та підконтрольними з боку інститутів громадянського суспільства.

Цифрова революція практично створює технологічний базис для розвитку інклюзивних інститутів. Зростає інформаційна прозорість, підсилюється соціальними мережами стабільність інститутів громадянського суспільства, кількісно збільшується та якісно змінюється креативний клас. Всі ці загальносвітові тенденції збільшують трансформаційний потенціал України.

В наступній частині про таке: суспільство має вірити у силу самоорганізації; проблеми багатовекторності; системна інтоксикація російськими екстрактивними інститутами; пам’ятник від вдячних українців.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина V

05.10.2016 от marketing

В попередній частині  про таке: реформи як заморський продукт; зовнішня спроба втискування інклюзивних інститутів; відсутність суспільної підтримки реформ.

Національний фондовий ринок завжди є найбільш комплексним індикатором інституційного стану країни. Чим більше частка екстрактивних інститутів, тим менше захищені майнові права, тим більше дисконтуються інвесторами національні активи відносно світових аналогів в інклюзивних економіках.

Слід підкреслити, що фондові індекси не є лінійною функцією від стану речей, в них закладаються певні позитивні чи негативні очікування. Так, бурхливий розвиток фондового ринку в 90-х базувався саме на позитивних очікуваннях серед міжнародних інвесторів, відносно досить швидкого переходу України до табору країн з інклюзивними інститутами. Але, як тільки вони зрозуміли, що ситуація розгортається в протилежний бік – до олігархізації та максимального посилення екстрактивних інститутів, Україна надовго зникла з їх  пріоритетів.

Помаранчева революція була черговою спробою вирватися з порочного кола екстрактивних інститутів. Революційні події надихнули багатьох на позитивні зміни. Українські фондові індекси зростали та давали сигнали, що міжнародна інвестиційна спільнота змінила очікування на позитив.

На жаль, революційним поривом активної частини населення не вдалося зламати існуючі інститути. На то були свої обставини.

По-перше, приватизація «по-сімейному» базових галузей економіки дозволила нагромадити величезні ресурси для захисту владних еліт. Підкуп виборців та політичні репресії ставали все більш розповсюдженими явищами. Екстрактивна вертикаль влади здавалась все більш незламною, як влади, так і для значної частини населення.

По-друге, громадянське суспільство перебувало тільки в стадії дозрівання. Воно вже було спроможне змінити владу, але не здатне  було осмислити, що це тільки початок процесу. Набагато складніше владу утримати та створити нові інститути.

З позиції сьогоднішнього дня можна сказати, що Помаранчева революція закінчилась інавгурацією нового президента. По факту, можна констатувати, що вона перетворилась в банальний переворот, коли екстрактивні інститути перейшли під контроль дещо структурно зміненої групи осіб. Хоча, на деякий час, сила екстрактивності була понижена.

З приходом Януковича все прийшло до свого логічного пункту розвитку – безмежна жадібність та нахабство творили «зразкову» екстрактивність і, як наслідок, творилась чергова політична нестабільність. На нас чекала «Революція Гідності» та черговий етап генезису громадянського суспільства в Україні.

В наступній частині про таке: як економічна велич Венеції залишилась у минулому; передумови успішності переходу до інклюзивності; як цифрова революція збільшує трансформаційний потенціал України.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина ІV

03.10.2016 от marketing

В попередній частині  про таке: втрата історичного шанса України в 90-х; перемога екстрактивних інститутів над інклюзивними; тяжба Пінчук-Коломойський як ілюстрація до історії про те, з «чого зроблений олігарх».

Основною особливістю 90-х було те, що інституційні реформи сприймалися як заморський продукт. Їх призначення було малорозумілим не тільки пересічними громадянами, але й більшості урядовців та парламентаріїв. Міжнародні фінансові організації з великими зусиллями проштовхували необхідні рішення в уряді та парламенті. Допомагала вирішенню питань тільки економічна скрута, яка дозволяла Світовому Банку тримати процеси реформування на короткому ланцюгу. Він розробляв план реформ з поквартальною розбивкою, а МВФ щоквартально виділяв черговий транш кредитної допомоги, тільки за умов виконання всіх реформаторських пунктів за попередній квартал. Якщо якийсь пункт не виконувався, затримувався черговий транш, відповідно затримувалися виплати бюджетникам та пенсіонерам. Президент тупав ногами, чиновники та депутати виправлялись, реформи рухались далі.

Таким чином, проходила перша спроба втискування інклюзивних інститутів наперекір екстрактивній суті існуючої влади. В суспільстві ще не існувало необхідних страт бенефіціаріїв, які б свідомо розуміли необхідність інституціональних змін та й, відповідно, вміли б захистити їх від реваншистських намірів еліт. Як тільки покращилась експортна кон’юнктура та збільшились бюджетні доходи, реформи були зупинені, як і тісна співпраця з міжнародними організаціями.

Реформаторські зусилля 90-х не пропали дарма. Завдяки їм став швидко розвиватися малий та середній бізнес, збільшились доходи населення, став кількісно зростати середній клас. З’явилася та розширилась прошарки людей, для яких розвиток інклюзивних інститутів став потребою для їх економічного виживання або самореалізації.

Саме ці люди стали бікфордовим шнуром для помаранчевих подій, коли вперше на пострадянських територіях самоорганізація населення змінила політичні еліти. Так, вони не змогли надовго утримати результати перемоги, але отримали неоціненний досвід для подальшого розвитку громадянського суспільства.

В наступній частині про таке: фондовий ринок як індикатор інституційного стану країни; Помаранчева революція як невдала спроба розірвати порочне коло екстрактивних інститутів; генезис громадянського суспільства.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина ІІІ

30.09.2016 от marketing

В попередній частині  про таке: чому нації занепадають; екстрактивні та інклюзивні державні інститути; творча деструкція як гарантія стійкого процвітання; 25 років неуспішних трансформаційних спроб.

На початку 90-х ми отримали історичний шанс. У нас почали створюватися політичні інклюзивні інститути, які під тиском міжнародних фінансових організацій почали творити інклюзивні економічні інститути – корпоратизація та масова приватизація, фондовий ринок, податкові преференції для малого та середнього бізнесу, поліпшувалась ситуація з захистом прав власності. Але другий термін президента Кучми співпав з суттєвим поліпшенням кон’юнктури на сировинних ринках характерних для  українського експорту. Збільшення доходів від експорту дозволило керівництву країни відмовитися від кредитів МВФ, а згодом, і від програм Світового Банку по впровадженню інклюзивних інститутів. Країна, на жаль, розвернулася до «абсолютизації» економічної, а згодом і політичної влади, обмеженим колом осіб.

Масова приватизація передбачала «ваучерний» перерозподіл  до 70% майна підприємств, котрі підлягали приватизації. Але насправді, фактично населенню передали на ваучери лише 1/20 перебачуваного майна. Решта, тобто левова частка, була кулуарно розподілена серед обмеженого кола осіб, по-сімейному. Матеріали лондонської тяжби Пінчука та Коломойського наглядно демонструють весь цинізм та брутальність учасників процесу. Процитую тільки декілька заперечень Коломойського в Королівському суді Лондона:
- «рішення по великій приватизації приймалися особисто Кучмою виключно в інтересах Пінчука»;
- «приватизація будь-якого великого об’єкта завжди була корупційною. А, отже, має місце умисне нанесення державі збитків в особливо великих розмірах групою Кучми-Пінчука»;
- «нинішні гроші Кучми Л.Д. і його протеже Пінчука В.М. мають безперечне кримінальне (корупційне) походження, а тому підлягають тотальному арешту»;
- «Пінчук В.М. незмінно тим чи іншим способом вимагав частки у великих приватизованих об’єктах у своїх ситуативних партнерів або змушував їх брати участь у приватизації тільки на його умовах».

За таких умов народжувалися українські олігархи, які на довгі роки стали домінантою при формуванні існуючих в країні політичних та економічних інститутів.

Олігархізація та монополізація привели до практично повної реставрації екстрактивних інститутів. Влада перетворилась в єдине джерело надприбутків та перерозподілу національного багатства на користь «обраних».

Олігарх-депутат, олігарх-міністр, олігарх-президент стали звичайним явищем національних політичних реалій.

В наступній частині про таке: реформи як заморський продукт; зовнішня спроба втискування інклюзивних інститутів; відсутність суспільної підтримки реформ.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

25 років без Моісея. Частина ІІ

28.09.2016 от marketing

В попередній частині йшлося про таке: зовнішні ознаки успішності країн; продуктивність суспільної довіри; кореляція понять «довіри» та «успішності»; податкова система як індикатор відносин довіри в суспільстві.

Вже декілька сторіч, а особливо починаючи від Адама Сміта, питання творення багатства  народів були у постійному фокусі всіх видатних економістів. За цей час створено достатньо теорій, в яких обґрунтовується залежність успішності чи неуспішності країни від географічного положення чи кліматичних умов. Або навпаки, від культурно-релігійних традицій чи освітнього рівня населення. Для даного тексту я використаю ідеї та термінологію всесвітньо-відомих вчених Д.Аджемоглу та Д.Робінсона, авторів бестселера «Чому нації занепадають» (рекомендую всім прочитати). Вони розробили теорію функціонування екстрактивних та інклюзивних економічних і політичних інститутів. На їх думку ключове значення для процвітання чи занепаду нації мають інститути, все інше – похідне.

Відповідно до їх теорії, політичні інститути первинні, вони визначають, хто володіє владою в суспільстві, та в яких цілях ця влада використовується. Якщо влада зосереджена вузьким колом та необмежена, то вона базується на так званих екстрактивних політичних і похідних від них економічних інститутах. Таким чином, функцією влади є отримування великих прибутків за рахунок решти суспільства.

Так звані інклюзивні політичні інститути передбачають плюралістичний спосіб розподілу політичної влади та певну централізацію, щоб гарантувати верховенство права та діяльність інклюзивних економічних інститутів. Саме вони підтримують права власності, створюють рівне ігрове поле, заохочують до інвестування в нові технології й знання.

Стійкий економічний розвиток можливий тільки при постійних творчих деструкціях, тобто постійних інноваційних змінах в економіці та  за відповідної дестабілізації існуючих владних сил в політиці. Для інклюзивних інститутів творча деструкція – це завжди політична турбулентність, яка вимагає відповідних інституційних змін через демократичні процеси. Але це єдина гарантія стійкого процвітання.

Натомість, для еліт, що утримують екстрактивні інститути, творча деструкція сприймається, в першу чергу, як можливість втратити владу. А це ризик залишитися без уже звичних надприбутків. Відповідно, вони всі свої накопичені економічні та політичні ресурси направляють на заходи, що унеможливлюють творчу деструкцію, інновації та, зрештою, розвиток. Суспільство під таким керівництвом прямує до деградації та політичної нестабільності.

Одним із яскравих прикладів «процвітання» екстрактивних інститутів є Російська Федерація. Вся її зовнішня агресивна політика є лише намаганнями правлячої верхівки утриматися будь за що при владі. Без змін у політичній парадигмі країна приречена на стагнацію та руйнацію. Питання стосується лише часу: як швидко відбуватимуться процеси.

Тепер щодо України. Тут є і погана, і добра «новина». Погана в тому, що Україна залишається типовим прикладом існування порочного кола політичних та економічних екстрактивних інститутів. Добра в тому, що ми вже 25 років робимо спроби перейти від екстрактивних до інклюзивних інститутів, і вся кривавість останніх трьох років тільки свідчить, про те, що ми як ніколи близькі до бажаного результату.

В наступній частині про таке: втрата історичного шансу України в 90-х; перемога екстрактивних інститутів над інклюзивними; тяжба Пінчук-Коломойський як ілюстрація до історії про те, з «чого зроблений олігарх».

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » | Відправити поштою Відправити поштою

« Раніше