Корпоративний блог КІНТО

 

         В одному із західноєвропейських аеропортів бачив цікавий лайтбокс. Фотознімок асфальтованої доріжки, на якій лежить гаманець, повний грошей. Загублений гаманець! І підпис: «Горе? Так, це горе…». А нижче - пропозиція не тримати гроші готівкою, а вкладати їх до інвестиційного фонду інструментів грошових ринків.

         Пропаганда, агітація, реклама, ПР та інші способи «присадити» широкі верстви населення на ті чи інші продукти чи послуги – справа звична, перетворена на потужну індустрію. На жаль, ніколи не можна бути стовідсотково впевненими в адекватності рекламованого продукту. Тому ми давно звикли дивитися на агітаційні носії, прищуривши в сумніві одне око. І – перевіряти, перевіряти, перевіряти викладену на них інформацію…

         Результати відповідних «перевірок» можуть бути різними. Адже до пошуку потенційних споживачів продуктів власники останніх готуються дуже ретельно. Якби було інакше, було б набагато менше прикрих історій про спалахи активності тих чи інших фінансових пірамід.

         Бажання людини збагатитися є цілком природним. Воно лежить як в площині emotion, так і ratio і багато в чому виступає в якості рушійної сили прогресу. Бажання отримати все і одразу за змахом чарівної палички, ясно, - з розряду emotio. Обережність при виборі шляхів збагачення та страх випустити при цьому синицю з руки, - перебуває більше в сфері ratio. Відшукати баланс між двома полюсами – ratio та emotio – справа вельми непроста.

         Ми давно звикли мати «своїх» перукаря, тренера, стоматолога, автомеханіка, шеф-кухаря в ресторані. Ці люди, зазвичай, супроводжують нас протягом життя, ми радимо їх друзям і родичам. Чим складніша послуга, тим важче не помилитися у виборі того, хто її пропонує. Обрати «свій» фонд, куди принесеш кревні, знайти «свого» керуючого – компетентного, порядного, авторитетного – завдання не з простих. Не всім щастить вирішити його з першого разу…

А відтак - робота над помилками: «Характеристики кримінальних ризиків в інвестиційній діяльності. Ознаки, за якими легко розгледіти шахраїв».

            Ознака №1. Шахрай буде гарантувати вам постійну, протягом тривалого періоду, високу доходність. Але, по-перше, доходність не може бути постійною, тому що ринки коливаються. По-друге, щось гарантувати в інвестиційній сфері просто неможливо.

            Ознака №2. Шахрай, як правило, не може похвалитися наявністю необхідних ліцензій на здійснення фінансової діяльності. Інколи він може обіцяти, що ліцензії з’являться незабаром, надто довгими є бюрократичні процедури. А поки реєстрація в процесі, ви можете скористатися регламентованою Цивільним кодексом України послугою, що називається «Угода займу». Цю угоду ви просто укладете із звичайним ТОВ, яке за умови банкрутства, як відомо,  відповідає лише наявним у нього майном. А якщо кошти та майно переведено (заховано) до інших структур, то взяти з такої компанії нічого. Саме за такою схемою, наприклад, «працював» столичний King’s Capital. І хоча фігуранти по справі зараз і перебувають під слідством, вкладникам, що знехтували юридичною експертизою угод, від цього не легше.

            Ознака №3 – супер-активний іміджмейкінг компанії. Шахраю вкрай необхідна красива обгортка. Десяток років на ринку, диплом кращого з кращих, перестрахування внесків солідними страховиками, співпраця з банками, що мають світові імена… Не полінуйтеся пошукати в Інтернеті та спеціалізованій пресі відгуки про цю компанію та її рейтинги, переконайтеся, що останні є справді незалежними, а не створеними суто для розкрутки сумнівних компаній. Зазвичай, «будівельники пірамід» не шкодують коштів на своє позиціонування. А що рухає людиною, яка йде до їхнього офісу? Свідомість. Зашлакована штампами, що у великій кількості поставляються агресивною рекламою. Потім слідчий запитує потерпілого: «Чому така-то компанія здалася вам кращою?». Тому, що всі казали, що вона краща… Візьміть хоч недавній скандал, пов’язаний з діяльністю тепер уже всесвітньовідомого американця Бернарда Медоффа. Цей «добродій» залучав у свою компанію кошти відомих державних діячів, представників культури, мистецтва, спортсменів і навіть деякі великі банки та уряди країн. До фонду потрапити міг не кожен, організація діяла за принципом закритого клубу для снобів. Кришталева репутація засновника та інвесторів не потребувала додаткових перевірок. А дарма. Коли афера розкрилася, виявившись фінансовою пірамідою планетарного масштабу, вкладники були дуже здивовані, що Медофф за десятиріччя навіть не уклав жодної біржової угоди…

            Ознака №4. Агентам, які приводять вкладників, обіцяють величезні відсотки за кожного клієнта. Акція «приведи друга» і отримаєш одразу половину його внеску… Не важко спрогнозувати, що черга ошуканих згодом буде спільною – в ній стоятимуть і такі «друзі», і халявщики, що їх загітували.

            Ознака №5. «Корпоративна єдність». Підкреслю: нав’язувана єдність. Інколи за формою вона нагадує секту. Всі вкладники - брати і сестри (адепти), зустрічаються на вечірках, співають пісень, прославляють керівництво фонду (гуру), будують спільні плани на майбутнє, дружать сім’ями. Так, уже згадуваний мною King’s Capital, що «кинув» чимало вкладників у Києві, був тісно пов’язаний (доведено слідством) з церквою добре відомого нігерійця Сандея Аделаджа, а 70% вкладників піраміди були його прихожанами…

         В 2006 році разом з колегами я брав участь у виставці  «Фінансовий ринок України». Саме там вперше ми побачили чепурненьких хлопчиків із King’s Capital, які пропонували своїм вкладникам 3% в місяць і 36% на рік. Пригадується, як всі учасники виставки обурились тим, що в їхньому середовищі рекламувалися відверті шахраї. Пізніше мною були ініційовані листи до прокуратури, органів внутрішніх справ і безпеки з проханням припинити діяльність цієї відвертої фінансової піраміди. Але жодної дієвої реакції ми не дочекалися, одні відписки. Пізніше мої друзі, фахівці з теорії та практики кримінального судочинства, пояснили, в чому справа. Правоохоронці, отримуючи листи, нічого не могли вдіяти, оскільки виходили з норм та принципів вітчизняного законодавства. Порушення кримінальної справи за ознаками шахрайства може відбутися лише за наявності причинно-наслідкового зв’язку, що має чітко прослідковуватися між діями шахраїв та збитками потерпілих. Іншими словами, фінансова піраміда в нашій країні здатна працювати до «першої крові». Поки хоч один потерпілий не напише заяву, порушити справу і припинити її діяльність не можна.

         Жодного сумніву: кримінальне законодавство потребує змін, аби зупиняти пірамідчиків можна було б ще на етапі рекламування їхніх послуг. А до того    - будьте пильними. 

         Ще одне. Відомо: будь-який злочин можливий за  умови, коли злочинець і жертва підходять один до одного, як ключ до замка. Віктимологія – наука про поведінку жертви – стверджує, що в певних випадках і злочинець, і потерпілий повинні нести солідарну відповідальність за скоєне. Можливості створення фінансових пірамід суттєво обмежаться тоді, коли суспільство почне усвідомлювати необхідність здійснення саме суспільного контролю за їхньою діяльністю.

         І ще додам. Соціальна відповідальність представників бізнесових структур в розвинених демократіях є ознакою сформованого громадянського суспільства. Людина, якій тисячі співвітчизників довіряють свої маленькі і великі заощадження, просто зобов’язана виходити на широкий загал із відкритим обличчям. Довіра до інвестиційної установи вимагає вичерпної інформації щодо її топ-менеджменту: походження, освіта, цінності, широта соціальних зв’язків, ранг опонентів, політичні переконання, релігійні вірування, моральні характеристики, фізичні якості. Не так багато тих людей, яким українці довіряють свої гроші. Суспільство має до кісток знати своїх «героїв» і раз-у-раз робити їм «рентген». Не факт, що всім треба завести власні блоги на «Українській правді». Але, можливо, варто створити єдиний просвітницький «інвестиційний портал», на якому кожен з претендентів на розпорядження чужими коштами в імперативному порядку вів би власну сторінку з можливістю зворотного зв’язку. Це вирішило б одразу кілька завдань: 1) контроль громадськості (в тому числі через створені для виконання відповідних завдань громадські організації), 2) самоконтроль топ-менеджера, який презентує себе, 3) взаємний контроль співтовариства фінансистів за діяльністю своїх колег на зразок контролю середньовічних «цеховиків». Іноді хороше нове, це добре забуте старе.

         Фінансові кризи, кримінальні схеми, людська жадоба, прагнення до казково швидкого збагачення… Звісно, будь-які справи – і добрі, і погані – знаходять своє місце в цьому світі. Але дуже хотілося б, щоб добрих справ було більше. Принаймні, в тій сфері, до якої я маю безпосереднє відношення.

Таке от новорічне побажання…  

 

 

         Колись, навчаючись у США, мені довелося познайомитися з одним філадельфійським українцем. Будь-яка подібна поїздка збагачує на безліч знайомств: одні забуваються, інші, навіть через роки, стоять перед очима. 70-річний кров з молоком здоровань Пітер Мартинович пропрацював усе життя м’ясником, маючи свій власний магазинчик в центральній частині міста. Вийшовши на пенсію, зрозумів, що опікуватися бізнесом він, напевно, стомився. Діти великого інтересу до справи його життя не виявили. А тому він продав магазин, а виручені кошти вклав до кількох інвестиційних фондів і…почав заробляти на інвестуванні разів у десять більше, ніж заробляв протягом усього життя. Не знаю, наскільки він був успішним м’ясником, але інвестор з нього вийшов несподівано талановитий.

         На початку 90-х мені, вихідцю з радянської системи, історія Пітера Мартиновича здавалася чимось позареальним. Разом з тим, колективне інвестування має досить давнє коріння на нашому континенті. Ще 1774 року голландський купець ван Кетвіч зробив припущення, що диверсифікація (вкладання коштів у різні підприємства) буде спонукати до інвестування дрібних вкладників з мінімальним капіталом. Перший фонд запрацював під гаслом «Єдність створює силу». Цей слоган і сьогодні не втратив актуальності в якості головної тези спільного інвестування. Європа інтегрувалася, новації швидко поширювалися її просторами. А освоєння Америки означало ще більше розширення ринків. Це стосувалося і фондового ринку. Ідея колективного інвестування піддавалася значним трансформаціям. Цікавою є історія ХХ сторіччя. Так, 1907 року філадельфійський Alexander Fund наблизив фонди до тієї моделі, яку ми маємо зараз: було створено щось на зразок відкритого фонду. А 1924 року Бостонський фонд Massachusetts Investors’ вперше залучив до роботи зберігача. В підсумку, на 1929 рік в США існувало 19 відкритих і близько 700 закритих фондів.

         Що таке спільне (колективне) інвестування? Такий собі своєрідний споживчий кооператив з об’єднання капіталів. І якщо до акціонерного товариства входять з коштами, аби переважно вкласти їх в якийсь один напрямок діяльності, то до фонду вкладають з метою максимальної диверсифікації своїх активів. Фонд – точніше, компанія з управління активами – інвестує в десятки, сотні, а інколи навіть тисячі різноманітних бізнесів. Тут одним з ключових завдань є оптимізація прибутків та ризиків. Для цього є дві моделі «поведінки». Перша полягає в тому, що визначаються прийнятні ризики, вони фіксуються, і, відштовхуючись від цих величин, вираховується можливість отримання максимальних прибутків. Друга модель побудована з точністю до навпаки. Певний рівень доходності визначається за «стелю», а мінімізується величина ризиків з прив’язкою до цієї «стелі». Знову  повертаюся в спогади радянських часів. Знаменитий лозунг «Досягнемо найкращих результатів за найменших витрат» був, вірогідно, креативом від лірика, а не фізика. Іншими словами, це був лише пропагандистський хід, що не мав нічого спільного з математичною теорією та практикою. Так не буває: і ризики найменші, і прибутки найбільші. Все комплексно залежить одне від іншого.

         В одному з минулих блогів я торкнувся теми інтернет-трейдингу і назвав тих, хто ним займається, «буревісниками революції». Не мав на меті широко експлуатувати образи, створені відомим пролетарським письменником, але якщо інтернет-трейдери – буревісники, то інвестори до колективних фондів – ті самі пінгвіни, які ховаються в скелях, бажаючи зменшити собі головний біль під час занурення в розбурхане море фондового ринку. Ці «пінгвіни» заробили свої капітали (не обов’язково великі) в різних сферах. Вони не є професіоналами в питаннях фінансів. Та їм і не потрібно розбиратися в складній  науці. Все за них зробить компанія, що управляє їхніми активами. Задача лише не помилитися при виборі такої компанії. «Пінгвіни» не шукають спекуляцій (навіть у хорошому розумінні цього слова). Вони - довгострокові інвестори. Поки буревісники літають над водною гладдю, ризикуючи розбитися об скелі чи потонути в морі, далекоглядні й зважені пінгвіни роблять усе, аби сховатися від негоди. І вони мають на це повне моральне право! Це їхній вибір.

         Сказати, що пінгвінам дуже легко і спокійно живеться, буде неправдою. Вони потерпають від фінансових криз так само, як і буревісники. Вони мають ще кілька чинників ризику – ймовірні некомпетентність або непорядність компанії з управління активами. Тим часом буревісник може звинувачувати в помилкових діях хіба що самого себе.

         В Україні склалася цікава ситуація. З одного боку, ми маємо процеси створення фондів лише в початковому стані. Перший публічний інвестиційний фонд «Синергія» з’явився лише 2003 року. З іншого боку, зародок таки розвивається! Вже 2009 року вийшли зміни до відповідного закону, згідно яких відтепер дозволено створювати найбільш популярні в світі відкриті фонди акцій, з яких інвестор може вийти у будь-який момент. Так, перші кроки в цьому напрямі складні. Але попереду перспектива, до якої слід прагнути: в США на сьогоднішній день налічується близько 10 000 подібних фондів з трильйонними активами в управлінні. Вкладниками цих фондів є вражаюча колонія пінгвінів - більше 50 мільйонів американських сімей!

         Не буду оригінальним, якщо нагадаю: караван іде, а державі байдуже. Це я про питання пропаганди способу життя, за яким звичайні «м’ясники», будучи на певному рівні розвитку свого бізнесу, можуть стати інвесторами. Комусь може здатися дивним моє звинувачення держави в індиферентному ставленні до  організації інформаційної роботи з населенням у цьому напрямку. Адже фонди – справа добровільна, компанії з управління активами до державного сектору відношення не мають. Начебто й так. А з іншого боку, держава повинна бути зацікавлена в тому, щоби кошти, зосереджені зараз під матрацами, почали працювати і влилися в економіку країни. Втрачена довіра до банків? Але «підматрацні інвестиції» не можуть бути вічними! Ситуація має змінитися. Інше питання – як? Є два варіанти. Перший варіант: український інвестор, залікувавши свої рани після фінансової кризи, знову понесе свої гроші до банків. Другий варіант: вітчизняний інвестор перетвориться на гравця фондового ринку, на пінгвіна або буревісника. Який з варіантів краще? Все залежить від ментальної пам’яті та інвестиційного темпераменту. До кризи в Україні домінував підхід, за якого наші громадяни були «банківськоорієнтованими». Куди ми пристанемо після переосмислення й роботи над помилками?

         В усякому разі є варіанти. Це завжди краще, ніж їхня відсутність. Когось, як і раніше, будуть влаштовувати затишність і спокій приміщень солідних банківських установ… Буревісник вище здійметься в небо, каменем звідти падаючи на скелі – пан або пропав. Пінгвін, як прихильник більш обережної політики, ризикуватиме зважено: він захоче отримувати адреналінові ін’єкції посередництвом професійного втручання. Обидва будуть щасливі та самодостатні. Шкода, що вони поки нечисленні. Але я не вважаю, що вони гідні Червоної книги. Щодня їхня кількість зростає.    

  

Їжа приваблює і мух, і павуків.

         За даними російських досліджень, біржова торгівля акціями сьогодні є чоловічою справою. Сильна стать тут представлена кількістю в 74%, жінки – у 26%. Найбільш втягнуті в цей вид бізнесу 30, 35 і 40-річні чоловіки. При цьому жінки представлені у більш широкому віковому діапазоні. Разом з тим, чоловіки здійснюють 87% усіх оборотів, жінки - лише 13%. Чоловіки більш схильні до спекулятивних операцій, ніж до інвестування. Циклічність дій на фондовому ринку також пов’язана з віковими показниками: так, чоловіки найбільш активні у віці 25-30 років і 40-50; відповідно, в 35 та в 55 вони втрачають інтерес до спекуляцій і займаються інвестуванням. 

         До інтернет-трейдингу, про який йшлося в минулому блозі, частіше приходять люди амбітні та агресивні. Вони прочитали чимало літератури, можуть мати фахові освіти, розробили свої власні методики і теорії заробляння та бажають здійснити їхню апробацію. Стрибок у розбурхане море фондового ринку без належної підготовки може скінчитися дном… Про перспективи летіти-летіти й дістатися дна вони ще не знають, тому сидять у комп’ютері, вливаючись у біржовий процес. Сьогодні в Україні таких 2 000. Найближчим часом прогнозують збільшення до 100 000.

         Фахівці фондового ринку використовують в своїх розрахунках як технічний, так і фундаментальний аналізи. Зазвичай, інтернет-трейдери обмежуються технічним: вони намагаються вхопити тренди. Але серед досвідчених інвесторів існує думка, що  спиратись лише на технічний аналіз – все одно, що нестися автострадою, дивлячись лише в дзеркало заднього виду. Можна? Можна. Але недовго. І дуже небезпечно. На підтримку таким трейдерам створюються комп’ютерні програми, що ловлять тренди – коливання ринку вгору чи вниз. Але це не панацея.

         Використання суто технічного аналізу перетворює інтернет-трейдинг на своєрідне казино. Але фондовий ринок завжди відрізнявся від казино наявністю в ньому саме фундаментального аналізу. Королем останнього в світі визнаний Уоррен Баффет – людина, яка інвестує лише в ті активи, які, на його думку, недооцінені. Загальний принцип: недооцінені активи завжди мають більший потенціал для зростання. Коли цей потенціал зреалізується – за рік, місяць або вже завтра - не знає ніхто.

         В інтернет-трейдингу успішними переважно стають ті, хто опанує основи фундаментального аналізу.

         Не можна довго перебувати в морі без страху захлинутися.

         В коментах до минулого блогу згадали моє колишнє інтерв’ю відносно деяких практичних аспектів використання теорії ігор. Справді, математичним моделюванням давно доведено, що 90% виграшу має відходити гравцеві і лише 10% - організатору гри. Інакше «киця» втратить інтерес до шарудячого папірця на мотузці і піде собі геть. Звісно, є об’єктивні чинники втягнення «киці» в гру: коли після щоденних двох-трьох годин робочого часу починає йти по 30% прибутку щомісяця, від щастя у багатьох трейдерів-аматорів зриває дах. Але ринок має особливість час-від-часу розвертатися. Тоді «киця» перестає отримувати шарудячий папірець. І таких «киць» дуже, дуже багато. На когось нападає глибокий депресняк, дехто навіть зривається на суїцид; хтось, у кого витримка і холодний розум превалюють над емоціями, стиснувши зуби чекає кращих часів. Робота трейдера не для слабкодухих: вмить руйнується система координат – хоч і віртуальна, але з наслідками у реальному житті. І це об’єктивні чинники.

         Розглянемо хитроплетиво людських стосунків, що складається з груп і підгруп інвесторів, які в силу своїх ментальних особливостей та бекграунду йдуть у той чи інший вид інвестиційної діяльності. За точку відліку в своїх класифікаціях умовно беру інтернет-трейдинг. Починаємо…

         Перша група. Є свої радощі в поняттях «скуштувати» і «задовольнитися». Не плутайте їх.

         Таких лише до 5%. Один раз скуштували, сподобалося, вирішили зробити це справою свого життя. Раніше саме з такого середовища генерувалися зіркові команди найкращих фондових компаній. Але з настанням епохи інтернету, професія трейдера стає все більш і більш вільною від обов’язкових організаційних та ліцензійних вимог. Вже сьогодні успішні інтернет-трейдери формують спільноти своїх послідовників, адептів, які використовують їхні прийоми та методи під час трейдингу. І серед них все менше і менше таких, хто вдовольняє прохачів безкоштовними порадами. Не бійтеся сказати більше, ніж потрібно… Але за більше, ніж потрібно, слід заплатити абонентську плату на сайті, що є частиною великої мережі для спілкування трейдерів. Деякі навіть віддають свої реальні активи в управління таким гуру. Так народилося нове явище на фондовому ринку: віртуальні інвестиційні керуючі. Хоча… Хто сьогодні скаже напевно, що  віртуально, що реально. Адже гроші, що перебувають під управлінням таких «КУА», матеріалізуються in reality! Чим більше активів потрапляє до управління такого супервайзера, тим потужнішим є його інструмент впливу на ринок: він може коливати, розгойдувати, навіть створювати тимчасовий тренд…

         Самоорганізація трейдерів через Інтернет дала поштовх до серйозних зсувів в організації всієї інфраструктури фондового ринку. І це лише початок процесів.

         Друга група. Не бійся здатися слабшим, але не бійся й обманути очікування своєї слабкості потім.

         Це ті, хто прийшли не в той час і не в те місце. Вони не були морально готові ні до перемоги, ні до поразки. Вони набили лоба, встигли щось втратити і вирішили, що надто дорогі для цього світу, щоб пропадати за дарма. Кинули. Назавжди. Або до кращих часів.

         Третя група. Віддаючи – роби це легко. Прощаючись – роби це легко. Втрачаючи – роби це легко.

         Для них усе життя є адреналіновим коктейлем. І вони не гребують вживати цей коктейль будь-де і будь-коли. Життя – це казино. А якщо в житті є казино… Насправді, Кабінет Міністрів заборонив ігровий бізнес. Але на біржовий ринок можна подивитись під різним кутом. Елементів рулетки там доволі. І є ті, хто крутять її безкінечно. Більше того, успіх справді валиться їм на голову.  Щоправда, лише тоді, коли ринок іде вгору. А коли ринок повертається задом, як хатка на курячих лапках, то проси його, не проси… Байдуже. Він – не Гюльчатай, личко не відкриє. Іншими словами, представники цієї групи дивляться на фондовий ринок, як на захоплюючу гру з багатьма рівнями складності.

         Четверта група. Не йди за течією, не йди проти течії, йди поперек, якщо хочеш досягти берега.

         Світ інвестицій – їхнє море. Але це люди спокійні і зважені, вони бажають завжди знати «прогноз погоди», мати порядок у думках і справах. Вони глибоко аналізують, розуміючи при цьому, що їхній аналіз не є довершеним. Їм потрібне професійне дружнє плече, на яке вони не лише б могли спертися; на це плече хочеться перекласти з мішок проблем. Ці люди є класичними інвесторами. Вони або А) системно йдуть в бік біржової інфраструктури і працюють з брокером, Б) дрейфують у бік інвестиційних громад – тобто фондів, В) інвестують до пенсійних фондів.

         Ось такий виходить сепаратор, така от фракціоналізація… Насправді ж, просто безліч можливостей отримувати задоволення від життя.

         В філософії деяких східних народів обстоюється думка, що в кожному з нас живе якийсь звір. Він дрімає до часу, чекаючи на сприятливі умови випростатися і зробити стрибок. Такий стрибок – зоряний час кожного з нас. Для тих, хто хоче збудити свого звіра якнайшвидше – дорога на фондовий ринок. Там не поспиш…

 

         Примітка. В блозі використані фрази з філософського трактату «Слова Вантали».

        

         Ще двадцять років тому ми і подумати не могли, що лежачи на дивані і дивлячись захоплюючий бойовик, зможемо замовляти собі піццу або суші через Інтернет. Життя рухається вперед. Ми лежимо, а воно рухається – навколо нас, для нас, заради нас. Ми клікаємо на галочки, відмічаючи в електронній заявці: маслини, анчоуси, пармезанчик…

         Не претендуючи на оригінальність, повторю заштампований вислів: Інтернет  увірвався до нашого життя, змінивши його кардинально. І це вже історичний факт. Спершу ми оцінили його як повсякденний інформаційний та комунікативний ресурс. Але Інтернет на цьому не зупинився. Виникли соціальні мережі з їхніми можливостями організації користувачів, які не знають один одного і можуть перебувати в різних куточках країни або навіть земної кулі. Соціальні мережі законектили мільйони людей поза часом, поза простором. Основний критерій об’єднання – спільність інтересів. Так, наприклад, виборча компанія нинішнього Президента Сполучених Штатів вперше була проведена з пріоритетним використанням саме соціальних мереж. Подейкують, що при цьому по всій Америці не було жодного білборду. Політтехнологам тільки й роботи лишилося, що зробити об’єкт позиціонування цікавим і «вкинути» його в Мережу…

         Звичайно, ті чи інші політики на певний час можуть захопити інтерес мешканців кібер-простору. Але що людей цікавить завжди? Гроші. Способи збагатитися. І соціальні мережі успішно «підхопили» цю тему. Сьогодні по всьому світу існує безліч інтернет-«толок», де можна дізнатися, як треба інвестувати, або ж поділитися власним досвідом. Виникла навіть спільнота супервайзерів, на сторінки яких можна потрапити лише, сплачуючи певну абонплату. Вони згуртовують навколо себе кола послідовників, створюючи своєрідні «наукові школи» збагачення.

          До недавнього часу для українців цей кібер-суспільний рух був так само близько,  як бразильський карнавал. Але через дивний збіг обставин і карнавал, і можливість заробити гроші на нього цього року сильно до нас наблизилися. Нарешті бо сталося! По-перше, відтепер інвестувати і грати на біржі в Україні стало можливим, не виходячи з дому чи офісу. З 26 березня ВАТ «Українська біржа» запустила новий проект: інтернет-трейдинг. По-друге, між Україною і Бразилією встановлюється безвізовий режим та регулярне повітряне сполучення. Тож маємо два нових «красных» дні календаря. J.

         Тепер докладніше по першому питанню. Ще далекого, 1992 року (почуваюсь як Дункан Маклауд), мною було зініційовано створення системи електронних торгів акціями українських емітентів. Програмне забезпечення розробили київські програмісти. Проект мав об’єднувати одночасно і торгівлю, і облік цінних паперів. Учасники фондового ринку, використовуючи мережу Relcom (не Інтернет, помітьте), могли б зі свого офісу продавати і купувати цінні папери. На жаль, ідея, випереджаючи час, лягла на непідготовлений грунт. Тоді й про комп’ютери в Україні чули далеко не всі, а купувати за 2 000 зелені системний блок до 100-го пентіуму взагалі дозволити собі міг далеко не кожен. Це були часи ще чорно-білих моніторів…

         Інтернет-трейдинг, який прийшов до вітчизняних інвесторів 26 березня, «зробив» це вчасно. Досить вдалим (а не дивним, як дехто вважає) маркетинговим кроком був запуск проекту саме в розпал фінансової кризи. Вчасно! Коли всі передчували близьке відновлення фондового ринку та його рух до нових висот. Нова система завжди потребує обкатки, і здійснювати її краще на відносно невеликих обертах. Вже зараз з кожним місяцем кількість українських Інтернет-інвесторів переконливо зростає, а це тільки початок процесу.

         Вчасно й тому, що несподівано Уряд вирішив заборонити всі види ігорного бізнесу. Привіт з радянських часів! Добре це чи погано – життя покаже.  Ігорний бізнес за совка також був заборонений. І що? На повну процвітали підпільні «катрани», де можна було отримати дозу адреналіну, спустивши зароблене – байдуже, чесним чи нечесним шляхом. Тож не зчуємось, як почуємо про створення таких «катранів», про їхні «дахи» у високих кабінетах, про новий сплеск корупції… Не дивуйтеся. Людині потрібні гострі відчуття, це її природа. Багато хто лише в такий спосіб і може відчути смак життя. Схоже, що саме Інтернет-трейдинг убезпечить багатьох від походів до кримінального андеґраунду та зреалізує їхнє бажання відчути азарт в цілком легальній та безпечній площині.

         Вчасно й тому, що попереду важкий, але неминучий вихід нашої країни (і не лише нашої) з лещат світової фінансової кризи. Сьогодні можна констатувати: нам вдалося вирватися. Економіка повільно почала підніматися вгору. Це не дуже відчутно у повсякденні, але ті, хто як камертони відчувають економічні тренди, вже стали на стартові позиції. Мова про трейдерів фондового ринку. Більше того. Використання Інтернету для участі в торгах на фондовій біржі безмежно розширило коло її учасників. При цьому нові гравці не є запеклими конкурентами  між собою. Тим більше, вони не є перешкодою потужним профучасникам. Навпаки, біржова гра з їхньою появою, як у калейдоскопі, стає більш яскравою, різноплановою, живою.

         І, нарешті останнє «вчасно». За більш ніж десяток років невдалих спроб прищепити любов наших людей до Forex, на зміну цій «помилковій» гілці (чим не Дарвін?) прийшов інтернет-трейдинг нового покоління. Різниця принципова. На Forex(і) людина, що сидить за комп’ютером з шаленим бажанням заробити, працює через дилера. Він для дрібного гравця-інвестора – і цар, і бог, тому що за своїм бажанням може змінити котирування, коли сидячи «по інший бік монітору» побачить, що гравець надто пішов угору. Бухгалтерія проста: дилер збагачується, коли гравець програє, і навпаки – виграш гравця означає збитки дилера… Як з муркою. Киньте їй шарудячий папірець на ниточці і потихеньку потягніть до себе. Кішка моментально включиться у гру і спробує схопити папірець. Але ниточка у ваших руках, і ви маєте 99% шансів «переграти» азартну кішку. Тварина один раз не зловить приманку, другий, третій… І швидко втратить інтерес до такої гри та піде собі геть.

Гра не є грою, якщо майже немає шансів виграти. Беручи участь у біржовому інтернет-трейдингу, гравець має справу не з дилером, а з брокером, заробіток якого ніяким чином не залежить від підйомів чи спадів гравця або трендів на ринку. Він «сидить» на комісії і отримує своє лише з оборотів.

         Іншими словами, «Міхаіл Свєтлов» ту-ту…(я про Forex). Йому на зміну прийшла більш досконала і прозора система.

         Стати інтернет-трейдером може будь-хто – байдуже, комп’ютер вдома чи в офісі. Та й часу це не відбирає багато: найбільш прагматичні гравці витрачають не більше двох годин на день. Програмне забезпечення коштує недорого, а для старту на рахунку рекомендується мати 5000 гривень. І – вперед у розбурхане море фондового ринку! «Безумству храбрых поем мы песню, безумство храбрых – вот мудрость жизни!». Знавці справи переказують, щомісяця можна мати до 30% прибутку… А може ще більше збитків.

         Не хочеться зайвий раз непокоїти дух пролетарського письменника, але буря, яку віщують буревісники, означає початок активного життя після довгого періоду сплячки.

А дихатись легше починає вже перед бурею…  

Як ся маєте напередодні виборів, панове? Я - наче в Луна-парку, де від кімнати сміху до кімнати страху – один крок.  По всьому місту і з усіх стовпів на тебе вищиряються відфотошоплені білбордівські обличчя, які до того ж розмовляють заскорузлими рєчьовками-слоганами… По моді.

Але мені, як експерту у фінансовій сфері, глянцю  забагато, а інформації замало. Від кандидатів у Президенти я очікую більшого -  розуміння необхідності проведення перетворень у економічному секторі, а особливо, пенсійної реформи. Тож щойно програми кандидатів стали доступними, я ретельно їх дослідив, дякуючи пошуковим можливостям Microsoft. Дивіться, що знайшов за ключовим словом «пенсія».

 «Червоний» кандидат Петро Симоненко передусім опікується турботою про соціальний захист малозабезпечених верств населення. В його програмі загальними фразами обіцяється, що розмір мінімальної зарплати і пенсії буде встановлено на рівні не нижче прожиткового мінімуму.

В програмі діючого Президента йдеться лише про те, що слід покінчити із заборгованістю з виплатами пенсій і зарплат, і що Законом слід встановити прозору формулу визначення їхнього розміру.

Віктор Янукович закликає встановити мінімальні розміри пенсій, які забезпечать базові потреби людини, а також відміну пільг при нарахуванні пенсій для високопосадовців.

В програмі Арсенія Яценюка слово «пенсія» не зустрічається взагалі. На жаль, він (як і більшість його однолітків) не усвідомлює, що пенсія – не за горами.

Програма нинішнього прем’єр-міністра містить згадку про елементи механізму пенсійного забезпечення: пенсію обіцяється відкладати на особистий рахунок людини протягом усього життя, а невикористані гроші передавати у спадок. При цьому розмір пенсії має становити не менше 60% від середньої заробітної плати, яку громадянин отримував протягом життя. Правда, за рахунок чого буде забезпечуватись цей рівень виплат, не пояснюється.

Володимир Литвин хоче подолати диспропорції щодо пенсійного забезпечення чоловіків і жінок, але що саме він має на увазі, зрозуміти важко…

Продовжувати далі особливого сенсу немає, картина й так, як кажуть, маслом. Або кандидати не дуже переймалися своїми програмними документами, вважаючи, що таких буквоїдів, як я, будуть одиниці. Або так захопилися  власним ПіАром, що разом зі своїми політтехнологами геть забули про необхідність соціально-економічного реформування в країні. Принаймні, що стосується пенсійної теми. З усього видно: жоден з кандидатів не має комплексного уявлення про можливості такої реформи та її результативність.

В цьому блозі я хочу звернутися до людини, яка одного ранку приїде до Центрвиборчкому і отримає президентський мандат. Не будучи схильним до перебільшення ролі особистості в історії, я розумію, що нове-старе прізвище ось-ось залунає у кожній оселі і бодай на деякий час стане символом сподівань і очікувань на краще.

Сьогодні компанія КІНТО витрачає чималі зусилля на цивілізоване  просування законопроекту з впровадження державної накопичувальної пенсійної системи, прагнучи «достукатися» до політиків та урядовців. І знаєте, пане наступний Президенте, дивна річ. Як керівник, я усвідомлюю соціальну роль своєї компанії та особисту, але моя соціальна активність по-евклідівські паралельно проходить з діловою активністю наших урядовців. Наші можновладці не розуміють і просто саботують  просування другого пенсійного рівня. Більше того, вони навіть не підозрюють, що скоро Ви їх зобов’яжете терміново це робити. Уяви не вистачає. Скінчилася на тому, щоб втлумачити населенню мрію про життя в європейській державі. А яким чином цього досягти, пояснити чи то забули, чи то не знають. Шишки на лобі, двері  поруч - другий пенсійний рівень.

Наступне, що потребує Вашої уваги, пане майбутній Президенте, це проблеми збільшення пенсійного віку. Подивіться на наших красивих і таких діяльних 55-річних жіночок. Куди Ви їх списуєте? Сидіти з онуками?

По-перше, вони живуть довше за чоловіків, по-друге, медицина зробила такий фантастичний крок уперед, що незабаром вони ставатимуть мамами у цьому віці! Тоді, окрім пенсії, доведеться їм сплачувати ще й допомогу при народженні дитини. Жартую, хоча… хто знає… Відверто дивуюся об’єднанням феміністок. Чому вони й досі не звернули увагу на таку кричущу нерівність і не розпочали лобіювати її скасування.

Якщо не додумались, то готовий підтримати жіночий рух за урівнення пенсійного віку з чоловіками. Хоча б урівнення! За збільшення пенсійного віку я агітуватиму вже чоловіків, а ті забажають жорстокої помсти: хотіли рівності, нате вам пенсію, як в США! А це 67… Не буду наполягати, що померти на робочому місці мріє більшість наших співгромадян. Але й викидати з життя працездатних, досвідчених, фізично здорових людей у державі, що має безліч проблем з пенсійним забезпеченням, - безвідповідально. Рано чи пізно проблему треба буде вирішувати. Краще рано, зробивши процес прозорим, передбачуваним та невідворотним.

Тепер про Китай. Пане наступний Президенте, навіть тамтешня  компартія вже запустила всі три рівні пенсійної системи. І не треба бути Конфуцієм, щоб йдучи їхнім дао, швидко гармонізувати стосунки між поколіннями та побудувати збалансований механізм стримувань і противаг у стосунках держави, бізнесу і окремої людини. А найголовніше, Ви отримаєте потужний інвестиційний ресурс, який дозволить догнати і перегнати Китай якщо не по кількості мільярдерів (2-е місце в світі), то по певних економічних показниках точно. А це багато.

Пане наступний Президенте, я не буду нагадувати про політичну волю, якої всім завжди бракує. Я скажу, що пенсійна реформа може стати Вашою економічною віагрою, яка допоможе вирішити багато проблем у державі. Більше того, я пропоную цілий концепт з активізації цього процесу.

• Перше. Ви підтримуєте проходження Закону, що дозволив би запрацювати другому рівню пенсійної системи (створюється державний накопичувальний пенсійний фонд).
• Друге. Ви суворо караєте тих, хто заважає розвитку третього рівня пенсійної системи.
• Третє. Ви підтримуєте створення Громадського активу  «За пенсійну реформу!», який стане каталізатором громадянського суспільства і відданим поборником таких необхідних в країні перетворень (почесне головування – за Вами).
• Четверте. Спираючись на громадський рух, Ви розвінчуєте дві основні страшилки - стосовно дефіциту коштів у ПФУ і збільшення пенсійного віку.
• П’яте. Своїм владним зусиллям Ви нівелюєте глибокі диспропорції в розмірах пенсій (дивіться, у прокурорів сьогодні пенсія 10 000 гривень, а в суддів та депутатів – від 20 000 гривень; прокурори ображаються J).
• Шосте. Будучи далекоглядним і розраховуючи на підтримку своєї кандидатури широкими верствами населення на  виборах 2015 року, Ви особисто і публічно стаєте учасником недержавного пенсійного фонду разом із членами своєї родини.
• Сьоме. Ви знімаєте обмеження на відкриття рахунків дітям до 16 років (в США пенсійний рахунок можна відкрити з дня народження дитини). В якості прихованої реклами Ви відкриваєте пенсійні рахунки своїм дітям та онукам.
• Восьме. Не затьмарюючи Вольтера, Ви всіляко підтримуєте заходи з інформування людей про їхні пенсійні можливості, а то КІНТО вже стомилася одноосібно займатися просвітництвом.

Ви думаєте, пане наступний Президенте, я не вірю, що Ви можете це зробити? Вірю. І з цим піду на вибори, і віддам за Вас свій голос, і працюватиму з Вами разом денно і нощно, і допомагатиму, аби щороку нас ставало більше і більше… Я ж знаю, Вам хочеться, щоб українці не були бідними, голодними і злими, щоб прийшли за 5 років Вас переобирати…

Ну, нарешті мені полегшало, і я не дратуюся більше політрекламою… Тепер я точно знаю, пане наступний Президенте, що голосуватиму саме за Вас – за людину, яка одна з усіх допоможе мені здійснити справу мого життя.

        

Чому я зробив майбутнім Президентом Колобка, зрозумілим стає з попереднього блогу, в якому повний апгрейд казки закінчився висуванням Колобка від громади, що усвідомлює безперспективність проходження на вищу керівну посаду в лісі таких маргіналів як Ведмідь, Вовк і Лисиця.

Взагалі, після кожного творчого проекту (а до нього я відношу і свій апгрейд казки про Колобка) виникає не менш творча «пояснювальна записка» на тему,  а навіщо, власне, було городити город. Тому цей блог – своєрідне «кіно про кіно».

По-перше, я безмірно вдячний своїм читачам за те, що вони, знайомлячись із історіями про Колобка, непокоїлися про моє психічне і фізичне здоров’я: боялися, що я зловживаю спиртними напоями або що підхопив грип.

І результатом дії алколоїдів чи сильнодіючих противірусних ліків стали галюцинації про шматок тіста, що вміє переконливо «розкатувати» пенсійну тему.

Друзі і колеги почали називати  мене казкарем, а ті, кому щось потрібно, навіть Андерсеном.

Хочу заспокоїти усіх – спиртним не зловживаю, і грип на мене поки не напав. Що ж до вправ у царині народної творчості… Вони мені сподобалися, і я вирішив розвивати «казковий» цикл. Тим більше, що незабаром після виходу перших казкових блогів, я зустрів мінімум двох блогерів, які підхопили цей стиль. Хоча поруч – досі незаймані ніші легенд та міфів.

Отже, маю адептів казкового жанру в блогерстві, і тепер спокійний: якщо в нашій країні станеться несподіваний наступ на свободу слова, ми, блогери-казкарі, не пропадемо, а дякуючи дядьку Езопу, будемо й далі сіяти добре та вічне. Побачите, всіх інших заборонять та люструють, а ми – залишимось.

По-друге, відповім серйозно, чому мене «занесло» в казки, і я трохи поексплуатував Колобка. Справа в тім, що наша свідомість є згустком стереотипів.

Так, якщо до вас у барі підсяде жінка з червоними очима, ви відсахнетеся від неї і тікатимете куди подалі: цей колір уособлює, згідно наших настанов, небезпеку (сигнал «стоп» або «обережно»).

Якщо ж на вашому шляху зустрінеться зеленоока красуня, то шансів утекти від такої спокуси у вас набагато менше…

Казки «впорядковують» нашу свідомість з раннього дитинства. Колобок – розумний, добрий, хитрий і незалежний. Звірі на його шляху – хижі, небезпечні та голодні. Такі елементарні речі блогер-казкар не повинен довго пояснювати, вибудовуючи складне мереживо сюжетно-психологічних ліній.

Читач все знає краще за автора! Але читач не здогадується, які небезпеки для пенсійних фондів ховають у собі дії бандикуватих ведмедів, чи супер-інтелектуальних вовків, або ж наділених необмеженими владними повноваженнями лисичок.

І завдання блогера – пояснити складні речі через прості образи…

Коли ж виявляється, що кримінальна трійця звірів схиблена на боротьбі за президентсько-королівське крісло, то стає зрозумілим, що це казка – з поганим кінцем, а нації колобків, якщо вона не згуртується, буде від них непереливки. І це читач також дуже добре розуміє. На жаль, націю колобків напекти просто лише в казці. І справжнього президента обрати, і поганців прогнати…

Третій мотив. Пенсійна проблематика дуже складна для розуміння. І тут закладена серйозна небезпека ймовірних маніпуляцій. В «минулому» житті я викладав студентам Наргоспу фінанси. І звик пояснювати макро- та мікро-економічні процеси через схеми, діаграми, статистичні викладки та задачі. Шкодую, що за моєї викладацької практики мені не спало на думку роз’яснювати складні речі, збуджуючи «елементарні часточки» свідомості.

Хто сказав, що в засадах економічної теорії не можна знайти місця для казкових сюжетів?

Особливості функціонування державних фінансів в діалогах мультяшних персонажів, схожих на фігурантів тогочасного політикуму… Сто проти одного, що за такі експерименти в ті роки я попрощався би з професією. А ось студенти склали б іспити на «відмінно».

Між іншим, нинішній мій колега по блогерству Борис Кушнірук був одним з найяскравіших студентів в моєму викладацькому житті.

Четверте, мета моєї блогерської активності носить просвітницький характер.

Думаю, всі давно зрозуміли, що я не ставлю перед собою завдань заробляти політичні дивіденди. Умовна політизація казки про Колобка відбулася спонтанно: погодьтеся, не згадати виборчу тему було важко. Тим більше, що саме від позиції наступного Президента України (не казкового, а справжнього в усіх сенсах) залежить, чи відбудеться в країні пенсійна реформа.

Поки що вона буксує «на переправі», і буде продовжувати копирсатися там аж до поки її не проштовхне уперед прогресивна та далекоглядна влада.

Усім нам відомо: якщо на небі займаються зірки, це комусь та потрібно. І якщо вони там не займаються - також чийсь умисел. Поки що на пенсійному небосхилі темно, хоч оком світи. Найгірше те, що в суспільстві відсутня будь-яка громадська думка з цього питання. Та й звідки б їй взятися, якщо немає жодного інформаційного каналу, з якого громадяни України могли б отримувати адекватні відомості про можливості свого пенсійного забезпечення?!

І не про теперішніх пенсіонерів мова. Йдеться про нинішніх тридцяти-сорокарічних, які могли б взяти участь у пенсійних програмах із забезпечення свого майбутнього. Вони просто не знають, що третій рівень пенсійної реформи (недержавні пенсійні фонди) вже працює. Мої аналітики раз-у-раз моніторять інформаційний простір. Поки висновки невтішні: мій блог – чи не єдине системне джерело такої інформації…

І по-п’яте. Казка залишиться казкою, а казкар у цьому випадку пошиється в дурні, якщо не відбудеться нічого, що б перетворило казку на реальність. Я не просто казкар, я сам прикладаю багато зусиль для втілення, здавалось би, казкових ідей у життя.

Моя блогова активність – це тільки верхівка айсберга. Я переконаний, наступний Президент України не має жодного шансу не матеріалізувати пенсійні проекти. Це стане дуже важливим  кроком на шляху до заможності не лише окремих громадян, а й держави в цілому. Тому в наступному блозі я підкажу майбутньому Президенту, що саме він має зробити в цьому напрямку.

А поки що… ми з однодумцями, не гаючи часу, розпочинаємо зйомки мультфільму про пенсійну реформу, адже рейтинги Колобка сьогодні перевищують усі прогнози (між нами, за даними незалежного Інституту вірусології, якщо вибори Президента були б завтра, то Колобок набрав би 52% голосів виборців!). Тож, радійте, наш пенсійний Колобок перейшов на стадію продакшн, і незабаром ми його до вас «викотимо»…

 

 

Читайте початок казки в попередніх постах:

 

СТРАШНА КАЗОЧКА ПРО КОЛОБКА. ПОВНИЙ АПГРЕЙД. Частина перша.

СТРАШНА КАЗОЧКА ПРО КОЛОБКА. ПОВНИЙ АПГРЕЙД. Частина друга.

СТРАШНА КАЗОЧКА ПРО КОЛОБКА. ПОВНИЙ АПГРЕЙД. Частина третя.

СТРАШНА КАЗОЧКА ПРО КОЛОБКА. ПОВНИЙ АПГРЕЙД. Частина четверта.

Сцена дев’ята.

Колобок, Заєць, Дід з Бабою і Кіт сидять на ганку та апетитно наминають вареники з вишнями. Пригріває сонечко, в траві гудуть коники, на лужку раз-у-раз низьким басом мукає корівка.

Раптом з-за пригірка з’являється вайлувата постать з мохнатим черевцем і золотим ланцюгом на шиї. Ведмідь суне в бік хати. Дід кидається до схованки, де лежить берданка. Баба хапає деркача і направляє його на непроханого гостя.

Ведмідь. Та шо ви оце наче вертухаї на зоні! Та здались мені ваші вареники, - ковтає слину Ведмідь.

– В мене до Колобка є нєдєцкій базар.

Колобок. Вітаю вас, пане Ведмідь, - Колобок намагається затулити собою стареньких.

Ведмідь. Я тут у президенти іду, модна зараз тєма. Ну, мені треба штаб створити. Потрібен командир штабу. Я прийшов тебе фалувати. Підеш?

Колобок. То велика честь для мене, пане вельможний Ведмідь. Я готовий одразу запропонувати вам стратегію просування.

Ведмідь. Шо-шо? А ну кажи нормальною мовою!

Колобок. Я можу запропонувати вам план, за яким до вас піде максимум електорату. 

Ведмідь. І який це план?

Колобок. А от який, – Колобок набирає в груди більше повітря.

– Терміново запускаємо другий рівень пенсійної реформи і створюємо державний накопичувальний пенсійний фонд. Про недержавні я вам раніше розповідав… А тут – державний!

Ведмідь. І що це дасть? Мені тут порадили обіцяти нові робочі місця, говорити про підйом реального сектору економіки…

Колобок. Чудово, пане Ведмідь! – Колобок підстрибує від задоволення.

– Моя реальна пропозиція не йде врозріз з порадами ваших політтехнологів. Швидше навпаки. Саме завдяки коштам нового пенсійного фонду у вас з’явиться можливість реалізувати усе те, що ви наобіцяєте. І шахти нові побудуєте, і заводи відновите, і сільське господарство потрошку піднімете.

Кошти фонду – це ж надзвичайно потужний довгостроковий інвестиційний ресурс!

Ведмідь. Ну і коли буде результат від твого ресурсу?

Колобок. Зовсім скоро, пане Ведмідь, років за десять.

Ведмідь. Ти що, колобокий, з дуба впав? – Ведмідь робить спробу копнути Колобка, але вчасно помічає наставлену Дідом берданку.

– Мені все треба зараз і великими купюрами! Інакше я Лисицю на виборах не переграю! Тьху на вас, галушкоїди мордасті…

Обурений Ведмідь іде в бік лісу.

Сцена десята.

Баба виносить нову миску з варениками. Дід ховає берданку. Всі, вільно зітхнувши, повертаються до ідилічного поїдання смакоти.

Раптом Заєць і Кіт, тремтячи і підвиваючи від переляку, кидаються під лавку. У Колобка вареник стає поперек горла. В бік хати суне Вовк. Побачивши Діда з берданкою, він починає розмахувати краваткою від Brioni наче білим капітулянтським прапором.

Вовк. Не стріляйте, не стріляйте! Я до Колобка!

Колобок викочується назустріч Вовку.

Колобок. Вітаю, пане Вовк! Якщо ви з миром, то ніхто й не стрілятиме.

Вовк підходить ближче.

Вовк. Та з миром я, з миром. Мені потрібно на вибори створити потужну економічну програму. Шукаю головного консультанта. Згадав про твій талант і прийшов. Підеш до мене?

Колобок. Велика честь, пане Вовк. І дуже цікава для мене пропозиція. Я от щойно пану Ведмедю говорив…

Вовк. Ти що, вже на конкурента працюєш?

Колобок. Та ні, ми не домовилися. Він не розуміє переваг моєї стратегії.

Вовк. А ну давай, розповідай, - Вовк присів біля миски з варениками і почав колупатися телефоном Vertu в зубах.

Колобок. Моя ідея, пане Вовк, підняти рівень життя в нашому лісі, запровадивши в ньому другий рівень пенсійної реформи.

Це означає, що паралельно з солідарною пенсійною системою почне діяти державний накопичувальний пенсійний фонд.

За нинішніх сорокарічних почнуть уже сьогодні сплачувати в цей фонд внески, аби через двадцять років вони отримували пенсію, гідну заморських лісів. І навантаження на скарбницю, за рахунок цього, буде значно зменшуватися.

Та, найголовніше, в керманичів лісу з’явиться дуже вагомий інвестиційний ресурс, який можна використати і для будівництва  доріг, і для…

Вовк. Це креативно, Колобок! – Вовк непомітно кладе один вареник до рота. – Я саме обіцяю всім життя в красивих містах, селах, пристойні аеропорти, дороги і взагалі тисну на те, що нам час мати розвинену інфраструктуру. І піпл хаває! Тобто електорат погоджується. А це голоси, які не треба купувати – вони на шару проголосують, розумієш? На ша-ру, просто за обіцянки!  

Колобок. Ну…

Вовк. Ніяких ну! Кажи мені, скільки часу треба, аби цей ресурс, про який ти патякаєш, створив реальну можливість усе це побудувати?

Колобок. Років десять-п’ятнадцять, пане Вовк.

Вовк. Що??? Ти що, знущаєшся? На той момент мій президентський термін закінчиться, мене ніхто вдруге не переобере! Я піду на президентський заслужений  відпочинок і весь цей ресурс залишу якомусь новому телепню? Ти що? Та ти точно на Ведмедя працюєш!

Вовк загрозливо підкидає лапу, аби схопити Колобка, той відстрибує. Дід робить попереджувальний постріл у повітря з берданки. Вовк, підібгавши хвоста і плутаючись у краватці від Brioni, тікає.

Сцена одинадцята.

Всі мовчки їдять вареники. Дід розбирає берданку, змащує її маслом.   

Раптом Бабуся сплескує руками і затуляє обличчя:

Бабуся. Ой лишенько! Вона! Брехунка ця солодкоголоса, що кривдила нашого Колобка!

На горизонті з’являється елегантний силует Лисиці.

Бабуся чимдуж біжить до хати і повертається з качалкою в руках. Дід по-солдатськи швидко готує берданку до бою.

Лисиця підходить ближче, тримає в руках пачку захисних масок від пандемії та аксолінову мазь.

Лисиця. Дорогі мої виборці! Я принесла вам подарунок!

Бабуся. Нікому не треба твої подарунки! – Бабуся загрозливо піднімає вгору качалку. Але Зайчик з Котом непомітно забирають з лап Лисиці аксолінову мазь та починають активно нею вимазуватися.

Лисиця. І взагалі, - Лисиця задирає догори носа, - Мені потрібні не ви, а ваш Колобок. Чуєш, ти, круглий розумник! Придумай мені таку схему, щоби був повний і остаточний прорив! Щоб усі в народі назавжди засвоїли, що я – краща. Або придумай, як їх усіх треба примусити в це повірити.

Колобок. А на чому, пані Лисиця, ви будуєте свою передвиборчу платформу? – Колобок трохи ніяковіє.

– Про що говорите мешканцям лісу?

Лисиця. Та… – Лисиця тицяє в Колобка французьким манікюром, який так пасує до її перлів.

– Говорити можна, про що хочеш. Я від своїх слів можу відмовитися завжди. Ти що, забув, що я Принцеса Лісу!

Колобок. Тоді давайте конкретно займемося пенсіями, це всіх завжди дуже турбує.

Лисиця. Чудовенько! Дебати про пенсії – це моя улюблена справа!

Колобок. Ну…з точки зору політтехнологій… - Колобок чухається потилицею об вимазаного маззю Кота.

– Ви запропонуєте створити державний пенсійний накопичувальний фонд. Пообіцяєте зробити це, як тільки станете Королевою.

До фонду почнуть надходити вклади для сорокарічних. Таким чином ви розвантажите нині існуючий пенсійний фонд, ефективно почнете боротися з інфляцією, вам не доведеться запускати друкарський верстат, аби наклепати грошей, що вічно треба платити пенсіонерам.

Фонд почне збільшуватися в розмірах щороку. Його кошти ви проінвестуєте у вигідні проекти, спрямовані на розвиток господарства лісу…

Лисиця. Чекай, завдяки цьому фонду я зможу збільшити пенсії вже через місяць?

Колобок. Звичайно, ні.

Лисиця. А через два місяці?

Колобок. Також ні.

Лисиця. Ну а хоча б у найближчому випуску «Свободи лісу» я зможу про збільшення пенсій говорити?

Колобок. Говорити ви зможете, навіть слід говорити про це щодня. Але реальне збільшення пенсій настане років за двадцять, коли сьогоднішні сорокарічні вийдуть на пенсію.

Лисиця. Ах ти хлєбс безпородний! Я тобі дам – двадцять років! Я Королевою маю стати зараз! – хижо посунулася на Колобка Руда.

Поруч з’являються ще дві персонажі – Вовк і Ведмідь, які з піднятими вгору кулаками йдуть на Колобка та всю його компанію.

Дід. Не віддамо Колобка цим звірям! – Дід кидається в атаку з берданкою напоготові.

Бабка швидко біжить до клуні. Через відчинені дверцята клуні надвір хутко вилітають, котяться сотні, або навіть тисячі колобків. Вони швидко заповнюють весь простір хати, подвір’я перетворюється на живе колобочне море.

Бабуся. Ось, - гордо промовляє Бабка, - ночей не досипала, пекла тобі групу підтримки!

Колобки котяться назустріч Ведмедю, Вовку і Лисиці, скандуючи: «Ми – нація колобків! Ми – нація колобків!», «Геть з нашого двору!», «Ганьба кар’єристам і брехунам!».

Трійця зупиняється, розвертається і починає тікати. Здобна колобочна маса, войовничо вигукуючи, лине за ними.

Сцена дванадцята.

На пригорку стоїть величезний бігборд, з якого усміхається Колобок. Внизу підпис: «Колобок – наш Президент!», а ще нижче: «Нація колобків починає і виграє!».

В хаті Баби і Діда працює передвиборчий штаб. Зайчик друкує листівки на портативному друкарському верстаті, Кіт на швейній машинці строчить якісь агітаційні прапори, Дід готується стати міністром оборони, а тому вивчає нову модель станкового кулемета. Бабка порається біля печі, виймаючи звідти все нових і нових рум’яних колобків. Вона складає їх один на одного у велику діжку. На діжці великими буквами написано: «Електорат». До виборів залишається зовсім мало часу.

І старим часам настає…

Повний кінець.

 

 

 

Читайте початок казки в попередніх постах

Сцена шоста. Повернення блудного Колобка.

Минулого разу ми зупинилися на тому, що на Колобка напала підступна Лисиця і він прикотився до своїх Бабусі й Дідуся.

Бабуся порається біля діжки, замішуючи тісто, щоби заліпити Колобку відгризений від бочка шматок. Дідусь сидить за столом, наливає чарку і радісно посміхається у вуса. Колобок примостився поруч з Котиком, вони разом мурчать від задоволення. З усього видно, що це повна хатня ідилія.

Бабуся. Ех, Колобочку, - зітхає Бабуся, витираючи борошно з рук. – Старі ми з Дідом стали. Раніше яку городину ростили та на базарі продавали, а зараз уже важко: це ж і полий, і прополи… А пенсії не вистачає. Все так дорого!..

Дід вступає в розмову:

Дідусь. В лісі подейкують, Колобочку, що ти тепер розумником великим став – звірів консультуєш, як пенсію накопичити. І що серед твоїх клієнтів навіть найповажніші представники нашого лісу…

Колобок. Так, Дідусю. І Ведмідь, і Вовк, і навіть сама зоресяйна Лисиця особисто тиснули мені руку…тобто голову.

Бабуся витирає сльозинку, розуміючи, як саме вони тиснули її улюбленця.

Кіт, на якого обперся Колобок, дивиться на нього з невимовною повагою.

Дідусь. Але шкода, - продовжує Дід, - що ми вже застарі для накопичувальної пенсійної системи. Так і будемо, мабуть, в наші літа доживати в бідності на оті крихти, що раз на місяць поштарка приносить. Ми ж коли молодими були, то подеколи навіть не за гроші, а за трудодні працювали. Якби в ті часи хтось і запропонував пенсійні альтернативи, то швидко б змінив своє місце проживання на табір у Сибіру…          

Бабуся. Нічого Діду, - старенька підійшла до чоловіка, непомітно поцупивши зі столу сулію з горілкою. – В нас є наш Колобок! Він наша радість, він наша надія, він нас, немічних, і нагодує, і лікаря викличе, якщо треба, і на цвинтар знесе, як час прийде… 

Колобок. Дідусю-Бабусю! Ну не можу ж я бути постійно при вас, як прив’язаний! На мене справи великі чекають! Та думаєте, в мене душа за вас не болить? Болить, ще й як! А тому вирішив я зробити на вашу користь разовий внесок до недержавного пенсійного фонду, аби всі питання з тією жебрацькою лісовою пенсією зняти раз і назавжди. Тож ви будете регулярно отримувати додаткову пенсію. І вистачатиме вам не лише на хлєбушек, а й на добре маселко до нього.

Дід з Бабою дивляться на годувальника широко відкритими вдячними очима.

Дідусь. І скільки ж це ми з Бабою щомісяця будемо отримувати?

Колобок. Діду, - Колобок входить у звичний консультативний режим. – Ти ж бачиш, яка в нас ситуація в лісі: як не повінь, так пандемія. З кризи ліс не вилізає! Якщо фонд матиме фіксовані щомісячні виплати, то він може за певних обставин стати таким самим банкрутом, як і державна скарбниця. Але з останньою легше. Прийде Лисиця та друкарський верстат увімкне, надрукує лісових дерев’яних грошей. Тільки чого вони будуть варті? З виплатами недержавного пенсійного фонду все серйозніше. Розмір щомісячних виплат залежить від динаміки одиниці пенсійних внесків фонду…

Дідусь. Від чого, від чого?…

Колобок. Ну, це такий показник, який найбільш точно вказує на ефективність роботи фонду. Між іншим, найкращі фонди розраховують його щодня! Так от, якщо така система працює, то і гарантія є, що виплати таки будуть щомісячні, за будь-якої погоди. Звісно, коли більше, коли менше. Але будуть! Це заморська практика, давно відпрацьована… Не переживайте! Не буду обіцяти золоті гори, та тенденція до зростання щомісячних платежів буде!

Сцена сьома. Новонавернений Зайчик.

Раптом за хатою щось тріщить. У вікні з’являються спершу тремтячі біло-рожеві вуха, потім окуляри в золотій оправі. Дід простягає руку і втягує через вікно до хати Зайця, який тримає в руках зелений смугастий прапорець.

Зайчик. Колобочку, Колобочку! – радісний Зайчик махає прапорцем. – Я тебе вже скрізь обшукався!

Колобок. А я тут, у своїх стареньких, на лікуванні…

Зайчик. Та бачу! А мені Зайчиха наказала тебе знайти. Вона, бач, вже зараз захотіла на пенсію. Каже, піди, розшукай Колобка, хай усе організує належним чином.

Колобок. Скажи Білявій, - Колобок підставив бочок Бабусі, а та накладає латку з тіста. – Що вона, як учасник фонду, може сама собі обрати пенсійний вік. Але ж у межах розумного! Жінки – від 45 до 65-ти років, чоловіки – від 50-ти до 70-ти.

Зайчик. І як довго ми із Зайчихою будемо отримувати її гроші з фонду?

Колобок. Так самі і визначите. Але не менше десяти років. Ну а там… двадцять років, тридцять… І передай своїй Пухнастій, її гроші будуть недоторканими, хай не переживає.

Зайчик. А ще, Колобочку, моя Зайчиха розглядає потенційну можливість поїхати назавжди з нашого лісу кудись за болото. Як же тоді грошики? Нам що доведеться щомісяця приїжджати по них? Чи вони взагалі згорять?..

Колобок. Та ні, - Колобок задоволено розглядає в дзеркалі свій відновлений бочок. – Як надумаєте їхати, то приходьте і все, що вам належить, забирайте за раз. І їдьте собі.

Задоволений перспективами, Зайчик несамовито стрибає по хаті, розмахуючи смугастим камуфляжним прапорцем.

Сцена восьма. Майже пастораль. Колобок, Бабуся, Дідусь, Заєць і Кіт сидять на ганку і наминають варенички з вишнями, рясно политі сметаною. «Ось тепер, - проноситься в голові у Діда, – нарешті заживемо щасливо й заможно».

(Читайте продовження казки в наступному пості)

 

Сцена п’ята

Колобок котиться, приспівуючи, лісовою стежкою. Він не помічає, що пейзаж стає впорядкованим, дерева підстрижені, трава місцями підфарбована. З-за кущів за ним спостерігають уважні очі товстих борсуків, у сірому непримітному хутрі, до вух яких вставлені міні-рації. Колобка «ведуть», передаючи один одному його маршрут пересування.

Несподівано Колобок налітає на щось м’яке та руде, і замість звичних колючок в його роті стає повно лисячої шерсті. Колобок затамовує подих аби не наковтатися збудника алергії, а Лисиця, тим часом, міцно стискає його своїми кігтистими лапками, рясно прикрашеними каблучками з діамантами.

Лисиця. Здрастуй, милий Колобочку! – промовляє Лисиця єлейним голосом.

Колобок. Здрасьтє!

Лисиця. А ну – повторимо, – і Лисиця відкидає Колобка на кілька метрів. – Котися-но на мене ще раз!

Колобок виконує команду. Лисиця знову міцно хапає Колобка і промовляє:

Лисиця. Здрастуй, милий Колобочку!

Колобок. Здрасьтє!

Лисиця. Ех, знову якось ненатурально! – Лисиця незадоволено піджимає губки, кидає Колобка на землю і починає розглядати своє зображення в люстерці.

Колобок. Пані Принцесо Лісу, чи буде ваша ласка дозволити мені рухатися далі?

Лисиця. Що значить – рухатися далі? Просто так? Звісно, ні. Хочеш взагалі кудись рухатися – мусиш платити. Лісова скарбниця геть порожня! А скоро має бути моя коронація! Я вайлуватим їжачкам уже всі голки дибки поставила. Раніше вони мали щомісячні плани по збиранню податків – з кожної нори, з кожного дупла. Тепер у них уже щоденні плани. І що? Все одно гроші з лісової скарбниці витікають, проїдаються. А скільки йде на утримання пенсіонерів! Ліс-то старіє…   А тому платити треба - за все, за все, за все!

«Так, - подумав Колобок. – Вона працює!»

Колобок. Пані Принцесо Лісу, на жаль, я не маю навіть кишень, куди б міг покласти гроші. Але можу запропонувати свої послуги в якості консультанта з фінансово-правових питань. Щойно мав честь робити експертизи проектів панів Ведмедя та Вовка.

Лисиця. І чого ж це ви такі бідні, коли такі розумні?… Ну добре. Є в мене одна ідейка. Лісова скарбниця геть порожня, на їжачків ніякої надії: в норах та дуплах вже й миші суїциднули від голоду. Можна, звісно, увімкнути друкарський верстат і намалювати наших лісових грошенят скільки завгодно. Але я вирішила піти більш цивілізованим шляхом і випустити облігації державного лісового займу. Як думаєш, після вдалої маніпулятивної пропагандистської кампанії – вдасться звірів розвести на таку покупку?

Колобок. Маю сумніви, пані Принцесо Лісу… - Колобок відповідає дуже обережно, тому що має досвід спростування авантюристичних ідей інших топів лісу.

Лисиця знов піджала губки.

Лисиця. Ну добре, Колобок. Я знаю, що ти маєш безпосереднє відношення до якогось недержавного пенсійного фонду. Давай зорганізуй, аби цей фонд викупив усі мої облігації. А я з тобою трошки поділюся… або ні – я тебе просто відпущу і це буде моя велика королівська ласка.

Колобок. Пані Принцесо, - Колобок приречено зітхає, оскільки передбачає, що розчарування такої всемогутньої особи буде вартувати йому дорогого. – Інвестування пенсійних накопичень здійснюється відповідно до вимог Закону і передбачає жорстку ди-вер-си-фі-кацію активів. Звісно, напрямки та ліміти інвестування визначає сама компанія з управління активами, набір інструментів для формування інвестиційного портфеля фонду досить широкий, але діяльність КУА суворо регулює все той же Закон.

Лисиця. Ну що ти верзеш, про який закон мова, якщо я завтра буду королевою?  

Колобок. Ще в середні віки, пані Принцесо, наші предки відмовилися від абсолютної монархії та перейшли до більш демократичної форми – монархії конституційної, обмеженої.

Лисиця. Ги-ги, - Лисиця хижо поглядає в бік лісової хащі. – З такою конституцією, як у нас, я згодна і на монархію конституційну. А треба буде – то й заборонимо цю дурну конституцію!

Колобок непомітно задкуючи від Лисиці, продовжує свій спіч:

Колобок. Так от щодо ваших облігацій…

Набір інструментів для формування інвестиційного портфеля широкий.

Дозволено вкладати – і в облігації, і в акції, і в нерухомість, і в банківські депозити, і в дорогоцінні метали.

Але ризики потрібно мінімізувати. Тому, за Законом, в цінні папери одного емітента дозволено вкладати лише до п’яти відсотків активів.

Усього в облігації, рівно, як і в акції, дозволяється вкладати до сорока відсотків загальної вартості пенсійних активів.

І лише якщо ваші цінні папери будуть забезпечені гарантією лісового Кабінету Міністрів…

Лисиця. Будуть! Будуть! Під мої особисті гарантії!

Колобок. Тоді можна використати до половини активів фонду на їхнє придбання, але…

Лисиця. Ніяких але! Ти з ким розмовляєш, булка ти непатріотична!

Колобок. …але кожен управляючий мусить діяти обачливо та розсудливо. Уявіть, що завтра гіперінфляція, як лісова пожежа, почне нищити все навколо. І активи, вкладені в облігації, будуть обезцінені, спалені, а регенерувати вартість недержавного пенсійного фонду зможуть лише ті з них, які вкладені в акції.

Не можна так волюнтаристськи ставитися до своїх же підданих похилого віку, пані Принцесо Лісу. Звісно, залишається сподіватися, що цих стареньких і немічних скоро з’їдять. Але ж будувати на цьому державну політику - це якось не шляхетно…

Лисиця. Ах ти пліснявий пиріжок! – Лисиця кидається в бік Колобка. Той утікає і ховається за пеньком. Лисиця намагається його схопити. Колобок катається по колу, Лисиця бігає за ним. Колобок уперто продовжує виголошувати положення Закону:

Колобок. І ще… пані… і ще… Я наголошу!… Інвестиційний портфель фонду, звичайно, складається з різних видів активів – як з інструментів з фіксованим доходом, до яких належать облігації, які ви хочете впарити… пробачте, розмістити… так і з інструментів з непередбачуваним доходом, до яких… належать акції, нерухомість і дорогоцінні метали… Та…. 

Лисиця. Ах ти бублик з діркою! – Лисиці вдається подряпати його своїм французьким манікюром.

Колобок. Аааа… боляче… та… саме завдяки довгостроковій перспективі роботи фонду інвестиції до об’єктів з нефіксованим доходом – перш за все, акції… мають найбільший потенціал у боротьбі з інфляцією, яку ви, пані Принцесо, так успішно прискорюєте щороку!…

Лисиця. У-у-у блін прокисший, ось тобі на горіхи! – Лисиця нарешті хапає Колобка, глибоко вгризаючись в його насправді рум’яний бочок. Колобок видирається з її лап та зубів і тікає. Він чимдуж котиться стежиною, більше не співає, а гірко-гірко плаче, тому що йому-таки сильно болить укушений бочок.

Колобок. Я боюся такої королеви, я боюся такої королеви… - маленький нещасний Колобок обливається сльозами, широко розмазує їх по обличчю, рясно вкриває доріжку власними крихточками і поспішає до рідних Дідуся і Бабусі, розуміючи, що одному йому в цьому ворожому лісі – страшна небезпека. Така, що не вижити…  

 

(Читайте продовження казки в наступному блозі)

 

 

 

Читайте початок казки в попередньому блозі

 

Сцена четверта.

Котиться наш Колобок далі. В попередньому блозі він утік від кримінальника Ведмедя та занудного Зайця. Попереду на нього чекають несподіванки та пригоди. Він співає пісеньку, посміхається сонечку і набирає швидкість. Лісова стежка стає ширшою і виводить Колобка на галявину, посеред якої на пеньочку сидить сірий Вовк – в сірому костюмі від Brioni, краватці Stefano Ricci і грається золотим телефоном Vertu. Вовк кволо махає Колобку хвостом, аби не втратити свою статусність.

Колобок. Доброго вам дня, пане Вовче! Над якою загальнолісовою проблемою думаєте?

Вовк. Оце кожному, хто на мене котиться мушу пояснювати? Ти подивись на себе, - і Вовк тикнув у Колобка мобілкою, - ти по землі котишся, а я?! Я на пні сиджу, між іншим. Так що ти повинен знати своє місце. І пам’ятати: лісу потрібен Вовк!

Колобок. Ніхто не заперечує, пане Вовк. Санітар у лісі завжди потрібний. Тільки переказують, ви зараз дуже постраждали через кризу, чималу суму грошей винні московським вовкам і займаєтеся розробкою якихось бізнесових схем?

Вовк. Ну так. Я ж не Ведмідь, щоб вулики збивати. Цей телепень тільки на золотий ланцюжок і наколядував. А я вже давно працюю виключно з оффшорами – ну, з тими, що на болоті, за лісом. Вища освіта й вищий розум завжди йтимуть на три кроки попереду грубої сили та недалекоглядності.

Колобок. І над якою схемою ви думаєте, пане Вовк?

Вовк. Та Ведмідь тему підкинув: покласти на лопатки недержавний пенсійний фонд. Тільки це його, ведмежа, логіка – покласти і втекти. А я працюю над схемою, яка б дозволила з цього фонду постійно підсмоктувати грошики.

Так, створити фонд, розкрутити його різними рекламними та піаркомпаніями, залучити туди якомога більше зайчиків, а потім їхні внески затирити по різних інвестиційних проектах, через «сміттєві» акції.

Далі – просто. Щось виводимо в «мінуси», весь прибуток не декларуємо. І потрошку качаємо, качаємо – і на свій млин, і зайчикам, аби не плакали, на персональні пенсійні рахунки трохи кидаємо.

А «своє», накачане, через систему фірм та фірмочок переводимо до оффшорів. З таким дірявим законодавством, як у нашому лісі, можна до оффшорів і всі дерева потрошку вивезти. Крім того, у нас будуть задіяні найновітніші високі технології. До речі, є вакантна посада хакера. Підеш до мене?      

Колобок.  Не піду.

Вовк. Ну і дурний. За хакерство практично притягнути до відповідальності нереально. Ти ж знаєш, що в службі лісової безпеки всі сидять із підробними дипломами. Як вони можуть таких розумників, як ми, вичислити?

Колобок. Пане Вовк, напевно, розробляючи цю схему, ви знехтували можливістю почитати Закон.

В пенсійному фонді функції адміністрування, зберігання та інвестування пенсійних коштів розведені між різними юридичними особами – власне фондом, компанією з управління активами, компанією-адміністратором, банком-зберігачем. Всі вони контролюють одне одного, і це фактично зводить до нуля інститу-ціо-анальні ризики…

Вовк. Які-які ризики? Я недочув. Анальні?

Колобок. Добре, я їх назву інституційні. А ще такий ризик можна назвати операційним. Він пов’язаний з недоліками в системах і процедурах управління. Така розгалужена структура функціонування фонду забезпечує прозорість його діяльності. За кожним із суб’єктів закріплено «свою» ділянку роботи та сферу відповідальності.

Вовк. А ну давай з цього моменту подокладніше. Ну, наприклад?        

Колобок. Наприклад:

• Адміністратор фонду веде індивідуальні пенсійні рахунки та забезпечує здійснення пенсійних виплат учасникам.
• КУА розміщує кошти в доходні активи та керує інвестиційним портфелем фонду.
• А Банк-зберігач веде відповідні операції і контролює, аби активи фонду використовувалися суто за призначенням.

Тому якщо одна з цих ланок схибить, її роботу відразу буде заблоковано з боку інших. Наприклад, оцінку вартості активів фонду здійснює адміністратор фонду і КУА. При цьому банк-зберігач, за законом, мусить ці підрахунки перевірити.

Вовк. Ой, Колобок, наївний же ти… Уяви собі, адміністратор фонду і керуючий КУА якщо не батько з сином, то, принаймні куми, а голова правління банку їздить з ними щотижня в баню…

Колобок. Тоді включається другий рівень контролю:

• За роботою фондів та його адміністраторів спостерігає Державна комісія регулювання ринків фінансових послуг.
• За КУА здійснює нагляд Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
• А Банк-зберігач «стереже» сам Національний банк.

Крім того, в законі йдеться:

• і про ліцензії,
• і про кваліфікаційні вимоги до фахівців цих суб’єктів,
• і навіть вимоги до програмного забезпечення.

Раптом завтра, пане Вовк, ви вирішите освоїти ще й хакерську спеціальність…

Вовк. Я такий, я можу…

Колобок. Ви можете. Але от щодо вашої фрази про те, що інвестиції «можна вивести в мінуси»… - Колобок треться рум’яними бочками об пеньок, на якому сидить, заклавши ногу за ногу, Вовк.

Законом передбачено, що адміністратор, КУА та банк-зберігач несуть відповідальність за збитки фонду. А збитки можуть бути не лише реальними, до них включається й упущена вигода…

Так що, пане Вовче, всі функції суб’єктів, про які я вам щойно розповів, переплітаються між собою настільки щільно, що, заблокувавши, одну з ланок, ви лише активуєте інші ланки, почнеться ланцюгова реакція взаємних перевірок та контролюючих заходів… Так і до прокурора недовго потрапити. Я про це і Ведмедю казав.

Вовк колупається в зубах мобільним телефоном Vertu. Йому не подобається те, що схема так швидко розвалюється.  Зненацька він робить спробу проковтнути Колобка як свідка його злочинних планів, але заплутується в задовгій краватці і падає.

Вовк потирає забиту потилицю, і тут до нього доходить, що знання, напхані до цієї великої хлібної голови, він зможе використовувати для експертизи своїх майбутніх тіньових схем. Але переляканий Колобок цього ще не знає. Плутаючи сліди, він чимдуж котиться далі лісовою стежкою. Він знову ледь не став жертвою власного розуму та обізнаності, а також високого рівня криміналізації в середовищі мешканців лісу.

«Стільки нечесних і небезпечних звірів навколо!.. Добре, що закони, - мислив собі Колобок, - прописані ретельно, і механізм взаємоконтролів та захистів вже давно відпрацьований у далеких лісах, де недержавна пенсійна система працює не одне десятиліття».

Колобок спльовує колючки, що набиваються до рота під час руху, і співає пісеньку «Я Коло-о-о-бок, у мене печений бо-о-о-чок!»…    

(Читайте продовження казки в наступному блозі)