Кинто фигурируют в пьесах Авксентия Цагарели (пьеса «Ханума»), В. И. Долидзе (опера «Кето и Котэ»), фильмах «Ханума», «Кето и Котэ», «Иные нынче времена».
Поэтом Юрием Беридзе написана песня «Прощай, кинто»[3].
Образ кинто живёт на живописных полотнах Ладо Гудиашвили. Его картину «Кутёж кинто с женщиной» приобрёл в свою коллекцию испанский художник Игнасио Сулоага с намерением позже передать их в собрание музея Прадо[4][5].

Користуючись нагодою, що цей блог читає багато людей, хочу ще трохи порозумничати.

Що відбувається зараз у світі?
Подивіться на життя звичайної середньостатистичної людини, яка кожного дня ходить на роботу, увечері приходить додому, вмикає телевізор… І тут починається… З’їж твікс – і буде все ОК! Візьми кредит у банку – купи собі автомобіль (квартиру, дачу, холодильник, мікрохвильову піч і т.д.) і твоє життя буде у шоколаді. Я вже мовчу про політику і т.п. Скільки непотрібної інформації виливається на її голову. І це при тому, що в цієї людини ще є якісь свої проблеми – сім’я, діти, можливо якісь проблеми на роботі чи із здоров’ям. Щоб зорієнтуватися у цьому інформаційному шумі і не поїхати з глузду потрібно бути я не знаю ким. І це так у всьому світі, не тільки в Україні.

Справа у тому, що ми живемо у епоху великої перебудови суспільства (знайомо?). Великі вчені пишуть книги про те, що капіталізм поступово відмирає і на зміну йому приходить нова суспільна формація, яку умовно називають суспільством споживання. У 90% населення планети Земля формується споживацька свідомість, тобто нав’язується таке сприйняття життя, в якому тобі потрібно дуже багато різних речей. Якщо ти купиш якусь річ чи багато речей (а тебе впевнять, що ця річ тобі дуже потрібна) – то буде тобі щастя.
І вся фішка у тому, що за цим ніхто не стоїть, немає ніякого злого генія чи всесвітнього уряду, який би цим управляв. Це об’єктивний історичний процес – кількість бажаючих продати свої товари порівняно з минулим століттям зросла у десятки разів. І всі вони кричать про це.
Тобто, ми живемо в епоху інформаційного шуму. А тепер уявіть, що хтось приходить і говорить, не бери кредит у банку, а навпаки, відклади трошки грошей і проінвестуй їх у своє майбутнє. Що про нього подумають? Так це ж – фігня!!! Такого не показували по телевізору.
Я хочу сказати, що справді цінну інформацію вам не розкажуть по телевізору (взагалі викиньте цей зомбоящик) чи по радіо, і навіть в Інтернеті дуже багато сміття. Тобто думати потрібно завжди своєю головою.
Знову виглядає, начебто я співаю дифірамби компанії КІНТО.
КІНТО – це всього лише інструмент. ПІФи – це лише найпростіший інструмент, який доступний простій середньостатистичній людині. А справжнє інвестування – це дуже складний процес. Щоб самостійно вибирати об’єкти для інвестуванні потрібно бути ду-у-у-у-же розумним. Як Уоррен Баффет
Навіщо я все це кажу?
Мене наприклад дратує, що так багато нерозумних людей. Хотілося б щоб розумних було побільше.
Не знаю хто сказав: «Чем менее гармонично общество в целом, тем тяжелее каждому жителю».
А от «розумні люди» (не отягощённые моральними принципами) не дратуються, а навпаки, вміло використовують чужу дурість.

Ще трохи про КІНТО.
Чому я поважаю цю компанію?
Ще в 90-х роках, коли на теренах колишнього СРСР відбувалась глобальна приХватизація, всі мали можливість вкласти свій папірець у якісь структури (пам’ятаєте, ще МММ тоді було). І тоді я чула цю назву – КІНТО. Але серед безлічі подібних дуже важко і взагалі неможливо було відрізнити хто є хто. Ми всією сім’єю, як непідготовлені справжні радянські люди віднесли свої папірці в одну (не диверсифікуючи) таку компанію, яка благополучно накрилась мідним тазом.
Десь у 2005-му році я знову почула, що є така компанія КІНТО. Виявляється все ще існує… Не змилася з грошима.

От знову дифірамб. Зробила рекламу компанії КІНТО, хоч ніхто про це мене не просив, і тим більше не заплатив