|
Коли писався цей блог, окружний адміністративний суд міста Києва задовольнив позов тисячі приватних підприємців, які виступали проти зрівнювання звичайних фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців у сплаті пенсійних внесків. Таке рішення було ухвалено Кабміном в квітні цього року. Підприємці повстали проти цього і … виграли. Відтепер суб’єкт підприємницької діяльності (СПД) на старості отримуватиме свої чесно зароблені 40% від мінімальної пенсії. Дивно, але ця «перемога» чомусь нікому не здається Пірровою… |
Чому СПД не хоче дружити з Державою.
Сімдесят з лишнім років Радянської влади з нас методично витравлювали бажання працювати на себе. Привласнення плодів нашої праці за безцінь було прерогативою Держави. Поодинокі спроби деяких сміливців вистрибнути із загального потоку громадян, які звитяжно працювали свої затверджені профспілками та КЗпП години на тиждень, призводили до вельми негативних наслідків.
Поняття «нетрудові доходи» почасти поширювалося навіть на проданий пучок городини: дачники на своїх шести сотках мали вирощувати врожай виключно для власних потреб і споживати самостійно.
Навіть численні анкети, які нас змушували заповнювати із затятою регулярністю, містили лише три варіанти відповідей на запитання про соціальне походження: ми могли бути лише із родини робітника, селянина або службовця. Іншого в країні Рад не існувало – приватного підприємництва, перш за все. Навіть інтелігенція була лише прошарком і маскувала себе під евфемізмом радянської доби — «службовець».
Добре, що так звана «крученість» нашого народу виявилася незнищенною. І торгували різним збіжжям з-під поли, і виробляли товари широкого вжитку (рух підпільних «цеховиків»), і домовлялися про шляхи кооперації з представниками інших республік Союзу… На противагу плановій економіці, на теренах колишнього СРСР працювала потужна машина економіки тіньової. Саме цей чинник виявився ключовим тоді, коли Радянський Союз наказав довго жити: макро- та мікроекономічні зв’язки допомогли незалежним республікам досить швидко подолати наслідки як політичного, так й економічного колапсу. Тіньова економіка вийшла з тіні і перетворилася на економіку ринкову. Перший крок до капіталізації відносин у незалежній Україні зробили саме напівлегальні на той момент приватні підприємці.
Я щиро поважаю цих людей. Про те, що випало на їхню долю, думаю, варто написати підручник з історії підприємницького руху в Україні. Тільки не обмежуватися сухими викладками аналітики, діаграмами, таблицями. А написати про живе, наболіле, зі спогадами та фотографіями.
- Про бейсбольні бити, якими розбивалися кіоски та голови нещасних підприємців – так у них намагалися відібрати кревно зароблене хлопці з кооперативу «Рекет»; наприкінці 90-х на їхню зміну прийшли такі самі, але в міліцейських мундирах.
- Про протигрижові бандажі на жіночках, які тягли на собі до Польщі непідйомні сумки з товаром.
- Про недолугість і мінливість вітчизняного законодавства, що ставило багатьох підприємців раз у раз поза законом…
Зрозуміти сучасних СПД в їхньому бажанні відмежуватися від усього, що пов’язано з державним втручанням, є вельми зрозумілим. В представників цієї когорти є ментальна антидержавна пам’ять.
Суб’єкт підприємницької діяльності (СПД) – це продукт рафінування Колобка
Колобківської теми я торкався в кількох минулих блогах.
Він і від бабусі, і від дідуся, і від держави втік зі своїми прибутками (я маю на увазі смішний єдиний податок), але лисиця (жебрацька старість в нашому випадку) може наздогнати СПД-Колобка, а він до цього ставиться поки що нехлюйно.
СПД бувають різні
· Одні створили невеличкий бізнес і працюють на свій страх і ризик, маючи доходи від нього, як єдине джерело для існування.
· Є більш забезпечені СПД – вони мають місце роботи за наймом, відповідно, зарплату, а їхній бізнес – лише додаток до зарплати.
· Є СПД-«схеми», через які магазини або гуртовні, рекламні фірми та політпартії перед виборами проганяють свої кошти.
· А є СПД, що мають штат найманих працівників, виплачують їм бодай мінімальну зарплату, з якої – і мінімальні внески до Пенсійного фонду.
Довідка: з 1 жовтня мінімальна зарплата становить 650 гривень, і всі розрахунки «пляшуть» від неї.
Більшість СПД «сидять» на єдиному податку, що складає від 20 до 200 гривень в залежності від виду діяльності.
Ставка відрахувань до державного Пенсійного фонду — 42% від розміру єдиного податку. Тож, неважко порахувати, що сума внесків до Пенсійного фонду для СПД становить від 8 гривень 40 копійок до 84 гривень на місяць. Період, що включається до страхового стажу, за таких умов становить лише 12 днів на місяць.
Тобто, з відпрацьованих протягом року 12 місяців СПДшнику «зараховується» лише 5 повних «пенсійних» місяців. У сухому залишку це означає, що СПДшник, досягнувши непрацездатного віку, отримуватиме лише 40% від мінімальної пенсії.
Сказати, що Держава такого стану справ зовсім не помічала, не можна. Постанова Кабміну визначила «рафінованим» Колобкам–СПД здійснювати доплати до державного Пенсійного фонду. Але вони повстали проти такого рішення і відсудили своє право не бути нікому нічого винними. Про це я вже згадував на самому початку блогу…
Багато хто з СПД мають великі заробітки, сплачуючи лише 200 гривень податку на місяць. Вони дуже захопилися і не згадують сьогодні про ймовірність бідної старості, рівно як і про можливості використання суспільно-організованих форм пенсійного забезпечення. Хоча як мінімум, два варіанти державою надаються:
1) здійснювати добровільно відповідні доплати до державного Пенсійного фонду (суд скасував рішення про обов’язковість таких дій);
2) відкривати свій рахунок в недержавному ПФ.
Приклад на правах реклами
Вкладаючи до недержавного ПФ протягом 30 років кошти на рівні пенсійних відрахувань від мінімальної зарплати (за умови, що мінімальна зарплата щораз збільшується), СПД отримує 784 000 гривень накопичень, які складаються з
- пенсійних внесків
· та інвестиційного доходу.
Вийшовши на пенсію і отримуючи її протягом наступних 20 років, СПД отримає на руки 2 356 000 гривень. Його середня пенсія перевищить 9 000 гривень на місяць. У порівнянні з 40% від мінімальної пенсії, на які він прирікає себе сьогодні, це, як говорив Свирид Петрович Голохвастов, вам не что-либо как, а как-либо что!
Але СПД прагне бути Колобком до переможного кінця. На жаль, він ще не готовий подумати про забезпечення себе — приватного підприємця — приватною пенсією. Він ще не йде до недержавного пенсійного фонду. Колобок, за інерцією, нікому не вірить…
Шкода, що в нашій державі відсутні практично всі види публічних освіт. СПД елементарно не знають своїх перспектив щодо пенсії. Численні соціологічні дослідження свідчать, що люди навіть з кількома вищими освітами в різних галузях не те що не розбираються в деталях, вони не знають своїх прав і можливостей в сферах пенсійного забезпечення, медичного та соціального страхування, банківської та інвестиційної діяльності тощо.
Вельми розповсюдженою серед респондентів також є думка, що всі, хто пропонують їм віднести кудись і покласти зароблені кревні – в кращому випадку, нахабні коти Базиліо, мета яких – надурити бідолашок та пустити по світу. Обґрунтування для таких думок завжди знайдеться. Але…
Процес формування нації колобків триває. Нація колобків – це нація самостійних, далекоглядних, сміливих і хитрих. Задача – не перехитрити самих себе. Інакше колобківство втратить сенс.
— Пам’ятаєш, яким крутим підприємцем був цей Колобок? Брюліки, Бумери, Багами… А старість прийшла – навіть на хлєбушек не вистачає…
04.10.2009 в 19:22
Так, а СПД-ків у нас в країні багато!
10.10.2009 в 17:48
Относительно вашего отношения к нашим СПДшникам. Я сам СПДшник, причем с некоторого времени это стало моим постоянным способом заработка. Хотел бы высказать следующую мысль: ошибкой будет думать о самозанятых людях, как о мелкобуржуазных самодурах, с комплексом Скруджа МкДака или Калитки. Вот уж кто-кто, а этих ребят жизнь научила считать деньги и знать им цену. И планировать свою деятельность они умеют. И в будущее заглядывать. И мыслить стратегически — жизнь заставляет. Другое дело что стратегии у всех разные: одному нужно через 5 лет поставить дополнительно 5 лотков с шаурмой, а другому – развить сеть сервиса в 5 регионах Украины. Масштабы разные – ход мысли один. Безусловно, за всех утверждать не берусь. Но согласитесь, что среди этого контингента гораздо больший процент тех, кто привык полагаться только на самого себя и не ждать милости извне. Это если противопоставить эту категорию категории наемных сотрудников. Теория социального дарвинизма для СПДшников действует на всю катушку — слабейший погибает. И слабейшим здесь считается тот, кто переоценил свои возможности, не предусмотрел свои риски, понадеялся на авось (или чего доброго – на государство). Один мой знакомый бизнесмен (не СПДшник, но собственник небольшого полиграфического бизнеса) как-то сказал замечательную фразу: «в этой стране честно платить налоги – аморально». Я не сразу понял смысл этой фразы, он начал приходить ко мне по мере открытия и развития собственного бизнеса. И я приветствую отмену обязательности отчислений в пенсионный фонд каких-то смешных 20 или 30 грн. Кого из предпринимателей спасут эти «слезы» на пенсии? Зато они замечательно спасают сейчас какую-то группу чиновников, которые получили прекрасный довесок к ПФ, незапланированный в госбюджете.
Я уверен, что человек, научившийся выживать в условиях постоянного пресса на него со стороны госмашины, осведомлен еще лучше нас с вами о своих перспективах на пенсии. И именно по причине его разочарования в государстве сейчас, он лучше нас с вами понимает всю необходимость личных накоплений на будущее. И как раз это и есть ваша, Сергей Михайлович, настоящая потенциальная аудитория. Ошибкой будет считать, что предприниматель настолько глуп и забит, что он до сих пор боится лопнувших в 90-ые трастов, МММ-пирамид и т.п. Люди, зарабатывающие деньги, и знающие их природу держат нос по ветру. И то, что они до сих пор не пользуются современными инструментами в своей инвестдеятельности — так это скорее от того, что ветра нет. Развивайте рынок! Развивайте менталитет. Не ждите милости от государства в виде пенсионной реформы. Ничего хорошего для вашего бизнеса вы все равно не получите. По себе знаю, по своим друзьям и знакомым: интерес к фондовому рынку со стороны частных инвесторов – огромный. Самые любознательные уже давно засели за интернет, за книги Киосаки или пошли по семинарам, проводимые ИК. Самые ленивые — сидят и ждут, пока вы расскажите им об этом по телевизору. Не расскажете – пойдут по привычке в банк на депозит. Должна накопиться критичная масса людей, понимающих целесообразность частной инвестдеятельности. Эта масса в итоге когда-нибудь накопится. Но выступить катализатором данного накопления должен выступить бизнес, а не государство.
Прямая аналогия с добровольным медицинским страхование. Мне посчастливилось начинать свою трудовую деятельность в одной из страховых компаний, которая была одним из пионеров медицинского страхования. Это был далекий 1999 год. Кто в те годы слышал о том, что такое медстраховка и с чем ее едят? Сравните с количеством застрахванных по ДМС людей сейчас. Закон об обязательном медстраховании не принят до сих пор, а обо всех преимуществах добровольной медстраховки не слышал разве что ленивый. Кто это сделал? Государство? Черта с два – это сделали несколько страховых компаний, которые катализировали своей деятельностью трансформацию сознания народонаселения.
Ярослав.
12.10.2009 в 13:13
Ярослав высказывает отличные мысли, но , мне кажется, что в Украине не так легко развивать фондовый рынок. Мы с вами в какой стране живем? — В стране чудес, где рыночные законы действуют не так, как они должны это делать, а так, как хочется. Судя по тому количеству банков, которое существует у нас на сегодняшний день и по тому, как их активно спасают от банкротства, можна предположить,что основные капиталы власть имущих крутятся именно там. И можна себе только представить, как банкиры обрадуются, когда увидят, как большие деньги резко зашуршат мимо них. 🙂
И тем не менее, перераспределение в пользу КУА со временем все равно произойдет.