25 років без Моісея. Частина ІІ

В попередній частині йшлося про таке: зовнішні ознаки успішності країн; продуктивність суспільної довіри; кореляція понять «довіри» та «успішності»; податкова система як індикатор відносин довіри в суспільстві.

Вже декілька сторіч, а особливо починаючи від Адама Сміта, питання творення багатства  народів були у постійному фокусі всіх видатних економістів. За цей час створено достатньо теорій, в яких обґрунтовується залежність успішності чи неуспішності країни від географічного положення чи кліматичних умов. Або навпаки, від культурно-релігійних традицій чи освітнього рівня населення. Для даного тексту я використаю ідеї та термінологію всесвітньо-відомих вчених Д.Аджемоглу та Д.Робінсона, авторів бестселера «Чому нації занепадають» (рекомендую всім прочитати). Вони розробили теорію функціонування екстрактивних та інклюзивних економічних і політичних інститутів. На їх думку ключове значення для процвітання чи занепаду нації мають інститути, все інше — похідне.

Відповідно до їх теорії, політичні інститути первинні, вони визначають, хто володіє владою в суспільстві, та в яких цілях ця влада використовується. Якщо влада зосереджена вузьким колом та необмежена, то вона базується на так званих екстрактивних політичних і похідних від них економічних інститутах. Таким чином, функцією влади є отримування великих прибутків за рахунок решти суспільства.

Так звані інклюзивні політичні інститути передбачають плюралістичний спосіб розподілу політичної влади та певну централізацію, щоб гарантувати верховенство права та діяльність інклюзивних економічних інститутів. Саме вони підтримують права власності, створюють рівне ігрове поле, заохочують до інвестування в нові технології й знання.

Стійкий економічний розвиток можливий тільки при постійних творчих деструкціях, тобто постійних інноваційних змінах в економіці та  за відповідної дестабілізації існуючих владних сил в політиці. Для інклюзивних інститутів творча деструкція – це завжди політична турбулентність, яка вимагає відповідних інституційних змін через демократичні процеси. Але це єдина гарантія стійкого процвітання.

Натомість, для еліт, що утримують екстрактивні інститути, творча деструкція сприймається, в першу чергу, як можливість втратити владу. А це ризик залишитися без уже звичних надприбутків. Відповідно, вони всі свої накопичені економічні та політичні ресурси направляють на заходи, що унеможливлюють творчу деструкцію, інновації та, зрештою, розвиток. Суспільство під таким керівництвом прямує до деградації та політичної нестабільності.

Одним із яскравих прикладів «процвітання» екстрактивних інститутів є Російська Федерація. Вся її зовнішня агресивна політика є лише намаганнями правлячої верхівки утриматися будь за що при владі. Без змін у політичній парадигмі країна приречена на стагнацію та руйнацію. Питання стосується лише часу: як швидко відбуватимуться процеси.

Тепер щодо України. Тут є і погана, і добра «новина». Погана в тому, що Україна залишається типовим прикладом існування порочного кола політичних та економічних екстрактивних інститутів. Добра в тому, що ми вже 25 років робимо спроби перейти від екстрактивних до інклюзивних інститутів, і вся кривавість останніх трьох років тільки свідчить, про те, що ми як ніколи близькі до бажаного результату.

В наступній частині про таке: втрата історичного шансу України в 90-х; перемога екстрактивних інститутів над інклюзивними; тяжба Пінчук-Коломойський як ілюстрація до історії про те, з «чого зроблений олігарх».

Один коментар

  1. Сергей Тугай пишет:

    С удовольствием поздравляю с Юбилеем. Живучие оказались. Желаю крепкого физического, психического,экономического здоровья. Живите и дальше на пользу людям. Тугай Сергей

Залишити коментар

Зауважте: Включена перевірка коментарів. Немає сенсу повторно відправляти коментар.


Fatal error: Call to undefined function dcaptcha_draw() in /home/kinto00/kinto.com/blog/wp-content/themes/default/comments.php on line 87