25 років без Моісея. Частина ІІІ

В попередній частині  про таке: чому нації занепадають; екстрактивні та інклюзивні державні інститути; творча деструкція як гарантія стійкого процвітання; 25 років неуспішних трансформаційних спроб.

На початку 90-х ми отримали історичний шанс. У нас почали створюватися політичні інклюзивні інститути, які під тиском міжнародних фінансових організацій почали творити інклюзивні економічні інститути – корпоратизація та масова приватизація, фондовий ринок, податкові преференції для малого та середнього бізнесу, поліпшувалась ситуація з захистом прав власності. Але другий термін президента Кучми співпав з суттєвим поліпшенням кон’юнктури на сировинних ринках характерних для  українського експорту. Збільшення доходів від експорту дозволило керівництву країни відмовитися від кредитів МВФ, а згодом, і від програм Світового Банку по впровадженню інклюзивних інститутів. Країна, на жаль, розвернулася до «абсолютизації» економічної, а згодом і політичної влади, обмеженим колом осіб.

Масова приватизація передбачала «ваучерний» перерозподіл  до 70% майна підприємств, котрі підлягали приватизації. Але насправді, фактично населенню передали на ваучери лише 1/20 перебачуваного майна. Решта, тобто левова частка, була кулуарно розподілена серед обмеженого кола осіб, по-сімейному. Матеріали лондонської тяжби Пінчука та Коломойського наглядно демонструють весь цинізм та брутальність учасників процесу. Процитую тільки декілька заперечень Коломойського в Королівському суді Лондона:
— «рішення по великій приватизації приймалися особисто Кучмою виключно в інтересах Пінчука»;
— «приватизація будь-якого великого об’єкта завжди була корупційною. А, отже, має місце умисне нанесення державі збитків в особливо великих розмірах групою Кучми-Пінчука»;
— «нинішні гроші Кучми Л.Д. і його протеже Пінчука В.М. мають безперечне кримінальне (корупційне) походження, а тому підлягають тотальному арешту»;
— «Пінчук В.М. незмінно тим чи іншим способом вимагав частки у великих приватизованих об’єктах у своїх ситуативних партнерів або змушував їх брати участь у приватизації тільки на його умовах».

За таких умов народжувалися українські олігархи, які на довгі роки стали домінантою при формуванні існуючих в країні політичних та економічних інститутів.

Олігархізація та монополізація привели до практично повної реставрації екстрактивних інститутів. Влада перетворилась в єдине джерело надприбутків та перерозподілу національного багатства на користь «обраних».

Олігарх-депутат, олігарх-міністр, олігарх-президент стали звичайним явищем національних політичних реалій.

В наступній частині про таке: реформи як заморський продукт; зовнішня спроба втискування інклюзивних інститутів; відсутність суспільної підтримки реформ.

Залишити коментар

Зауважте: Включена перевірка коментарів. Немає сенсу повторно відправляти коментар.


Fatal error: Call to undefined function dcaptcha_draw() in /home/kinto00/kinto.com/blog/wp-content/themes/default/comments.php on line 87