Корпоративний блог КІНТО

Пошук

Архів записів

25 років без Моісея. Частина VІ

07.10.2016 от

В попередній частині  про таке: фондовий ринок як індикатор інституційного стану країни; Помаранчева революція як невдала спроба розірвати порочне коло екстрактивних інститутів; генезис громадянського суспільства.

Історія знає немало випадків, коли в тій чи іншій країні домінували інклюзивні інститути, країна досягала надзвичайних економічних успіхів, але з часом, з різних причин, поверталися екстрактивні інститути, і приходив занепад. Найбільш яскравий, як на мене, історичний приклад, що стався з Венеціанською республікою.

У Середньовіччі Венеція була найбільшим містом Європи. Вона контролювала практично всю середземноморську торгівлю в результаті створення інклюзивного економічного інституту «commenda». Він зробив революційний прорив в організації морської торгівлі, об’єднуючи на разових засадах різні форми капіталу у господарському товаристві.

Був створений канал для вертикальної соціальної мобільності для найбільш успішних торговців. Збільшення кола нових креативних людей привело до більшої інклюзивності політичних інститутів Венеції, більшої їх демократичності. Але громаді не вдалося на довгий час утримати політичні інститути. Поступово старі еліти стали створювати надто потужні бар’єри для входження нових акторів. З часом ерозія політичних інститутів привела до реставрації екстрактивних економічних інститутів. Так економічна велич Венеції залишилася у минулому.

В сьогоднішньому світі існує вже декілька десятків країн, сталий розвиток яких базується на позитивному зворотньому зв’язку між політичними та економічними інклюзивними інститутами. А деякі країни, як, наприклад, Велика Британія, вже четверте сторіччя поспіль демонструють переваги інклюзивної моделі організації суспільства. Тобто, існує достатня інформаційна база, як в часі, так і в просторі, відносно переліку необхідних умов для переходу від екстрактивних інститутів до інклюзивних та довготривале утримання інклюзивності.

Відповідно, висновок перший. Покрокової інструкції побудови інклюзивних інститутів досі ще не існує. Кожна країна, в кожному конкретному часі спиралась на свої унікальні обставини для уходу від екстрактивних інститутів.

Висновок другий. Все ж таки існують деякі базові передумови для того, щоб була більша імовірність успішності переходу до інклюзивності. До них можна віднести: 1) присутність певного рівня централізованого порядку, 2) наявність інститутів громадянського суспільства, 3) незалежні ЗМІ.

Спробуємо ці узагальнення переосмислити крізь призму сучасних реалій України. Щоб зрозуміти, наскільки ми потенційно близькі до бажаних трансформаційних змін.

Найбільший прорив стався у сфері ЗМІ. Сучасні інформаційні та комунікаційні технології дозволяють створити принципово нові підходи до організації інформаційного контенту та його використання. Соціальні мережі вже є непідконтрольним владі каналом миттєвого розповсюдження новин та формування суспільної думки. Суспільні процеси стають все більш прозорими та підконтрольними з боку інститутів громадянського суспільства.

Цифрова революція практично створює технологічний базис для розвитку інклюзивних інститутів. Зростає інформаційна прозорість, підсилюється соціальними мережами стабільність інститутів громадянського суспільства, кількісно збільшується та якісно змінюється креативний клас. Всі ці загальносвітові тенденції збільшують трансформаційний потенціал України.

В наступній частині про таке: суспільство має вірити у силу самоорганізації; проблеми багатовекторності; системна інтоксикація російськими екстрактивними інститутами; пам’ятник від вдячних українців.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » |

25 років без Моісея. Частина V

05.10.2016 от

В попередній частині  про таке: реформи як заморський продукт; зовнішня спроба втискування інклюзивних інститутів; відсутність суспільної підтримки реформ.

Національний фондовий ринок завжди є найбільш комплексним індикатором інституційного стану країни. Чим більше частка екстрактивних інститутів, тим менше захищені майнові права, тим більше дисконтуються інвесторами національні активи відносно світових аналогів в інклюзивних економіках.

Слід підкреслити, що фондові індекси не є лінійною функцією від стану речей, в них закладаються певні позитивні чи негативні очікування. Так, бурхливий розвиток фондового ринку в 90-х базувався саме на позитивних очікуваннях серед міжнародних інвесторів, відносно досить швидкого переходу України до табору країн з інклюзивними інститутами. Але, як тільки вони зрозуміли, що ситуація розгортається в протилежний бік — до олігархізації та максимального посилення екстрактивних інститутів, Україна надовго зникла з їх  пріоритетів.

Помаранчева революція була черговою спробою вирватися з порочного кола екстрактивних інститутів. Революційні події надихнули багатьох на позитивні зміни. Українські фондові індекси зростали та давали сигнали, що міжнародна інвестиційна спільнота змінила очікування на позитив.

На жаль, революційним поривом активної частини населення не вдалося зламати існуючі інститути. На то були свої обставини.

По-перше, приватизація «по-сімейному» базових галузей економіки дозволила нагромадити величезні ресурси для захисту владних еліт. Підкуп виборців та політичні репресії ставали все більш розповсюдженими явищами. Екстрактивна вертикаль влади здавалась все більш незламною, як влади, так і для значної частини населення.

По-друге, громадянське суспільство перебувало тільки в стадії дозрівання. Воно вже було спроможне змінити владу, але не здатне  було осмислити, що це тільки початок процесу. Набагато складніше владу утримати та створити нові інститути.

З позиції сьогоднішнього дня можна сказати, що Помаранчева революція закінчилась інавгурацією нового президента. По факту, можна констатувати, що вона перетворилась в банальний переворот, коли екстрактивні інститути перейшли під контроль дещо структурно зміненої групи осіб. Хоча, на деякий час, сила екстрактивності була понижена.

З приходом Януковича все прийшло до свого логічного пункту розвитку – безмежна жадібність та нахабство творили «зразкову» екстрактивність і, як наслідок, творилась чергова політична нестабільність. На нас чекала «Революція Гідності» та черговий етап генезису громадянського суспільства в Україні.

В наступній частині про таке: як економічна велич Венеції залишилась у минулому; передумови успішності переходу до інклюзивності; як цифрова революція збільшує трансформаційний потенціал України.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » |

25 років без Моісея. Частина ІV

03.10.2016 от

В попередній частині  про таке: втрата історичного шанса України в 90-х; перемога екстрактивних інститутів над інклюзивними; тяжба Пінчук-Коломойський як ілюстрація до історії про те, з «чого зроблений олігарх».

Основною особливістю 90-х було те, що інституційні реформи сприймалися як заморський продукт. Їх призначення було малорозумілим не тільки пересічними громадянами, але й більшості урядовців та парламентаріїв. Міжнародні фінансові організації з великими зусиллями проштовхували необхідні рішення в уряді та парламенті. Допомагала вирішенню питань тільки економічна скрута, яка дозволяла Світовому Банку тримати процеси реформування на короткому ланцюгу. Він розробляв план реформ з поквартальною розбивкою, а МВФ щоквартально виділяв черговий транш кредитної допомоги, тільки за умов виконання всіх реформаторських пунктів за попередній квартал. Якщо якийсь пункт не виконувався, затримувався черговий транш, відповідно затримувалися виплати бюджетникам та пенсіонерам. Президент тупав ногами, чиновники та депутати виправлялись, реформи рухались далі.

Таким чином, проходила перша спроба втискування інклюзивних інститутів наперекір екстрактивній суті існуючої влади. В суспільстві ще не існувало необхідних страт бенефіціаріїв, які б свідомо розуміли необхідність інституціональних змін та й, відповідно, вміли б захистити їх від реваншистських намірів еліт. Як тільки покращилась експортна кон’юнктура та збільшились бюджетні доходи, реформи були зупинені, як і тісна співпраця з міжнародними організаціями.

Реформаторські зусилля 90-х не пропали дарма. Завдяки їм став швидко розвиватися малий та середній бізнес, збільшились доходи населення, став кількісно зростати середній клас. З’явилася та розширилась прошарки людей, для яких розвиток інклюзивних інститутів став потребою для їх економічного виживання або самореалізації.

Саме ці люди стали бікфордовим шнуром для помаранчевих подій, коли вперше на пострадянських територіях самоорганізація населення змінила політичні еліти. Так, вони не змогли надовго утримати результати перемоги, але отримали неоціненний досвід для подальшого розвитку громадянського суспільства.

В наступній частині про таке: фондовий ринок як індикатор інституційного стану країни; Помаранчева революція як невдала спроба розірвати порочне коло екстрактивних інститутів; генезис громадянського суспільства.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » |

25 років без Моісея. Частина ІІІ

30.09.2016 от

В попередній частині  про таке: чому нації занепадають; екстрактивні та інклюзивні державні інститути; творча деструкція як гарантія стійкого процвітання; 25 років неуспішних трансформаційних спроб.

На початку 90-х ми отримали історичний шанс. У нас почали створюватися політичні інклюзивні інститути, які під тиском міжнародних фінансових організацій почали творити інклюзивні економічні інститути – корпоратизація та масова приватизація, фондовий ринок, податкові преференції для малого та середнього бізнесу, поліпшувалась ситуація з захистом прав власності. Але другий термін президента Кучми співпав з суттєвим поліпшенням кон’юнктури на сировинних ринках характерних для  українського експорту. Збільшення доходів від експорту дозволило керівництву країни відмовитися від кредитів МВФ, а згодом, і від програм Світового Банку по впровадженню інклюзивних інститутів. Країна, на жаль, розвернулася до «абсолютизації» економічної, а згодом і політичної влади, обмеженим колом осіб.

Масова приватизація передбачала «ваучерний» перерозподіл  до 70% майна підприємств, котрі підлягали приватизації. Але насправді, фактично населенню передали на ваучери лише 1/20 перебачуваного майна. Решта, тобто левова частка, була кулуарно розподілена серед обмеженого кола осіб, по-сімейному. Матеріали лондонської тяжби Пінчука та Коломойського наглядно демонструють весь цинізм та брутальність учасників процесу. Процитую тільки декілька заперечень Коломойського в Королівському суді Лондона:
— «рішення по великій приватизації приймалися особисто Кучмою виключно в інтересах Пінчука»;
— «приватизація будь-якого великого об’єкта завжди була корупційною. А, отже, має місце умисне нанесення державі збитків в особливо великих розмірах групою Кучми-Пінчука»;
— «нинішні гроші Кучми Л.Д. і його протеже Пінчука В.М. мають безперечне кримінальне (корупційне) походження, а тому підлягають тотальному арешту»;
— «Пінчук В.М. незмінно тим чи іншим способом вимагав частки у великих приватизованих об’єктах у своїх ситуативних партнерів або змушував їх брати участь у приватизації тільки на його умовах».

За таких умов народжувалися українські олігархи, які на довгі роки стали домінантою при формуванні існуючих в країні політичних та економічних інститутів.

Олігархізація та монополізація привели до практично повної реставрації екстрактивних інститутів. Влада перетворилась в єдине джерело надприбутків та перерозподілу національного багатства на користь «обраних».

Олігарх-депутат, олігарх-міністр, олігарх-президент стали звичайним явищем національних політичних реалій.

В наступній частині про таке: реформи як заморський продукт; зовнішня спроба втискування інклюзивних інститутів; відсутність суспільної підтримки реформ.

Рубрики: Блоги | Коментарів немає » |

25 років без Моісея. Частина ІІ

28.09.2016 от

В попередній частині йшлося про таке: зовнішні ознаки успішності країн; продуктивність суспільної довіри; кореляція понять «довіри» та «успішності»; податкова система як індикатор відносин довіри в суспільстві.

Вже декілька сторіч, а особливо починаючи від Адама Сміта, питання творення багатства  народів були у постійному фокусі всіх видатних економістів. За цей час створено достатньо теорій, в яких обґрунтовується залежність успішності чи неуспішності країни від географічного положення чи кліматичних умов. Або навпаки, від культурно-релігійних традицій чи освітнього рівня населення. Для даного тексту я використаю ідеї та термінологію всесвітньо-відомих вчених Д.Аджемоглу та Д.Робінсона, авторів бестселера «Чому нації занепадають» (рекомендую всім прочитати). Вони розробили теорію функціонування екстрактивних та інклюзивних економічних і політичних інститутів. На їх думку ключове значення для процвітання чи занепаду нації мають інститути, все інше — похідне.

Відповідно до їх теорії, політичні інститути первинні, вони визначають, хто володіє владою в суспільстві, та в яких цілях ця влада використовується. Якщо влада зосереджена вузьким колом та необмежена, то вона базується на так званих екстрактивних політичних і похідних від них економічних інститутах. Таким чином, функцією влади є отримування великих прибутків за рахунок решти суспільства.

Так звані інклюзивні політичні інститути передбачають плюралістичний спосіб розподілу політичної влади та певну централізацію, щоб гарантувати верховенство права та діяльність інклюзивних економічних інститутів. Саме вони підтримують права власності, створюють рівне ігрове поле, заохочують до інвестування в нові технології й знання.

Стійкий економічний розвиток можливий тільки при постійних творчих деструкціях, тобто постійних інноваційних змінах в економіці та  за відповідної дестабілізації існуючих владних сил в політиці. Для інклюзивних інститутів творча деструкція – це завжди політична турбулентність, яка вимагає відповідних інституційних змін через демократичні процеси. Але це єдина гарантія стійкого процвітання.

Натомість, для еліт, що утримують екстрактивні інститути, творча деструкція сприймається, в першу чергу, як можливість втратити владу. А це ризик залишитися без уже звичних надприбутків. Відповідно, вони всі свої накопичені економічні та політичні ресурси направляють на заходи, що унеможливлюють творчу деструкцію, інновації та, зрештою, розвиток. Суспільство під таким керівництвом прямує до деградації та політичної нестабільності.

Одним із яскравих прикладів «процвітання» екстрактивних інститутів є Російська Федерація. Вся її зовнішня агресивна політика є лише намаганнями правлячої верхівки утриматися будь за що при владі. Без змін у політичній парадигмі країна приречена на стагнацію та руйнацію. Питання стосується лише часу: як швидко відбуватимуться процеси.

Тепер щодо України. Тут є і погана, і добра «новина». Погана в тому, що Україна залишається типовим прикладом існування порочного кола політичних та економічних екстрактивних інститутів. Добра в тому, що ми вже 25 років робимо спроби перейти від екстрактивних до інклюзивних інститутів, і вся кривавість останніх трьох років тільки свідчить, про те, що ми як ніколи близькі до бажаного результату.

В наступній частині про таке: втрата історичного шансу України в 90-х; перемога екстрактивних інститутів над інклюзивними; тяжба Пінчук-Коломойський як ілюстрація до історії про те, з «чого зроблений олігарх».

Рубрики: Блоги | 1 Комментар » |

« Раніше Пізніше »