Корпоративний блог КІНТО

 

Читайте початок казки в попередніх постах

Сцена шоста. Повернення блудного Колобка.

Минулого разу ми зупинилися на тому, що на Колобка напала підступна Лисиця і він прикотився до своїх Бабусі й Дідуся.

Бабуся порається біля діжки, замішуючи тісто, щоби заліпити Колобку відгризений від бочка шматок. Дідусь сидить за столом, наливає чарку і радісно посміхається у вуса. Колобок примостився поруч з Котиком, вони разом мурчать від задоволення. З усього видно, що це повна хатня ідилія.

Бабуся. Ех, Колобочку, — зітхає Бабуся, витираючи борошно з рук. – Старі ми з Дідом стали. Раніше яку городину ростили та на базарі продавали, а зараз уже важко: це ж і полий, і прополи… А пенсії не вистачає. Все так дорого!..

Дід вступає в розмову:

Дідусь. В лісі подейкують, Колобочку, що ти тепер розумником великим став – звірів консультуєш, як пенсію накопичити. І що серед твоїх клієнтів навіть найповажніші представники нашого лісу…

Колобок. Так, Дідусю. І Ведмідь, і Вовк, і навіть сама зоресяйна Лисиця особисто тиснули мені руку…тобто голову.

Бабуся витирає сльозинку, розуміючи, як саме вони тиснули її улюбленця.

Кіт, на якого обперся Колобок, дивиться на нього з невимовною повагою.

Дідусь. Але шкода, — продовжує Дід, — що ми вже застарі для накопичувальної пенсійної системи. Так і будемо, мабуть, в наші літа доживати в бідності на оті крихти, що раз на місяць поштарка приносить. Ми ж коли молодими були, то подеколи навіть не за гроші, а за трудодні працювали. Якби в ті часи хтось і запропонував пенсійні альтернативи, то швидко б змінив своє місце проживання на табір у Сибіру…          

Бабуся. Нічого Діду, — старенька підійшла до чоловіка, непомітно поцупивши зі столу сулію з горілкою. – В нас є наш Колобок! Він наша радість, він наша надія, він нас, немічних, і нагодує, і лікаря викличе, якщо треба, і на цвинтар знесе, як час прийде… 

Колобок. Дідусю-Бабусю! Ну не можу ж я бути постійно при вас, як прив’язаний! На мене справи великі чекають! Та думаєте, в мене душа за вас не болить? Болить, ще й як! А тому вирішив я зробити на вашу користь разовий внесок до недержавного пенсійного фонду, аби всі питання з тією жебрацькою лісовою пенсією зняти раз і назавжди. Тож ви будете регулярно отримувати додаткову пенсію. І вистачатиме вам не лише на хлєбушек, а й на добре маселко до нього.

Дід з Бабою дивляться на годувальника широко відкритими вдячними очима.

Дідусь. І скільки ж це ми з Бабою щомісяця будемо отримувати?

Колобок. Діду, — Колобок входить у звичний консультативний режим. – Ти ж бачиш, яка в нас ситуація в лісі: як не повінь, так пандемія. З кризи ліс не вилізає! Якщо фонд матиме фіксовані щомісячні виплати, то він може за певних обставин стати таким самим банкрутом, як і державна скарбниця. Але з останньою легше. Прийде Лисиця та друкарський верстат увімкне, надрукує лісових дерев’яних грошей. Тільки чого вони будуть варті? З виплатами недержавного пенсійного фонду все серйозніше. Розмір щомісячних виплат залежить від динаміки одиниці пенсійних внесків фонду…

Дідусь. Від чого, від чого?…

Колобок. Ну, це такий показник, який найбільш точно вказує на ефективність роботи фонду. Між іншим, найкращі фонди розраховують його щодня! Так от, якщо така система працює, то і гарантія є, що виплати таки будуть щомісячні, за будь-якої погоди. Звісно, коли більше, коли менше. Але будуть! Це заморська практика, давно відпрацьована… Не переживайте! Не буду обіцяти золоті гори, та тенденція до зростання щомісячних платежів буде!

Сцена сьома. Новонавернений Зайчик.

Раптом за хатою щось тріщить. У вікні з’являються спершу тремтячі біло-рожеві вуха, потім окуляри в золотій оправі. Дід простягає руку і втягує через вікно до хати Зайця, який тримає в руках зелений смугастий прапорець.

Зайчик. Колобочку, Колобочку! – радісний Зайчик махає прапорцем. – Я тебе вже скрізь обшукався!

Колобок. А я тут, у своїх стареньких, на лікуванні…

Зайчик. Та бачу! А мені Зайчиха наказала тебе знайти. Вона, бач, вже зараз захотіла на пенсію. Каже, піди, розшукай Колобка, хай усе організує належним чином.

Колобок. Скажи Білявій, — Колобок підставив бочок Бабусі, а та накладає латку з тіста. – Що вона, як учасник фонду, може сама собі обрати пенсійний вік. Але ж у межах розумного! Жінки – від 45 до 65-ти років, чоловіки – від 50-ти до 70-ти.

Зайчик. І як довго ми із Зайчихою будемо отримувати її гроші з фонду?

Колобок. Так самі і визначите. Але не менше десяти років. Ну а там… двадцять років, тридцять… І передай своїй Пухнастій, її гроші будуть недоторканими, хай не переживає.

Зайчик. А ще, Колобочку, моя Зайчиха розглядає потенційну можливість поїхати назавжди з нашого лісу кудись за болото. Як же тоді грошики? Нам що доведеться щомісяця приїжджати по них? Чи вони взагалі згорять?..

Колобок. Та ні, — Колобок задоволено розглядає в дзеркалі свій відновлений бочок. – Як надумаєте їхати, то приходьте і все, що вам належить, забирайте за раз. І їдьте собі.

Задоволений перспективами, Зайчик несамовито стрибає по хаті, розмахуючи смугастим камуфляжним прапорцем.

Сцена восьма. Майже пастораль. Колобок, Бабуся, Дідусь, Заєць і Кіт сидять на ганку і наминають варенички з вишнями, рясно политі сметаною. «Ось тепер, — проноситься в голові у Діда, – нарешті заживемо щасливо й заможно».

(Читайте продовження казки в наступному пості)

 

Сцена п’ята

Колобок котиться, приспівуючи, лісовою стежкою. Він не помічає, що пейзаж стає впорядкованим, дерева підстрижені, трава місцями підфарбована. З-за кущів за ним спостерігають уважні очі товстих борсуків, у сірому непримітному хутрі, до вух яких вставлені міні-рації. Колобка «ведуть», передаючи один одному його маршрут пересування.

Несподівано Колобок налітає на щось м’яке та руде, і замість звичних колючок в його роті стає повно лисячої шерсті. Колобок затамовує подих аби не наковтатися збудника алергії, а Лисиця, тим часом, міцно стискає його своїми кігтистими лапками, рясно прикрашеними каблучками з діамантами.

Лисиця. Здрастуй, милий Колобочку! – промовляє Лисиця єлейним голосом.

Колобок. Здрасьтє!

Лисиця. А ну – повторимо, – і Лисиця відкидає Колобка на кілька метрів. – Котися-но на мене ще раз!

Колобок виконує команду. Лисиця знову міцно хапає Колобка і промовляє:

Лисиця. Здрастуй, милий Колобочку!

Колобок. Здрасьтє!

Лисиця. Ех, знову якось ненатурально! – Лисиця незадоволено піджимає губки, кидає Колобка на землю і починає розглядати своє зображення в люстерці.

Колобок. Пані Принцесо Лісу, чи буде ваша ласка дозволити мені рухатися далі?

Лисиця. Що значить – рухатися далі? Просто так? Звісно, ні. Хочеш взагалі кудись рухатися – мусиш платити. Лісова скарбниця геть порожня! А скоро має бути моя коронація! Я вайлуватим їжачкам уже всі голки дибки поставила. Раніше вони мали щомісячні плани по збиранню податків – з кожної нори, з кожного дупла. Тепер у них уже щоденні плани. І що? Все одно гроші з лісової скарбниці витікають, проїдаються. А скільки йде на утримання пенсіонерів! Ліс-то старіє…   А тому платити треба — за все, за все, за все!

«Так, — подумав Колобок. – Вона працює!»

Колобок. Пані Принцесо Лісу, на жаль, я не маю навіть кишень, куди б міг покласти гроші. Але можу запропонувати свої послуги в якості консультанта з фінансово-правових питань. Щойно мав честь робити експертизи проектів панів Ведмедя та Вовка.

Лисиця. І чого ж це ви такі бідні, коли такі розумні?… Ну добре. Є в мене одна ідейка. Лісова скарбниця геть порожня, на їжачків ніякої надії: в норах та дуплах вже й миші суїциднули від голоду. Можна, звісно, увімкнути друкарський верстат і намалювати наших лісових грошенят скільки завгодно. Але я вирішила піти більш цивілізованим шляхом і випустити облігації державного лісового займу. Як думаєш, після вдалої маніпулятивної пропагандистської кампанії – вдасться звірів розвести на таку покупку?

Колобок. Маю сумніви, пані Принцесо Лісу… — Колобок відповідає дуже обережно, тому що має досвід спростування авантюристичних ідей інших топів лісу.

Лисиця знов піджала губки.

Лисиця. Ну добре, Колобок. Я знаю, що ти маєш безпосереднє відношення до якогось недержавного пенсійного фонду. Давай зорганізуй, аби цей фонд викупив усі мої облігації. А я з тобою трошки поділюся… або ні – я тебе просто відпущу і це буде моя велика королівська ласка.

Колобок. Пані Принцесо, — Колобок приречено зітхає, оскільки передбачає, що розчарування такої всемогутньої особи буде вартувати йому дорогого. – Інвестування пенсійних накопичень здійснюється відповідно до вимог Закону і передбачає жорстку ди-вер-си-фі-кацію активів. Звісно, напрямки та ліміти інвестування визначає сама компанія з управління активами, набір інструментів для формування інвестиційного портфеля фонду досить широкий, але діяльність КУА суворо регулює все той же Закон.

Лисиця. Ну що ти верзеш, про який закон мова, якщо я завтра буду королевою?  

Колобок. Ще в середні віки, пані Принцесо, наші предки відмовилися від абсолютної монархії та перейшли до більш демократичної форми – монархії конституційної, обмеженої.

Лисиця. Ги-ги, — Лисиця хижо поглядає в бік лісової хащі. – З такою конституцією, як у нас, я згодна і на монархію конституційну. А треба буде – то й заборонимо цю дурну конституцію!

Колобок непомітно задкуючи від Лисиці, продовжує свій спіч:

Колобок. Так от щодо ваших облігацій…

Набір інструментів для формування інвестиційного портфеля широкий.

Дозволено вкладати – і в облігації, і в акції, і в нерухомість, і в банківські депозити, і в дорогоцінні метали.

Але ризики потрібно мінімізувати. Тому, за Законом, в цінні папери одного емітента дозволено вкладати лише до п’яти відсотків активів.

Усього в облігації, рівно, як і в акції, дозволяється вкладати до сорока відсотків загальної вартості пенсійних активів.

І лише якщо ваші цінні папери будуть забезпечені гарантією лісового Кабінету Міністрів…

Лисиця. Будуть! Будуть! Під мої особисті гарантії!

Колобок. Тоді можна використати до половини активів фонду на їхнє придбання, але…

Лисиця. Ніяких але! Ти з ким розмовляєш, булка ти непатріотична!

Колобок. …але кожен управляючий мусить діяти обачливо та розсудливо. Уявіть, що завтра гіперінфляція, як лісова пожежа, почне нищити все навколо. І активи, вкладені в облігації, будуть обезцінені, спалені, а регенерувати вартість недержавного пенсійного фонду зможуть лише ті з них, які вкладені в акції.

Не можна так волюнтаристськи ставитися до своїх же підданих похилого віку, пані Принцесо Лісу. Звісно, залишається сподіватися, що цих стареньких і немічних скоро з’їдять. Але ж будувати на цьому державну політику — це якось не шляхетно…

Лисиця. Ах ти пліснявий пиріжок! – Лисиця кидається в бік Колобка. Той утікає і ховається за пеньком. Лисиця намагається його схопити. Колобок катається по колу, Лисиця бігає за ним. Колобок уперто продовжує виголошувати положення Закону:

Колобок. І ще… пані… і ще… Я наголошу!… Інвестиційний портфель фонду, звичайно, складається з різних видів активів – як з інструментів з фіксованим доходом, до яких належать облігації, які ви хочете впарити… пробачте, розмістити… так і з інструментів з непередбачуваним доходом, до яких… належать акції, нерухомість і дорогоцінні метали… Та…. 

Лисиця. Ах ти бублик з діркою! – Лисиці вдається подряпати його своїм французьким манікюром.

Колобок. Аааа… боляче… та… саме завдяки довгостроковій перспективі роботи фонду інвестиції до об’єктів з нефіксованим доходом – перш за все, акції… мають найбільший потенціал у боротьбі з інфляцією, яку ви, пані Принцесо, так успішно прискорюєте щороку!…

Лисиця. У-у-у блін прокисший, ось тобі на горіхи! – Лисиця нарешті хапає Колобка, глибоко вгризаючись в його насправді рум’яний бочок. Колобок видирається з її лап та зубів і тікає. Він чимдуж котиться стежиною, більше не співає, а гірко-гірко плаче, тому що йому-таки сильно болить укушений бочок.

Колобок. Я боюся такої королеви, я боюся такої королеви… — маленький нещасний Колобок обливається сльозами, широко розмазує їх по обличчю, рясно вкриває доріжку власними крихточками і поспішає до рідних Дідуся і Бабусі, розуміючи, що одному йому в цьому ворожому лісі – страшна небезпека. Така, що не вижити…  

 

(Читайте продовження казки в наступному блозі)

 

 

 

Читайте початок казки в попередньому блозі

 

Сцена четверта.

Котиться наш Колобок далі. В попередньому блозі він утік від кримінальника Ведмедя та занудного Зайця. Попереду на нього чекають несподіванки та пригоди. Він співає пісеньку, посміхається сонечку і набирає швидкість. Лісова стежка стає ширшою і виводить Колобка на галявину, посеред якої на пеньочку сидить сірий Вовк – в сірому костюмі від Brioni, краватці Stefano Ricci і грається золотим телефоном Vertu. Вовк кволо махає Колобку хвостом, аби не втратити свою статусність.

Колобок. Доброго вам дня, пане Вовче! Над якою загальнолісовою проблемою думаєте?

Вовк. Оце кожному, хто на мене котиться мушу пояснювати? Ти подивись на себе, — і Вовк тикнув у Колобка мобілкою, — ти по землі котишся, а я?! Я на пні сиджу, між іншим. Так що ти повинен знати своє місце. І пам’ятати: лісу потрібен Вовк!

Колобок. Ніхто не заперечує, пане Вовк. Санітар у лісі завжди потрібний. Тільки переказують, ви зараз дуже постраждали через кризу, чималу суму грошей винні московським вовкам і займаєтеся розробкою якихось бізнесових схем?

Вовк. Ну так. Я ж не Ведмідь, щоб вулики збивати. Цей телепень тільки на золотий ланцюжок і наколядував. А я вже давно працюю виключно з оффшорами – ну, з тими, що на болоті, за лісом. Вища освіта й вищий розум завжди йтимуть на три кроки попереду грубої сили та недалекоглядності.

Колобок. І над якою схемою ви думаєте, пане Вовк?

Вовк. Та Ведмідь тему підкинув: покласти на лопатки недержавний пенсійний фонд. Тільки це його, ведмежа, логіка – покласти і втекти. А я працюю над схемою, яка б дозволила з цього фонду постійно підсмоктувати грошики.

Так, створити фонд, розкрутити його різними рекламними та піаркомпаніями, залучити туди якомога більше зайчиків, а потім їхні внески затирити по різних інвестиційних проектах, через «сміттєві» акції.

Далі – просто. Щось виводимо в «мінуси», весь прибуток не декларуємо. І потрошку качаємо, качаємо – і на свій млин, і зайчикам, аби не плакали, на персональні пенсійні рахунки трохи кидаємо.

А «своє», накачане, через систему фірм та фірмочок переводимо до оффшорів. З таким дірявим законодавством, як у нашому лісі, можна до оффшорів і всі дерева потрошку вивезти. Крім того, у нас будуть задіяні найновітніші високі технології. До речі, є вакантна посада хакера. Підеш до мене?      

Колобок.  Не піду.

Вовк. Ну і дурний. За хакерство практично притягнути до відповідальності нереально. Ти ж знаєш, що в службі лісової безпеки всі сидять із підробними дипломами. Як вони можуть таких розумників, як ми, вичислити?

Колобок. Пане Вовк, напевно, розробляючи цю схему, ви знехтували можливістю почитати Закон.

В пенсійному фонді функції адміністрування, зберігання та інвестування пенсійних коштів розведені між різними юридичними особами – власне фондом, компанією з управління активами, компанією-адміністратором, банком-зберігачем. Всі вони контролюють одне одного, і це фактично зводить до нуля інститу-ціо-анальні ризики…

Вовк. Які-які ризики? Я недочув. Анальні?

Колобок. Добре, я їх назву інституційні. А ще такий ризик можна назвати операційним. Він пов’язаний з недоліками в системах і процедурах управління. Така розгалужена структура функціонування фонду забезпечує прозорість його діяльності. За кожним із суб’єктів закріплено «свою» ділянку роботи та сферу відповідальності.

Вовк. А ну давай з цього моменту подокладніше. Ну, наприклад?        

Колобок. Наприклад:

• Адміністратор фонду веде індивідуальні пенсійні рахунки та забезпечує здійснення пенсійних виплат учасникам.
• КУА розміщує кошти в доходні активи та керує інвестиційним портфелем фонду.
• А Банк-зберігач веде відповідні операції і контролює, аби активи фонду використовувалися суто за призначенням.

Тому якщо одна з цих ланок схибить, її роботу відразу буде заблоковано з боку інших. Наприклад, оцінку вартості активів фонду здійснює адміністратор фонду і КУА. При цьому банк-зберігач, за законом, мусить ці підрахунки перевірити.

Вовк. Ой, Колобок, наївний же ти… Уяви собі, адміністратор фонду і керуючий КУА якщо не батько з сином, то, принаймні куми, а голова правління банку їздить з ними щотижня в баню…

Колобок. Тоді включається другий рівень контролю:

• За роботою фондів та його адміністраторів спостерігає Державна комісія регулювання ринків фінансових послуг.
• За КУА здійснює нагляд Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.
• А Банк-зберігач «стереже» сам Національний банк.

Крім того, в законі йдеться:

• і про ліцензії,
• і про кваліфікаційні вимоги до фахівців цих суб’єктів,
• і навіть вимоги до програмного забезпечення.

Раптом завтра, пане Вовк, ви вирішите освоїти ще й хакерську спеціальність…

Вовк. Я такий, я можу…

Колобок. Ви можете. Але от щодо вашої фрази про те, що інвестиції «можна вивести в мінуси»… — Колобок треться рум’яними бочками об пеньок, на якому сидить, заклавши ногу за ногу, Вовк.

Законом передбачено, що адміністратор, КУА та банк-зберігач несуть відповідальність за збитки фонду. А збитки можуть бути не лише реальними, до них включається й упущена вигода…

Так що, пане Вовче, всі функції суб’єктів, про які я вам щойно розповів, переплітаються між собою настільки щільно, що, заблокувавши, одну з ланок, ви лише активуєте інші ланки, почнеться ланцюгова реакція взаємних перевірок та контролюючих заходів… Так і до прокурора недовго потрапити. Я про це і Ведмедю казав.

Вовк колупається в зубах мобільним телефоном Vertu. Йому не подобається те, що схема так швидко розвалюється.  Зненацька він робить спробу проковтнути Колобка як свідка його злочинних планів, але заплутується в задовгій краватці і падає.

Вовк потирає забиту потилицю, і тут до нього доходить, що знання, напхані до цієї великої хлібної голови, він зможе використовувати для експертизи своїх майбутніх тіньових схем. Але переляканий Колобок цього ще не знає. Плутаючи сліди, він чимдуж котиться далі лісовою стежкою. Він знову ледь не став жертвою власного розуму та обізнаності, а також високого рівня криміналізації в середовищі мешканців лісу.

«Стільки нечесних і небезпечних звірів навколо!.. Добре, що закони, — мислив собі Колобок, — прописані ретельно, і механізм взаємоконтролів та захистів вже давно відпрацьований у далеких лісах, де недержавна пенсійна система працює не одне десятиліття».

Колобок спльовує колючки, що набиваються до рота під час руху, і співає пісеньку «Я Коло-о-о-бок, у мене печений бо-о-о-чок!»…    

(Читайте продовження казки в наступному блозі)

 

 

 

 

 

 

 Одного ранку всім відомий Колобок прокинувся, почухав потилицю і зрозумів, що прийшов час розпочатися його казці, і він мусить котитися світ за очі. Те, що на шляху Колобка траплятимуться всілякі перепони у вигляді різних, подеколи, недружніх персонажів лісової фауни, він, безперечно, знав. Але така вже його колобківська доля – котитися наперекір усьому, вірити в краще, сіяти добре та вічне…

Сцена перша.

Лісова стежка. Погода класна – калюж небагато, Колобок чистесенький, охайненький, наче щойно з мийки. Коли колючки не потрапляють до рота, котиться і муркоче від задоволення «Я Колобо-о-о-к, у мене печений бо-о-о-чок!..»

Далі якісь віршики починають складатися… про пенсійну реформу, про недержавні пенсійні фонди (з усього видно, що Колобка ця проблематика дуже непокоїть), але це занадто складно, тому не римується. Через те, спльовуючи колючки,  Колобок повертається до старих пісень.

Сцена друга.

Поява представника лісової фауни – Ведмедя.

Із досьє звіра: в лісі Ведмідь є неформальним авторитетом. Його біографія містить чимало білих (хоча є підозра, що вони, навпаки, чорні) плям ще з 90-х. Останнім часом спеціалізується на рейдерських захопленнях, активно проривається до вищих владних ешелонів.

Ведмідь. Привіт, колобокий! – свіркнув фіксою Ведмідь, граючись золотим ланцюгом на волохатих грудях.

Колобок. Вітаю вас, пане Пахан!

Ведмідь. Ну, поки не пахан, але ти, малий, тему рубіш… Якщо такий продвінутий, давай візьму тебе на дєло, твої 10%.

Колобок. А що ви збираєтеся робити, пане Ведмедю?

Ведмідь. Є план хлопнути недержавний пенсійний фонд. Наче вулик з медом. Спершу його створити, набрати туди грошиків від різних лохів, а потім – хлопнути і – на Багами. Знаєш, які там пандочки, на Багамах?

Колобок. Ой, пане Ведмедю, через таку оборудку можна і до білявок на Крайню Північ потрапити…

Ведмідь. Ну і на хіба таке казати. – наморщив лоба Ведмідь, тричі постукавши по дереву.

Колобок. Тільки не хвилюйтеся, зараз усе поясню. Будь-який недержавний пенсійний фонд, згідно Закону, це непідприємницьке товариство. І він не має на меті отримати прибуток для засновників або когось іще. Засновники, наприклад, Ви, пане Ведмідь – не мають з того ніякого фінансового зиску, в них навіть доступу до коштів фонду немає. Фонд – це щось подібне до мішка, до якого всі складають гроші. Мета – накопичити пенсійні внески вкладників, захистити їх від інфляції та примножити.

Ведмідь. От ти плєсєнь хлібобулочна, як то може бути: непідприємницьке товариство, що не має на меті отримати прибуток, а грошики збирається примножити?

Колобок. Це, пане Ведмедю, така законодавча казуїстика, але пояснюється вона просто: крутити гроші в різних бізнесах не можна. Їх можна лише інвестувати, тобто вкладати.

Фонд – це не бізнес-проект. Хлопнути його гроші навіть у теорії неможливо – всі внески зараховуються на індивідуальні пенсійні рахунки учасників, і ніхто, крім самого учасника, не скористається цими коштами.

Коли оті, вибачте, забув як Ви їх називали, досягнуть пенсійного віку, вони почнуть отримувати пенсійні виплати і почуватимуться не як е-е-е (щось сьогодні з головою, знову забув), а як кращі люди, оскільки їхня пенсія буде в рази перевищувати пенсії тих, хто до недержавного пенсійного фонду кошти не заощаджував.

Ведмідь. От ти гоніш, а звідки ті фраєра знатимуть, що їм там накапало за стільки років?

Колобок. Як звідки, вкладники щороку можуть отримувати виписки про стан свого рахунку. Все прозоро. І через цю прозорість – тобто транспарентність…

Ведмідь. Слухай, ну це вабще!

Колобок. … і через цю прозорість кожен учасник може контролювати роботу свого фонду. Деякі фонди навіть щодня інформують!

Ведмідь. Малий, учись, поки я живий! Дивись, створюю контору, потім кажу – все, прогоріли, мєнти спалили, маскі-шоу понаїхали, все забрали, абощо інше, а грошики до кишені – і до пандочок…

Колобок. Фонд не може бути оголошений банкрутом, пане Ведмедю. За законом.

Ведмідь. Ну ти розумний, в натурі, як прокурор! – і Ведмідь з усієї сили копкає Колобка ногою.

 

Від того котиться Колобок лісом далі, набираючи швидкість, вже не співаючи, спльовуючи колючки і радіючи, що так легко відбувся, а міг би за власний інтелект і більше постраждати.  

Сцена третя.

Із-за схожого на прикордонний демаркаційний знак стовпчика з’являються спершу білі тремтячі вуха, потім окуляри в золотій оправі. Закусивши нижню губу і показавши два білих зуба, назустріч Колобку виходить Заєць.

Заєць.  Вітаю вас, Колобок!

Колобок.  І вам, доброго дня, пане Розумний Заєць. – Колобок неабияк радіє зустрічі брата по інтелекту.

Заєць. Я тобі по секрету скажу, Колобок: моя розумність досягається важкою щоденною працею над самим собою. Побєда разума, так сказать… Іноді, знаєш, аж рученьки терпнуть, злипаються віченьки. Тому в лісі мене називають Яйцеголовим. Та от нещодавно зіткнувся я з проблемою. Мені вже збігло за 35, і я став замислюватися, як забезпечити собі безбідну старість. Була ідея прорватися в топ-менеджмент Лісу, але тут стільки бажаючих – мій рейтинг не залишає ніяких шансів.

Колобок. А ви, пане Розумний Заєць, не лізьте у ті вищі сфери. Краще, забезпечте собі пенсію простим шляхом – вкладіть кошти до недержавного пенсійного фонду. По виходу на пенсію отримуватиме постійний значний прибуток.

Заєць. Я думав над цим, вивчав, так би мовити, питання. Незважаючи на те, що Ведмідь називає мене лохом, прорахував, що така справа є, безперечно, вигідною. Але проблема довіри… В мене виникло декілька питань, на які треба пролити світло.

Колобок. Хто обзивається, той сам так називається. Давайте я спробую Вам дещо пояснити, пане Розумний Заєць, бо трохи знаюся на цій темі – регулярно читаю блоги Оксаніча.

Заєць. Мені відомо, пане Колобок, що пенсійні внески інвестуються, отриманий від інвестування внесків прибуток повністю розподіляється між учасниками пенсійного фонду. Це знаходить своє відображення на індивідуальних рахунках учасників. Так?

Колобок. Так.

Заєць. А що буде, якщо мене раптом якась лисиця з’їсть?

Колобок. Тьфу-тьфу, не дай, Боже, пане Розумний Заєць, але можете не переживати: ваші численні зайченята отримають все, що належало вам за життя, до останньої копійчини – і те, що ви вкладали, і те, що вам за роки інвестування накапало.

Заєць. Оце вже класно! А то моя зайчиха тримає мене на голодному пайку, не дає мені і зайвої морквини. Каже, мовляв, все одно я помру раніше за неї (сам не знаю, чого вона так упевнена), і сім’я буде у збитках.

Колобок. Якщо ваша зайчиха так міцно тримає сімейний бюджет у своїх лапках, ви можете домовитися з фондом про сплату внесків туди за індивідуальною схемою. Тобто Ви самостійно обираєте пенсійну схему. Сьогодні вдалося заощадити на памперсах для зайчат – принесли до пенсійного фонду, проінвестували. В зайчат сталася діарея – ну, вкладете трохи згодом.

Заєць. Є ще одне. Таких людей як я, шановний Колобок, ну… переобтяжених розумовою діяльністю, завжди мучить критичне ставлення до оточуючої дійсності. Я перфекціоніст, бачте. Хочу, щоб усе було «акуратненько». І міркую… А що, як завтра я побачу, що фонд працює неефективно, і зайцям, що за річкою, куди їх заманив після останнього паводка керуючий активами іншого фонду Мазай, живеться краще?

Колобок. Ніяких проблем, пане Розумний Заєць. Кличте Мазая, руліть на інший берег річки, переходьте до того пенсійного фонду, де зайцям краще. Це дозволяється. За законом. І зовсім не складно.

Заєць. Так, правду люди кажуть, хто володіє інформацією, той володіє світом, — поворушив вухами Розумний Заєць, знаючи точно, що влади в Лісі йому не дістати, а пенсійний фонд – не менш шляхетна справа.

А Колобок тим часом покотився далі. Він так радів, що втік і від бандюгана-Ведмедя, і від буквоїда-Зайця, і що попереду на нього чекає нескінченна стежка, сонечко і пісенька: «Я Коло-о-о-бок, у мене печений бо-о-о-чок!»…

 

 

 

Всі, хто хоч злегка вивчав теорію управління, напевно пам’ятають тему «Структура робочого місця», що присутня майже в кожному підручнику з менеджменту.

Мова не про науково виміряні сантиметри, які мають відділяти ваші очі від екрану монітора. І не про те, звідки слід падати світлу на папери.

 

Йдеться про:

 

• співвідношення прав та обов’язків працюючих,
• обсягів повноважень,
• ресурсу та можливостей його використання.       

Всім відомо, що з обов’язками працівника завжди кореспондують його права. Не всі з нас звикли до такого розкошу, але в цивілізованих країнах до розділу «права» зазвичай включають і такий важливий пункт як соціальний пакет.

На жаль, в більшості вітчизняних компаній соціальний пакет почасти полягає в тому, що працівникові вдається вичавити з роботодавця… проїзний квиток на кілька або навіть усі види транспорту. Подеколи одним таким проїзним, як великим благом, користується цілий відділ у порядку черги…

І лише про компанії із західним капіталом із вуст у вуста передаються оповідки, яким інколи важко повірити: про щорічні нові моделі мобілок для співробітників, про оплачуваний інтернет-трафік по їхніх домівках, про корпоративне медичне страхування для усіх працівників і навіть про таке заморське чудо… як корпоративне пенсійне забезпечення.

Ви здогадалися: і цей блог я присвячую пенсійній темі, яку розпочав кількома блогами раніше.

Та спершу хотілося б знайти відповідь на питання: чому ми такі різні —  роботодавці західного зразка і наші? Звичайно, можна «звалити» все на спадок колишньої держави-монстра, яка нещадно експлуатувала людей, купуючи їхню працю за копійки. Але ми вже 18 років живемо в іншій країні і мали вдосталь часу, щоб перебудувати якщо не своє суспільне життя, то хоча б ставлення до самих себе. Залізної завіси давно не існує. Ми вільно могли б запозичити досвід, як перейти від системи без людського обличчя до соціально-відповідального капіталізму.

Українці (як і решта «європейських» республік колишнього СРСР) мали глибокі традиції в сфері здобуття вищої освіти серед ІТР та високої кваліфікації в робочих спеціальностях. Нас високо цінували за кордоном, якщо комусь раптом випадало туди вирватися. Динаміка щодо здобуття нашими співгромадянами освіт та кваліфікацій збереглася і в незалежній Україні. Отже, нас цінували, нас цінують, нас мають цінувати.

Проте, як відомо, ставлення до людини формується в її оточенні на підставі ставлення людини до самої себе. Ми не вміємо вимагати, не вміємо захищати самих себе. Раніше за нас це робили профспілки та комісії з трудових спорів. З часом останні скасували, передавши їхні повноваження до судових інстанцій. А судова гілка влади (через свою інертність, корумпованість та відсутність транспарентної політики) для простої людини виявилася недосяжною, закритою.

Постсовєтський  профспілковий рух розвалився як колосс на глиняних ногах ще на початку 90-х. Профспілки втратили свій шанс набути реальну силу в країні, що поринула в страйки, де шахтарі й металурги доходили навіть до Києва із своїми маршами «пустих каструль». Тим часом профспілки спокійно дали себе знекровити (тут вам не Польща) і, за традицією, інтегрувалися у нову владу. Спершу від них забрали фонд соціального страхування, потім лідерам підступно-люб’язно запропонували місця в парламенті та ефіри на телебаченні, потурали в масовому продажі санаторіїв та таборів відпочинку. Профспілки зійшли нанівець.

Сьогодні захищати інтереси трудящих практично нікому.

Такий важливий елемент сучасного світу як соціальна відповідальність бізнесу, на жаль, в Україні відсутній досі. А без усвідомлення власником своєї особливої ролі та відповідальності за долі й добробут своїх найманих працівників (які, власне, піднімають його бізнес та збагачують) нам не побачити омріяного громадянського суспільства. І якщо сьогодні немає кому зорганізувати та очолити необхідний тиск на власника, то рух цей – у вигляді громадської думки вкупі з дієвою компонентою – має з’явитися «знизу».

Повертаючись до свого порівняння українців з нацією колобків – хитрих, спритних, самостійних, все більше доходжу висновку: колобки повинні самотужки боротися за свої права. І створити в своєму середовищі стереотип стійкого несприйняття тих членів суспільства, які маючи достатній ресурс та можливості, не опікуються тими, хто, власне, цей ресурс і можливості створює. Безвідповідальний у соціальному сенсі бізнесмен повинен піддаватися остракізму, перетворюючись на бізнесмена-ізгоя.

Яким чином це кореспондує з пенсійною темою?

Безпосередньо. Це питання корпоративного пенсійного забезпечення, що має охопити переважну більшість активного населення країни, де відсутні дієздатні механізми забезпечення людей похилого віку (докладний аналіз теми — у попередніх блогах). А за таких умов, просто немає альтернативи.

Роботодавець може (і зобов’язаний) сам створити для свого працівника гідну пенсію. Для цього потрібно небагато: регулярно відраховувати кошти на його рахунок до недержавного пенсійного фонду. Законодавство для таких роботодавців передбачає серйозні податкові пільги, що дозволяють значно розширити стимулюючі можливості корпоративних пенсійних відрахувань, які можуть перетворитися на своєрідну 13-ту зарплату без податкових нарахувань.

Щоб преміювати свого найманця 100 гривнями чистими в звичайному режимі, приготуйтеся сплатити понад них одразу збір на загальнообов’язкове соціальне страхування у 45 гривень і потім податок на доходи фізичних осіб — ще 22 гривні. Підсумовуємо: премія в 100 гривень коштуватиме вам 167 гривень.

А запропонований вище варіант стимулювання співробітників – по-справжньому альтернативний.

Ви можете сплачувати за свого співробітника до 940 грн. на місяць (в межах податкової пільги) до недержавного пенсійного фонду.

За 30 років сума пенсійних накопичень складе 5 млн. 300 тис. гривень. З них:  

·         1 млн. 600 тис. гривень — це суто пенсійні внески,

·         3 млн. 700 тис. гривень – інвестиційний прибуток.

Зважте: економія по податках за цей період дорівнюватиме 876 тис. гривень!

Наступний розрахунок стосується того, чи буде вам вдячний ваш співробітник протягом 20 років свого перебування на пенсії.

Судіть самі: якщо розмір його першої виплати складе 20 тис. гривень, то розмір останньої, за два десятиліття – 140 тис. гривень.

Така ось математика, завдяки якій роботодавець вбиває двох зайців одразу: тут і оптимізація податків, і прив’язка переконливим соціальним пакетом до себе вдячного працівника. Як гармонізувати свій менеджмент, виходячи з такої можливості, — справа кожного власника.

Пенсійні внески можна сплачувати для всіх без виключення співробітників, а можна лише для тих, хто заслуговує на найбільшу повагу і довіру, в залежності від стажу роботи, кваліфікації тощо. Головне, що така можливість існує – як для власника, так і для колобка. І останній може і повинен вимагати такий соціальний пакет, а перший, під тиском свідомої колобківської громади, буде змушений з цим погодитися, аби не потрапити до чорного списку суб’єктів, на лобі яких яскраво позначилося тавро недалекоглядного українського жлобства.    

Позиція прохачів для українських колобків має стати неприйнятною, а їхній вихід на пенсію не повинен прирівнюватися до викреслення з усіх списків, окрім виборчих. Пенсіонери – не лише електорат, з яким варто загравати протягом чергових кампаній, підкидаючи їм консерви з простроченими датами. Фінансова незалежність унеможливить подібні маніпуляції і наблизить їх до майбутнього, в якому ніхто не боятиметься пенсії.             

 

     

      А роботодавцю – блін …