Archive for the ‘Найпопулярніші’ Category

Інтуїція та успішність, або Про користь від записок із залу

Четверг, Апрель 2nd, 2009

Давно помітив, що численні семінари та лекції, на які мене запрошують у якості «аксакала» вітчизняного фондового руху, додають багато наснаги на тривалий час наперед. А до того, вони дають імпульс замислюватися над речами, які не помічаєш, не фіксуєш щодня. Просто робиш.

Коли ж рутинна діяльність доходить до автоматизму, вона перетворюється на рух заради руху, не передбачає творчого підходу, розвитку. Записки «із залу», на які не встигаєш дати відповідь протягом відведеного на лекції часу, ще довго лежать на робочому столі. Деякі з них можна порівняти хіба що з найдорожчим скарбом: ось вона, дефініція, знайшов!

Останній мій досвід спілкування – із студентами Інституту журналістики. Так співпало, що перший же комент на мій перший блог торкався теми професійності сучасних журналістів. Зокрема, йшлося про молодь, яка приходить із студентської лави до редакцій. Повірте, не все так погано. Я це зрозумів, поспілкувавшись із студентами (на лекції були представники практично всіх курсів). Просто і гравці великого бізнесу, і великої політики, і лідери думок з інших специфічних сфер повинні розуміти – нічого не виникає з нічого. Майбутніми зірками слід опікуватися, їх треба ростити, їх треба відчувати. Я також буду це робити, але це тема іншої розмови.

Один молодий хлопець поставив на перший погляд тривіальне питання: Ви успішний більшою мірою, інші – меншою. Чому? В чому полягає Ваш секрет як топ-менеджера? Зізнаюся, мені повезло, що часу на відповідь майже не лишалося. В мене не було готової розгорнутої відповіді! Велику роль в моїй роботі відіграє інтуїція. Але наскільки велику? І як сильно інтуїція може допомогти в керівництві компанії, зокрема, в питаннях антикризової діяльності?  

Сучасне управління інвестиційним бізнесом – багатоаспектне і багатовекторне. На мій погляд, ми аж занадто захопилися розкладанням пасьянсу кризового «надбання». Складається враження, що сьогодні активно пишеться вітчизняна літературно-документальна героїка на тему «Криза: як це було», замість того, щоб займатися розробкою та невідкладною реалізацією плану виходу з неї.

З позицій очікувань таких планів від владного Олімпу, поділюся досвідом: не варто чекати, є сенс починати вже зараз. Передусім, з себе. Антикризові дії на рівні особистості мають накладатися на відповідну поведінку на рівні компанії. І топ-менеджмент буде відігравати в цих процесах неабияку роль.

Припустимо, ви знайшли людину, в яку переселилася душа знаменитої Ванги, і прогнози якої вражають своєю точністю. Ви ставите перед шанованою провидицею завдання – змалювати якомога точніше план вашого життя (а відповідно, і життя вашого бізнесу) на найближчі три-п’ять років. Для людини, яка входить у стан медитативного трансу, це не складно, і за лічені хвилини ви отримуєте відповіді на питання, що хвилюють.

Який вигляд, по суті, мають пророцтва? Це перспективний план дій, що будується у вигляді управлінського циклу на визначений період. Хто автор цього плану? Господь Бог? Провидіння? Не хочу нагадувати неодноразово переспіваний вислів класика про те, що книги наших доль вже давно написані, а нам лишається з більшим чи меншим ступенем успішності дочитати ці книги до кінця.

На жаль, пояснити феномен передбачень я не можу. Як не може, по суті, ніхто. Але знаю чимало колег із великого та середнього бізнесу, які користуються послугами подібних оракулів. Подейкують, що аналіз прогнозів Ванги, який начебто був зроблений після її смерті, вказав на «50 на 50» у співвідношенні «правда-неправда». Але на прикладі досвіду колег мені відомі випадки більш високого відсотку справдження прогнозів.

Чим це можна пояснити? Не будучи спеціалістом у цій сфері, можу хіба що підтвердити свою віру в існування духовно-енергетичного інформаційного поля, функціональні можливості якого, з огляду на стрімкий розвиток глобалізаційних процесів, вірогідно, пожвавлюються.

Не випадково ж  ідентичні за змістом ідеї спадають на думку вченим, які не підозрюють про існування один одного і живуть у різних куточках Землі; не дарма рух на підвищення чи на пониження акцій фондового ринку починається не з однієї операції, а з великої сукупності таких операцій одночасно.

А феномен одночасності в різних сферах життєдіяльності дозволяє говорити про недоведений ще ніким закон парних явищ.

Таким дещо складним поясненням я розпочав аналіз інтуїтивної складової в ухваленні управлінських рішень, що стосуються інвестиційної діяльності. Підключаючись до вселенського інформаційного поля, що уособлює собою світовий абсолютний Разум, ми отримуємо інформацію (безпосередньо або через провідників) про те, як жити далі. Та на жаль, на цьому етапі я відчуваю неминучу кінцевість прогнозів, оскільки можу дізнатися лише про вже написане у Книзі Своєї Долі і аж ніяк не маю впливу на те, щоб дописати туди кілька сторінок або переписати те, що мені відверто не подобається.

Заданість – ось проблема, з якою стикаєшся, покладаючись на подібні прогнози. Ти припиняєш бути творцем свого майбутнього, погоджуєшся з роллю того, кого ведуть. Звісно, в цей момент виникає питання: яке відношення це має до ухвалення управлінських рішень, що ґрунтуються на використанні інтуїції.

Дуже просто: немає різниці, хто медіум – бабуся або ж ви самі з вашою інтуїцією та над-розвиненою здатністю її слухати, чути, розуміти або правильно інтерпретувати. Надто ризиковано навіть з позицій власного майбутнього. А якщо від твого управлінського рішення, що в результаті ґрунтується на почутому від внутрішнього голосу, залежать долі тисяч вкладників, рівень добробуту їх сімей… Залежить і твоя власна репутація. Врешті-решт, почуте може виявитися «нетверезим» або просто неправильно розтлумаченим…

Додам, що внутрішній голос великою мірою залежить від емоційного стану, з яким ми заходимо до акваторії управління. А він, як відомо, може бути і позитивним, і негативним.

Інформаційна складова світової фінансової кризи, тобто медійний супровід, виявився непередбачувано потужним. Сьогодні уявити кризу без інформації про кризу просто неможливо.

Чого більше – наслідків кризи чи інформації про наслідки кризи? Коли телеканалом CNN були трансльовані трагічні події вересня 2001 року, відео з падінням літаків на хмарочоси Нью-Йорку були підхоплені телеканалами інших країн.

Світ просто отримав інформацію — це було головним завданням медіа. Коли ж телеканали почали прокручувати це відео в режимі нон-стоп, світ захлиснула істерія, яка б могла супроводжувати хіба що початок третьої світової війни.

На жаль, управлінець високого ґатунку не може обмежити до себе доступ інформації – він просто змушений постійно сканувати Інтернет, переглядати теленовини, читати якісну пресу. Саме тому інформація про кризу – підкреслюю, інформація про кризу, а не сама криза – в першу чергу вразила топ-менеджерів.

Звістки про пожвавлення психічних розладів саме в цьому прошарку суспільства надходили з перших же днів. Повірте, людина високого управлінського рівня може звести рахунки з життям не тому, що їй раптом перестало вистачати на хліб насущний. Вона не витримує тягаря відповідальності – від неї залежать долі  багатьох і багатьох людей.

На жаль, сьогодні практично неможливо почути хороші новини. Переконаний, що інвестиції в позитивно сконструйовані повідомлення були б, з точки зору побудови загальнодержавної стратегії виходу з кризи, найперспективнішими. Не буду оригінальним, коли нагадаю, що криза у нас в голові.

І чим довше ми будемо з нею носитися, візуалізувати її, тим довше вона керуватиме нашим життям. Я черпаю позитив із знань економічних законів: фондовий ринок раніше за всіх «лягає» під натиском непереборних сил, проте і першим піднімається в той час, коли кризове цунамі продовжує ще змітати з конкурентного середовища, наче сірникові коробки, чимало підприємств великого, середнього і малого бізнесу.

Отже, інтуїція та успішність – категорії взаємопов’язані. Знак тотожності між ними ставити, звісно, не можна, але й поля, що їх відокремлюють, надто тонкі. Я порівнюю інтуїтивні прояви зі спалахом вогню від сірника у темряві. Та рухатися вперед, освітлюючи собі дорогу лише світлом від сірникового вогню, не будеш. Чим складніший твій шлях, тим більше технічних засобів необхідно на його подолання. Згодиться все, навіть такі досягнення науки, як GPS-навігатори.

А щодо емоційного стану, про який я тут згадував… Щось, безперечно, має надихати. Чому б не ранкова запашна кава на вустах коханої жінки?..

ПРЕЗИДЕНТ «КІНТО» СЕРГІЙ ОКСАНІЧ ТА ЙОГО ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ НЕЗАЛЕЖНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БЛОГ

Четверг, Март 26th, 2009

Не можеш пити – не муч горло

(Народна мудрість, яку цитує Вєрка Сєрдючка)

 

Не можеш писати, не пиши

Не можеш не писати – пиши

(Народна мудрість, яку поділяю і я)

 

Ви помітили, що за сила-силенна інформаційного флуду з’явилася під час фінансової кризи у світових та вітчизняних медіа?

Інформація, яка раніше могла розповсюджуватися лише через недолугі розмови фінансових квазі-аналітиків та їх перекази у виконанні домогосподарок, сьогодні все частіше друкується у шпігелі поважних видань.

Говорити про помилки медійників не варто – вони не винні, тому що сфера фінансової аналітики та прогностики потребує глибоких і системних знань.

Не всі ними володіють, і це не дивно.

Дивує інше: чому люди, які відверто не мають морального права коментувати драматизм сучасного моменту, роблять собі паблісіті, стрибаючи з прес-конференції на круглий стіл, з ефіру на ток-шоу?

Як наслідок, інформаційна складова нашої фінансової кризи виявилася на порядок руйнівнішою для соціуму, ніж реальні трансформації в фінансовій системі, що спричинені кризою.

Ви можете закинути мені, що сьогодні модно писати блоги і спостерігати за тим, скільки коментів на них з’являється щодня. Упереджую:  я не піжон і не мазохіст. І чудово обходився без кулеметних стрічок анонімного бруду.

Не відношуся я й до наївних керівників, які захворіли на манію величі, втратили відчуття реальності і не розуміють, що маючи більше ста підлеглих, можна з легкістю отримати мінімум сто позитивних коментів на свої блоги протягом максимум п’яти хвилин…

Тоді чому?

Я приєднався до когорти шанувальників блогової культури з кількох причин.

Причина перша

Мені справді є що сказати. Думаю, мій досвід та послужний список, яким я пишаюся, важко заперечити. Більше того, я маю моральне право говорити. Це дуже важливо – мати моральне право. Це гарантія того, що своїми висловлюваннями ти не нашкодиш.

Коли із зали Страшного Суду вийшли двоє – письменник, автор багатьох бестселерів, і серійний убивця, виявилося, що перший за вироком отримав тисячу років лизання розпеченої сковорідки, а другий – лише сто років пекла. Письменник був у розпачі, мовляв, за що такі муки, адже він не згубив жодної душі. Убивця лише знизав плечима: «Нічого дивного, вбивати я вчився на твоїх книжках…».

Причина друга

Мені не просто є що сказати. Мені цікаво почути відповідь. Навіть злі анонімні висловлювання тих, хто читатиме мої роздуми, мають для мене виключне пізнавальне значення. Я буду відповідати всім! Повірте, чим вище піднімаєшся соціальними сходами, тим складніше відчувати життя в усьому його різномаїтті.

Чим більше свободи прагнеш, піднімаючись угору, тим у більшу залежність від обставин та ситуацій потрапляєш. Я докладаю максимум зусиль до оптимізації «вилки» влади та свободи. Але не завжди це виходить успішно, часом «вилка» боляче ранить. Так, вада будь-якого керівника високого рівня — це погляд на світ через тоноване скло персонального автомобіля.

До речі, в житті не бачив більш хамської реклами, що не так давно з’явилася на бігбордах та лайтбоксах у Києві: тоноване скло дорогої машини, зелене поле, на якому дівчина замахнулася ключкою для гри в гольф, пихатість господаря авто,  штучна пафосність.

Відразу народилися теми для дослідження: «Окремі види реклами як квінтесенція вітчизняного жлобства». Або: «Реклама товарів і послуг VIP-класу як чинник формування протестної суспільної групи»…

Дуже вчасний рекламний креатив –  коли під банками стоять черги людей, намагаючись у відчаї забрати звідти здевальвовані гривні.

Причина третя

«КІНТО» святкує 17 років. У блогах я розповім історію своєї компанії, яка нерозривно пов’язана з історією країни, що народжувалася на попелі Радянського колосса.

Моя самоідентифікація з Україною та її мовою відбулася на самому початку 90-х, коли я на рік поїхав за океан, до США. Парадокс, але потрапивши до країни іммігрантів, що наче Хронос з’їдає національні відмінності, у 1991 році я повернувся додому українцем.

За це я й досі вдячний американцям. Той, хто свідомо може згадати перипетії перших років Незалежної України, зрозуміє, чому так важливо їх пам’ятати та аналізувати саме зараз. Справа в тому, що ми пережили багато криз, і ця, до якої ми прийшли більш-менш заможними, порівняно з початком 90-х, відрізняється хіба що нашим ставленням до факту збідніння. Ми вже звикли жити непогано, і відмова від комфорту, як кропива, шмагає наше самолюбство.

Як і всі люди, я маю право на помилки. Як і решта, маю право на їх виправлення. А сьогодні, як ніколи раніше, я відчуваю потребу висловитися і хочу бути почутим.