Корпоративний блог КІНТО

(Казка для дорослих. Продовження).

Квартира Льоні Голубка.

Льоня спить на дивані. Поруч із ним сидить Філя, тримає крило над обличчям Льоні. Магічний Кристал на столі тьмяно мерехтить. Льоні сниться сон.

Льоня стоїть посеред великого двору, навколо багато святково вдягнених людей та папарацци з камерами. Льоня у фраку, йде червоною доріжкою до якогось дивного нагромадження, що стирчить прямо з землі.

Льоня (підходить ближче). Це що – церемонія вручення Оскару?

Дивне нагромадження. Ні, тут зараз будуть тягнути мільйон.

Льоня. Ти що таке?

Дивне нагромадження. Я – РІПКа. Раціональна Інвестиція Після-Кризова. Або можеш мене звати просто: МІЛЬЙОН.

Льоня. Мільйон? Справжній? А чий ти?

РІПКА. Можу бути будь-чий. Можу бути твій, якщо ти мене витягнеш.

Льоня. Витягнути можна (чухає потилицю). Та ти так глибоко сидиш у землі…

РІПКА. Тобі що в дитинстві казок на ніч не читали? Посадили ріпку, яка виросла велика-превелика. Всі її тягнули і витягти не могли…

Червоною доріжкою до Льоні та РІПКИ наближаються Дід і Баба.

Дід. Привіт, Льоню!

Льоня. Доброго здоров’ячка!

Дід. РІПКА не бреше. Я її тягнув-тягнув один, Бабку покликав на допомогу – нічого не виходило. Хто ж не хоче стати мільйонером? Тоді ми стали вкладниками до недержавного пенсійного фонду. Тепер щомісяця отримуємо суттєвий додаток до державної пенсії. На жаль, ми вже старенькі, пізно почали використовувати таку можливість, як недержавний пенсійний фонд, тому мільйон – цілу РІПКУ – навряд чи витягнемо. Але внучці своїй переказали, що це непогана нагода збагатитися до часів активної і не дуже активної старості…

Червоною доріжкою під спалахи фотокамер до товариства наближається Внучка – в короткій спідниці та на високих підборах.

Внучка. Справді, в моїх стареньких з’явився реальний шанс стати схожими на пенсіонерів з розвинених країн – подорожують, відпочивають, відвідують ресторани, купують автомобілі, ще й дітям та внукам (показує на себе) допомагають. Але мені до пенсії далеко, а мати непогані статки хочеться вже зараз. То я теж долучилася до процесу витягання РІПКИ.

Льоня. Тягнеш гроші з пенсійних виплат Діда та Баби?

Внучка. Витягнеш з них! Я знайшла свій шлях: вкладаю кошти до інвестиційних фондів. В мене є пристойна компанія з управління активами, діяльність якої цілком відкрита та прозора. Отримую регулярні виплати. Зараз, звісно, ще відчувається криза, тому про власний мільйон мріяти не доводиться. Але світло в кінці тунелю вже видно, фондовий ринок не може бути в боковому дрейфі вічно. Тоді мені, цілком імовірно, замало буде однієї РІПКИ…

До Льоні, Діда, Баби, Внучки та РІПКИ підбігає, підібгавши хвіст, собачка Жучка.

Жучка. Ну прошу вас, візьміть мене до себе, я теж хочу трошки потягти РІПКУ.

Всі разом. Іди звідси! В тебе інша інвестиційна політика. Ми ж тобі казали: в банку гроші можна зберігати, а не заробляти на банківських внесках. Ти нам, Жучка, не повірила. Тепер у нас виросла велика РІПКА, а в тебе що? Іншим разом будеш розумнішою і почнеш інвестувати в РІПКИ.

Собачка Жучка жалісно скавучить і йде геть.

Червоною доріжкою вальяжно суне Кішка Мурка. До неї кидаються журналісти, намагаючись взяти інтерв’ю.

Внучка. Погляньте на цю Мурку! Ще тижня не працює з брокерами на біржі, а яку пику наїла та здобула шалену популярність. Знайшла собі брокера, купує і продає через нього акції і катається, як той сир у маслі!

Мурка (підходить і чує останні слова Внучки). А ти не заздри, Внучка. Ти все одно більше за мене маєш! Я теж маю повне право потягнути РІПКУ. Думаєш, така безхмарна робота на фондовому ринку?

Внучка. Та гріх тобі скаржитись! Твій брокер тобі надає кваліфіковані консультації, підсовує найбільш вигідні оборудки. Ще б пак! Він же на комісійних сидить. Ти, Мурка, заробляєш, і брокер одночасно з тобою іде вгору.

Мурка. Мені брокер радить, але рішення приймаю я сама – на свій ризик. А за тебе, Внучка, взагалі управляюча компанія думає та інвестує.

Внучка (по-філософськи). Таааак!… У кожного своя РІПКА і свій шлях широкий…

Бабка (кричить і ховається за Діда). Ааааа! Миша!!!!

Льоня (копається в комунікаторі, знаходить на дитячому Інтернет-сайті «Казку про Ріпку» і зачитує). «Покликала Мурка Мишку».

Всі разом (до Мурки). То це ти Мишку покликала???

Мурка. Так, я. Наша Мишка нещодавно стала відомим Інтернет-трейдером. Цілий день Мишка сидить в руках з комп’ютерною мишкою і бере участь в торгах акціями через всесвітню мережу.

Мишка (махає товариству лапкою). Вітаю-вітаю! Від імені нашої численної мишачої громади! Я прийшла також тягнути РІПКУ.

Льоня. А можна і мені РІПКУ потягнути?

Всі разом. А ти хто такий?

РІПКА (віщує з-під землі). Сорока-білобока на припічку сиділа, дітям кашку варила, ополоником мішала, хвостиком накривала…цьому дам і цьому дам, цьому дам і цьому дам, а цьому – не дам!

Всі разом. Бо цей буцман діжі не місив, дров не носив, діток гулять не водив, мільйон не інвестував – справжній лежень!

Льоня (хапається за голову). Я хочу прокинутися! Це нічна мара!

Тим часом Мишка хапається за Мурку, Мурка за Внучку, Внучка за Бабку, Бабка за Дідуся, Дідусь за РІПКУ. Тягнуть-потягнуть – та й витягли РІПКУ. РІПКА лежить на землі, починає роздуватися до неймовірних розмірів і вибухає, засипаючи всіх навколо дощем із грошових купюр різної номінації.

Льоня прокидається і ніяково дивиться на Філю, котрий встигає прибрати крило з його очей.

Льоня. Філю! Мені таке наснилося! Миші займаються Інтернет-трейдингом, коти працюють на фондовому ринку через брокерів, внучки вкладають кошти до інвестиційних фондів, а їхні бабусі та дідусі долучаються до недержавних пенсійних програм… Один я не тягну Ріпку. Ну ще собачки, котрі, наче шворками, прив’язані до своїх банківських депозитів… Філя! Ти стільки від мене приховуєш!

Філя (ховає Магічний Кристал). Всьому свій час. Ріпка – дуже примхлива рослина. Перед тим, як її витягнути, її слід грамотно та обережно ростити… А перед тим – обрати місце, де посадити…

Льоня розпачливо лізе на книжкову полицю за підручником з економічної теорії і бурмочить:

Льоня. Філя, ти – друг, але істина мені дорожча…

(Продовження в наступному пості)

(Казка для дорослих. Продовження).

Квартира Льоні Голубка.

Льоня дістає з-під ліжка валізу, в якій лежить його мільйон, стирає пил, перевіряє наявність грошей і направляється до виходу. Совеня Філя здіймається вверх і перекриває шлях до дверей.

Філя. Куди??! Не пущу!

Льоня. Йди геть! Досить з мене! Я півроку чекаю, що ти чітко назвеш мені гідний об’єкт для інвестування, а ти годуєш мене байками. Земля та нерухомість, золото та коштовне каміння, твори мистецтва й антикваріат, навіть вино сюди притягнув… В моїй голові така каша утворилася — одні сумніви замість чіткого уявлення відносно конкретних дій. При цьому говориш, що всі ці об’єкти є непоганими… з точки зору диверсифікації внесків. А основні гроші куди вкладати??? Все, вирішив: йду до банку і відкриваю депозит.

Філя. Стій! Чверть українських банків мають величезні проблеми і не можуть гарантувати своїм клієнтам обіцяні виплати. А як ти думав? Наслідки фінансової кризи ще довго даватимуть про себе знати. Та й взагалі – що за інвестиційний інструмент, твій депозит? Максимум, що він може забезпечити, це збереження коштів. В усьому світі люди в банках гроші заощаджують, а не примножують. Завдання депозитних процентів – перекрити інфляцію, а не принести тобі прибутки. А коли у банка виникають проблеми, законодавство далеко не всіх країн захищає вкладників від фінансових катаклізмів. В Україні, наприклад, якщо ти вкладеш увесь свій мільйон у банк, а той лусне, ти отримаєш аж 150 тисяч гривень компенсації…

Льоня. Що, всього 150 тисяч???

Філя. Ну так, символічно, на ліки від інфаркту…

Льоня. Боже, як у фільмі жахів!

Філя. Зрозумій, я зовсім не відмовляю тебе. Мати справу з банківським депозитом – не така вже погана справа. Поки з банком усе гаразд, ти можеш бути спокійним, що, по-перше, отримаєш свої гроші, по-друге, знаєш, скільки отримаєш і, по-третє, коли. Це вже немало в наш час.

Льоня. Якісь там картини нещасні дають по 10% річних прибутку, а банки обіцяють і 15%, і 18%!!! А сьогодні я прочитав уже про 20%! І ти кажеш, що все не так погано, але…

Філя. Тримайся подалі від гучних обіцянок. Бачиш рекламу про 20% річних, обійди такий банк стороною. Виконати такі свої зобов’язання банкіри зможуть, тільки перебуваючи в зоні дуже високих ризиків. Швидше за все, вскочиш в шахрайську халепу… Сьогодні депозитні ставки падають. Мова, звісно, про стабільні банки.

Льоня. А мільйонери? А олігархи? Не повірю, що вони вкладають кошти під 5% річних?! Та через інфляцію вони б вже поздувалися!

Філя. Це правда. Інфляція, як шашель: останнім часом її апетити вище за депозитні ставки… А щодо олігархів… не переживай, вони не відкривають банківські депозити, вони купують банки.

Льоня. Як це?

Філя. Вони купують акції банків. Так що поклади назад свою валізу, сідай, я розповім тобі дещо про акції. Дивись, що в мене є (дістає шматок рожевої каменюки). Магічний кристал! Ніяка машина часу не потрібна: зображення видає швидше за будь-який Інтернет-сервер (розкидає крила над каменюкою, вона починає завантажуватися, загорається, видає звуки, схожі на Microsoft).

Магічний кристал. Бачу! Чую! Знаю!…

Філя. От і добре. Багато років тому люди додумалися до примноження власного багатства шляхом самоорганізації. А ну розкажи нам про перший акціонерний банк.

Магічний кристал. 1345 року твої предки створили в Генуї банк. Його капітал поділили на 20 400 рівних часток. Банк мав виборне колективне управління. Справу успішно продовжили голландці, які заснували потому всесвітньовідому Ост-Індську компанію. Досвід поширювався стрімко – до англійців, німців, французів.

Філя. Ясна річ! Тоді вже з’явилися об’єктивні чинники створення акціонерних товариств. Об’єднання та взаємодопомога, принципи колективного управління та взаємоконтролю допомагали успішному менеджменту. А докладніше?

Магічний кристал. Перш за все, форма акціонерного товариства допомагає розподілити комерційні ризики, що пов’язані з інвестиціями. Частки капіталу розміщуються в підприємствах і легко можуть бути виставлені на торги. По-друге, інвестор завжди може отримати інформацію про те, як управляється компанія, через посередництво людей, в обранні яких він сам брав участь.

Філя. Це ж, по суті, інститут представницької демократії в дії! А демократія, як відомо, навіть з усіма своїми недоліками залишається найкращою формою управління.

Магічний кристал. До того ж, акціонерні товариства дуже гнучкі в способах, формах і принципах власної самоорганізації. Це дає можливість постійно вдосконалювати структуру та методи управління капіталом, а отже, ефективніше примножувати останній. Тому, як не намагалися уряди різних країн у різні часи втручатися в роботу акціонерних товариств, переводячи їх на «ручне» управління, нічого, в глобальному масштабі, не виходило.

Філя. Акціонерні товариства виявлялися більш живучими!

Магічний кристал. Так, 1720 року англійський Bubble Act заборонив створювати товариства з обмеженою відповідальністю, сьогоднішні Limited.

Філя. І що?

Магічний кристал. Юридичні особи «втекли» до сусідніх країн і почали активно впроваджувати свій досвід на території європейського економічного простору.

Філя. Ну, і хто програв? Автори закону…

Магічний кристал. Так-то воно так, але й їх зрозуміти можна. Бо не без того, що біля керма акціонерних товариств траплялися подеколи відверті авантюристи чи шахраї. Так, у 18-му столітті Джон Ло створив акціонерне товариство і довів його до рівня могутньої фінансової монополії. Він спромігся використовувати навіть праобрази рекламних слоганів та ПР-технологій для «розкрутки» свого дітища. При цьому нахабно завищував вартість акцій, інколи навіть у сотні разів. Спекулював цінними паперами відверто.

Філя. Фінансових консультантів, таких як я, тоді ще не було, тому деякі мої необачні родичі, та й не лише вони, суттєво втратили на його оборудках…

Магічний кристал. Так, особливо, коли фінансова піраміда Ло почала валитися. Вкладники, хто встиг, масово скинули свої акції. Ло, рятуючи ситуацію, умовив короля Франції друкувати й друкувати гроші. Це призвело до небаченої інфляції, що ледь не завершилася революцією: бунти, погроми продуктових лавок…

Філя. Зрозуміло! Зловживання можливі і в діяльності акціонерних товариств. Але все ж таки ступінь прозорості в такій організаційній формі значно вищий. Піраміда Ло виникла внаслідок регулярного втручання в її діяльність короля. А на короля тиснув сам Ло. Коло замкнулося, монополія знищила демократію. Сьогодні все це регулюється по-іншому: публічні корпорації контролюються через механізми стримувань і противаг, для їхніх менеджерів встановлено чимало різнорівневих обмежень… Ти подумай, Льоню, акціонерні товариства виникли для того, щоб збільшувати капітал таких, як ти. Може, варто подумати? (кристал потроху згасає, і в кімнаті темнішає).

Льоня мирно дрімає, обнявши свою валізу з мільйоном.

Філя (зітхає). Бач, стомився. Наступного разу треба якось дохідливіше пояснювати…

(Далі буде)

(Казка для дорослих. Продовження).

Квартира Льоні Голубка.
Чарівна Книга, яку Філя зажбурнув у куток, ображено відвернулася до стінки. Льоня і Філя продовжують розмову.
Льоня. Бухус – енофіл? Слово якесь дуже знайоме, але щось неприємне в голові крутиться…
Філя (кривиться). Це не те, про що ти подумав. Енофіл – це людина, яка любить вино і отримує від нього насолоду як гурман. Такі люди присвячують своє життя вивченню вин та притримуються традицій у його споживанні. Ще таких людей називають коносьєрами. А інвестори у вино – це інвестори-енофіли. Вони зазвичай колекціонують вина з певних виноробних районів та місцин або ж з певних сортів винограду, вироблені якимось особливим способом. Для більшості енофілів – це хобі, та трапляються серед них і ті, які на цьому одночасно і заробляють. Бухус – один із них.

Винний погріб.
Енофіл Бухус сидить за столом серед бочок з вином і полиць для зберігання пляшок. В погребі прохолодно і тихо. Бухус потягує червону запашну рідину, помітивши Льоню і Філю, пропонує скуштувати.
Бухус. Ви думаєте все це (жестом обводить погріб) виникло за одну мить? Я роками інвестую у вина.
Льоня. Та невже це справді вдалий об’єкт для інвестування?
Бухус. І об’єкт вдалий, і вживати його приємно. Те, що колекціонуєш, потрібно любити. А я вино люблю! «Як парость виноградної лози…», ех… Гедонізм у мене в крові. Днями б ото сидів у цьому підземеллі та тішився б від своєї колекції. Mouton Rothschild, Margaux, Lafite Rothschild, Latour, Haut-Brion, Petrus…
Льоня. Як виглядає ваша інвестиційна стратегія? Купив бочку дорогого колекційного вина за одну ціну, а продав згодом за іншу?
Бухус. Надто спрощено. Хоча й такий варіант може бути. От, зокрема, Latour 1990 коштувало 2005 року 400 євро за пляшку, а влітку 2008-го я продав її за 800. Margaux 1986 коштувало 270 євро; влітку 2008-го я продав його за 550. Petrus я купляв 1995-го за 725 євро, а продавав уже за 1500. Криза, звісно, внесла деякі корективи… Зараз більшою мірою я маю справи з винними інвестиційними фондами. В Україні, правда, це справа майбутнього, а Росія робить вже свої перші кроки. Про Захід, ясно, говорити нічого, там давно знаються на цій «темі». Ті ж росіяни відправляють гроші своїх клієнтів у декілька іноземних винних фондів. В портфелях деяких з цих фондів є чудові колекції навіть австралійських та південноафриканських вин.
Філя (до Бухуса). Розкажи йому про ці фонди докладніше.
Бухус (обережно розливає вино із запиленої пляшки по бокалах). Винні фонди, як і традиційні фонди акцій, поділяються на ризиковані та консервативні. Якщо інвестиційна стратегія дозволяє керуючим купувати вже бутильоване вино, то це консервативний фонд. Інвестувати до такого фонду – справа більш витратна, але менш ризикована, тому доходність такого фонду нижча. Вищі ризики, але й потенційно серйозніші прибутки — в більш агресивних фондах. Такі фонди працюють з винними ф’ючерсами, тобто розрахунковими цінами на вина, що лише розлиті по бочках. Вони називаються en primeur.
Льоня. Не думав я, що любителі випити мають справу з такими тонкими матеріями.
Філя. Тільки не треба плутати любителів випити з любителями вина. Хоча (понизивши голос) у випадку з Бухусом ці два моменти співпадають.
Льоня. От Ви говорили, що інвестувати до фонду є справою недешевою…
Бухус. А як інакше?! Фонди пропонують поповнити когорту інвесторів-енофілів нерідко за 1 мільйон євро! Рідко хто розмовлятиме з вами, якщо ви маєте 125 тисяч євро в кишені. В більшості випадків керуючі фондами отримують від 1,5 до 2% за управління портфелем, і до 20% за результат! Сподіваюсь, ви не думайте, що вино розливається в бочки і каші не просить. Навіть зберігати його – це складна технологія, а експертиза, страховка… Все це гроші.
Філя (куштує). Бухусе, а що ти любиш колекціонувати?
Бухус. Те ж саме, що й пити. Приміром, вина категорії Grand Cru французького регіону Бордо. До кризи стабільно зростали ціни на французьке шампанське, супертосканські вина, а також німецькі та ельзаські ріслінги. З початком кризи стало трохи сутужно. Гарне вино все рідше з’являється на столах, інвесторів у продукт лози поменшало. Але я знав, що інвестувати в вино – справа ризикована та довгострокова. І нікуди не поспішаю, моє вино мене гріє. В прямому та переносному сенсі.
Філя (зітхає). Так, криза сплутала карти багатьом. Я знаю, що інвестори-енофіли «зрізали» індекс Liv-ex 100 – провідний індекс на ринку виноробства – на 22%!
Бухус. Твоя правда, і поки що на докризовий рівень повернутися не вдалося.
Льоня. То ваш винний погріб стабілізувати особистий бюджет не спроможний?
Бухус. А ось і ні, спроможний. Я відчув стабілізацію років за 5-7 на рівні 12-14% в євро. Але коли втрутилася макроекономіка, і фондовий ринок затріщав по всіх швах…
Філя. І багато вас таких – знавців вина?
Бухус. Не надто. Я намагаюся всіх навколо себе об’єднувати. Нещодавно один з нас цікавий проект запропонував.
Льоня. На якомусь телеканалі «Енофіл лайф» запустите?
Бухус (ігнорує). Мова про інвестування в політику. Об’єкт знайшли цікавий — Марсєній Житомирський. Чули про такого? Статура в нього відповідна, вік, зовнішні дані, виступати вміє – все виголосить, що йому напишуть. Ми тут у погрібку зустрічаємося раз на тиждень для дегустації і, між іншим, Марсєнія у владу просуваємо. Ця інвестиція безпрограшна за будь-якої кризи.
Філя (трохи відсуваючись від Бухуса). І хто у вас у цьому проекті заправляє?
Бухус. Хто-хто, Великий Магістр, звісно. Хоча і я вам не пішак, а кавалер Ордену! Поки що ми Марсєнію регулярно скидаємося на перлову крупу, яку він бабусям вже протягом року по святах роздає. І бабусям добре, і нам не зле. Інвестиція в електорат відіб’ється голосами на виборах, інвестиція в Марсєнія відіб’ється…
Філя. Та чув я про твого Марсєнія. Кажу ж вас усім, що вухаста сова. Брехня з телеекранів та популістські заяви під час передвиборчої кампанії – найменше зло, яке він може заподіяти. Знаєш, Бухусе, що буде після виборів? Ти отримаєш свої дивіденди з інвестиції в Марсєнія. Це будуть мільйони вкрадених з бюджету коштів, якими розпоряджатиметься потім мер Марсєній. Бабусі їстимуть зопрілу перловку, а ти перетворишся з гонорового кавалера на співучасника злочину на державному рівні!
Бухус. Яке мені діло до бабусь чи того, що там Марсєній з бюджету поцупить? Я тут у своєму погрібку… До речі, мені обіцяли повернути видатки на перловку з непоганими відсотками.
Філя (до Льоні). Пішли звідси.
Льоня і Філя піднімаються сходами.
Льоня. А ідея непогана.
Філя. Яка ідея?
Льоня. Вибори не за горами.
Філя. Хочеш інвестувати в політичну корупцію?
Льоня. А хіба не можна інвестувати в політику без корупції?
Філя. Тоді одразу позич у Бухуса винну бочку, облаштуйся в ній і, як той же самий Діоген, виходь вдень з ліхтарем, світи ним перехожим в очі та вигукуй «Шукаю людину! Шукаю людину!».
Льоня. Що ти верзеш? Я шукаю, куди мільйон можна вкласти. Це мені більш цікаво, ніж Давня Греція…

(Далі буде)

(Казка для дорослих. Продовження).

Квартира Льоні Голубка. Ранок. Льоня і Філя за кавою згадують нічні пригоди в будинку з картиною Марка Шагала.
Льоня. Та хай їм грець, тим рибам! В мене є дещо цікавіше. Коли ти оживляв картину, до мене Книга причепилася. Не смійся. Просила, щоби я її взяв, стогнала (дістає «трофей» — стару подерту Книгу в шкіряній палітурці).
Книга. А й справді, для чого вам ті оселедці, коли до вас золота рибка припливла. Ну, добре, хай не рибка, хай не золота, але ж відповіді на три ваших питання дати готова.
Льоня. Ого! А про що тебе можна запитувати?
Книга. Про що завгодно. Даю поради, відкриваю майбутнє.
Льоня. Стоп-стоп-стоп! Нас цікавлять виключно інвестиції та їхня прибутковість.
Книга (зі скрипом). Можу спробувати. Але я дуже стара, тому навряд чи зможу про щось сучасне розповісти. Запитуйте про те, чому вже більше 50 років. Тоді це – антикваріат, про це я знаю.
Льоня. Та кому потрібні ці уроки історії? Хіба це стосується теми інвестицій?
Книга. Так, антикваріат є розповсюдженим способом інвестування. Ви використали своє перше запитання.
Льоня. Ах ти стерво! Так не чесно! Ану давай розповідай нам, які напрямки в антикваріаті можуть бути прибутковими для інвестора!
Книга (напружено гортає сторінки). Всі напрямки в антикваріаті можуть бути прибутковими для інвестора! Ви використали своє друге запитання. Але я сьогодні добра. Перше – інвестиції в стародавні книги. Основні параметри – вік книги, який має бути більше 50 років, ступінь її збереженості. Ціну піднімає також малий тираж – унікальність. Окремі колекціонери збирають видання з помітками авторів – дарчими написами, наприклад. Дуже надійно з точки зору безпеки, адже підробляти книги важко і дорого…
Філя. І жодного слова про дуже невелику кількість колекціонерів книг і відповідно про низьку ліквідність такого виду антикваріату.
Книга. Це не моя справа… Хочете колекціонувати, одразу визначте концепт колекції: книги мають бути певного автора, видавництва, періоду, виду… Тобто потрібно для себе якийсь принцип придумати, зрозуміло?
Льоня. Далі давай.
Книга. Друге – інвестиції в старовинні годинники. Причому саме механізм, а не декоративні фінтіфлюшки є визначальним фактором вартості годинника. Особливо цінуються ті, що створені до 17 століття. Після цього рубежу з’явилися нині всесвітньо відомі марки Bure, Moser, Breguet. Вони можуть потягнути і на мільйон долярів. Тому що неймовірно складні для свого часу, наче технологія виготовлення має якесь божественне начало…
Філя. Це містика. Не відволікайся.
Книга. Третє – інвестиції в старовинні автомобілі — олдтаймери. Вони красиві, як рояль, але мало хто використовує їх в якості засобу пересування.
Філя. Ага! Максимум, вони здають свої машини кіношникам в оренду. А так – тримають у гаражах, і витрати на їхнє утримання – близько 150 доларів за машино-місце – підточують кошти колекціонерів ретрокарів.
Книга. І ціни на них зростають не менш, ніж на 15% на рік. Швидше за все дорожчають олдтаймери у віці 30 і більше років. Будете щось придбавати – поцікавтеся історичною цінністю машини.
Льоня. Провенансом!
Книга. Так. Пам’ятаєте, як загинула Айседора Дункан? Червоний шарф знаменитої танцівниці накрутився на колесо машини, водій не встиг, публіка не дочекалася… Уявляєте, яка ціна машини, що раптом стала катафалком видатної американки?
Льоня. Здалась би мені така машина в моїй колекції… Домовини ніхто не колекціонує?
Філя. Завозити в Україну олдтаймери з-за кордону – дурна справа, вони не відповідають екологічним стандартам, тож по інстанціях побігати ще й як доведеться. І ліквідність у них невисока: не можна купити розвалюху, відремонтувати і продати. З олдтаймерами цей номер не проходить. Кожен реставрується під окремого клієнта: той хоче ручки на дверях з жовтого металу, той з білого, кольорова гама… Купа нюансів.
Книга. Тоді можу порадити четвертий спосіб – колекціонування старовинних меблів. Тут важливе те, що й скрізь: вік, провенанс, ступінь збереженості. Краса, звісно, також. Свого часу мені довелося полежати на секретері, що стояв у спальні одного з французьких королів. Потім мене сховали до сундука, прикрашеного перлами та порцеляною… А через деякий час всі ми втрьох зустрілися на аукціоні Christie’s. Смішно, та секретер був впевнений, що піде з молотка за скажену ціну – як же, в його жилах тече «королівська кров»! Але він був сірим та убогим і пішов лише за 4 мільйони доларів.
Льоня. Лише!??
Книга. Так, а от сундук, що не мав ніякого провенансу, але милував око, продали за 5,2 мільйони.
Льоня. Оце прибутки!
Книга. На ринку творів мистецтва, зокрема, антикварних, як не дивно, теж проявляються всім відомі цикли Кондратьєва. Тільки ж бо лінивий не чув про піки зростання кожні 50-60 років.
Філя. Чув, я вухаста сова. А те, що на початку 1990-х ціни на картини на головних ринках впали на 50%, а на скульптури 19-20 століття загриміли на 60% у циклах Кондратьєва є?!
Книга. Всі можуть помилитися з об’єктом інвестування. Аматорське колекціонування завжди призводить до серйозних збитків, якщо неправильно уявляти художні смаки майбутніх поколінь. А ось вам приклад вдалої інвестиції. «Жінка в червоному й зеленому» Леже Фернана була куплена в Парижі за смішні 200 франків 1921 року. Покупець зберігав її до кінця століття. А коли продав на аукціоні Christie’s за 22 мільйони доларів, то доходність картини склала 19% на рік протягом майже століття.
Льоня. Ця жінка в червоному мені більше подобається!
Книга. Загалом, якщо ви збираєтеся інвестувати в красиві речі, це слід робити з душею. Тверезим розумом тут не обійдешся. Це вам не акції. Треба любити, розуміти, знатися на об’єкті інвестування. В цьому принада колекціонування: акції не будеш щодня витягувати з сейфу і вдивлятися в кожний їхній міліметр з лупою в руках. А картину будеш, знаходячи в ній щодня щось нове… Меблі там або олдмобіль гладитимеш, на дотик відчуваючи їхню поверхню, наче шкіру живої істоти… А що ви думали? В красивих речах закладені сила і влада всіх попередніх володарів. Антикварні речі мають свій характер, темперамент, долю. Високе мистецтво – витончене інвестиційне середовище: воно забезпечує одночасно й інвестиційний прибуток, й естетичне задоволення.
Філя. А що ринок антикваріату в Україні не структурований, не відповідає міжнародним стандартам прозорості бізнесу, має купу проблем з оподаткуванням і кілька стандартів в експертній оцінці — мовчок???
Книга (роздратовано). Розумні люди купують твори мистецтва тому, що їм подобається на них дивитись, а не тому, що розглядають їх як об’єкт для диверсифікації чи інвестиційний інструмент. А в’їдливість я завжди розцінюю як третє запитання!
Льоня. Ні!!! Зачекай!!! Ти зупинилася на меблях…
Книга. Якби не цей занудний птах, я б іще згадала про малюнки, скульптури, ікони, поштові марки, гравюри, предмети декоративно-прикладного мистецтва, рукописи, історичні документи, ордени, печатки, кіно- і фотоматеріали, музичні інструменти, посуд, одяг, вино…
Льоня. Вино?
Книга. Вино-вино, невичерпна тема, на відміну від ліміту ваших запитань.
Льоня. Ану відповідай! А то спалимо тебе… у мікрохвильовій пічці!
Книга. Рукописи не горять!
Льоня. Ти бачив, на самому цікавому, на вині, зупинилася…
Книга. Навіщо вам вино? Займіться, краще, конями. Або інвестуйте у будівництво яхт і літаків. Або купіть футбольний клуб чи федерацію городкового спорту…
Філя (закидає Книгу в куток). Не дуже й хотілося. Сам знаю одного спеца по вину. Енофіл на ім’я Бухус зветься…

(Продовження в наступному пості)

(Казка для дорослих. Продовження).

Квартира Льоні Голубка.
Льоня і Філя п’ють чай з пиріжками.
Льоня. Знаєш, мені сьогодні запропонували три оселедці з провенансом.
Філя (театрально). Не може бути! А по-моєму, ти знову потрапив до відьмаків.
Льоня. Ні-ні, я знайшов тему! Я вирішив стати колекціонером витворів мистецтва!
Філя. А до того ти планував бути інвестором…
Льоня. А я й збираюсь — колекціонувати та інвестувати одночасно.
Філя. Цікавий поворот сюжету! Але ж робота з творами мистецтва – це робота на довгу перспективу. Інвестування в мистецтво – це як рибалка. Чим більше маєш терпіння, помноженого на вдачу та знання, тим більше шансів на гарний улов. А ще ти маєш знати, що колекцію продати миттєво неможна…
Льоня. Ой, досить лякати! Якщо автор роботи помер, то можна! А мені обіцяли зливати інформацію про авторів, які скоро помруть.
Філя. Жах, просто жах! Ти таки знов потрапив в обійми відьмаків. Віку вкоротити їм тобі ще не пропонували? Навіть якщо ти напевно знатимеш, що ціна на твою колекцію, або хоч одне полотно зросла, на пошук покупця через галерею або приватного дилера піде час. Скільки – ніхто не скаже. Процес виставлення на аукціон також забирає не день і не місяць…
Льоня. Ти завжди критикуєш мої починання.
Філя. Не критикую – застерігаю. Це теж саме, якби я стелив солому там, де ти незабаром збираєшся впасти. З мистецтвом мали справу всі мої предки. До речі, від них я й дізнався, що головне в колекціонуванні — бути принциповим і безжальним.
Льоня. З ким?
Філя. З самим собою. Треба вміти наступати на горло власній пісні. Скажімо, відмовлятися від речей, що не здатні принести великий прибуток, бо мають меншу культурну та історичну вартість. Подобається картина? Цього недостатньо. Можливо, вона потягне на себе кошти та час, перекривши в майбутньому шлях до придбання іншої, здатної збагатити. Важливо, щоб купуючи річ, ти хоч приблизно уявляв потенційний прибуток, який прагнеш отримати, і час, який відокремлює тебе від цього щасливого моменту. Придбавати можна лише той предмет, по якому є інформація та відчуття, що зможеш згодом продати його або галереї, або колекціонерам, або виставити на аукціоні.
Льоня. Тоді скажи, що впливає на ціну мистецького твору?
Філя. Сучасного чи антикварного?
Льоня. А це має значення?
Філя. Це важливо. Перший «показник» — мистецька цінність. Наприклад, ти звернув увагу на полотно кінця позаминулого сторіччя. Хто його автор? Дізнаєшся. Потім збираєш думки про те, чи має витвір історичну і культурну цінність. Далі звертаєш увагу на ступінь його збереження, адже ймовірні витрати на реставрацію можуть з’їсти всі заплановані від інвестиції прибутки. Ще один момент: на ціну вплине кількість авторських копій, які є в продажу. До того ж, трапляються митці, що видають «на гора» по картині на день. Небезпечно мати з ними справу. Не забувай про дві крайнощі: або захаращеність творами такого автора ринку, або наявність лише двох-трьох творів. Генії однієї картини, так само, як і ремісники від мистецтва, як правило, цінуються менше. Слід шукати «золоте» січення.
Льоня. Яка різниця, скільки картин штампує автор щодня! А раптом він просто модний і його твори розлітаються, як гарячі пиріжки!
Філя. До пори до часу таке може бути. Модність автора суттєво впливає на ціну. Ще краще – модність цілого мистецького напрямку. Я тобі можу назвати кілька сучасних фешн трендів: європейці почали захоплюватися «Сходом»; в нумізматиці колекціонери скуповують мідні монети; попит на твори російських авторів зростає на території Росії… Але згадай свої смарагди! Вони в Європі вже – відстій…
Льоня. Відверто кажучи, не збагну, що впливає на моду…
Філя. О… тут ціла палітра: від ірраціонального до спланованого. Наприклад, деякі галерейники або професійні колекціонери починають методично скуповувати предмети одного напрямку, залишаючи на ринку буквально кілько зразків. Потім протягом наступних кількох років вони влаштовують виставки – чув про музеї або виставки однієї картини? Паралельно застосовують увесь спектр ПР-технологій – каталоги друкують, статті замовляють в модних журналах, прес-конференції дають. Іншими словами, «розкручують» усе те, що лежить до часу приховане в їхніх сховищах. Потім куплені колись за безцінь речі виставляють на продаж у десятки разів дорожче. Чому? Тому що це вже модні речі! І витрати на «розкрутку» окуплені, і прибуток в кишені, і фешн тренд упевнено крокує…
Льоня. Ух, круто! Я теж так хочу! Мені, між іншим, запропонували картину Марка Шагала, з трьома оселедцями. Провенанс там солідний…
Філя. Хочеш дізнатися, в скільки разів було завищено estimate?
Льоня. Естімейт?
Філя. Передпродажна, стартова ціна речі. Те, наскільки завищено естімейт, допомагає скласти уявлення, настільки затребуваним є предмет, настільки значні темпи зростання всередині цілого напрямку… Давай, ходімо до твоїх оселедців!
Льоня. Так ніч же на дворі!
Філя. Нічого, буде цікаво. Я вмію оживляти картини. Полотно саме розповість свою історію. Я розв’яжу язики твоїм кількам!

Темний і порожній будинок фірми «Art advisory».
Майже ніч. Льоня Голубко і Філя всередині будинку. Стоять біля стіни, на якій висить картина Марка Шагала «Три оселедці». Філя здіймає крила і щось бубонить. Коли чаклунство спрацьовує, всі речі, що є у кімнаті, починають розмовляти. Оселедці на картині бурхливо про щось сперечаються.
Льоня (розгублено). А я думав тільки золота рибка вміє… Гей ви, в пряному посолі, розповідайте про свій провенанс!
Перший оселедець. Ти диви, який швидкий!
Другий оселедець. Мабуть, інвестор новоспечений. Бачили таких…
Третій оселедець. Тсс! Мовчи. Не злякай…
Льоня. Це правда, що ви – ті самі оселедці, якими закусював Шаляпін?
Всі оселедці (одночасно). Хто такий Шаляпін? Нас намалював Шагал. Він побився об заклад зі своїм приятелем, що зуміє за десять хвилин видати натюрморт з оселедцями. Але програв. Нас двох встиг намалювати, а третього – ні. Програв, засмутився, виплатив приятелю гроші, а третього вже домальовував, будучи добре на підпитку…
Перший оселедець. Ми прикрашали сільський клуб, потім оселю завмага, висіли і в закусочній за рогом…
Другий оселедець. Пане інвесторе, коли інвестуєте в живопис, не нехтуйте сюжетом! Якщо ви банкір, то ніколи не купите полотно під назвою «Крах банку», якщо військовий, навряд чи вам буде приємно придбати «Ранок стрілецької страти». А оселедці – нейтральні, позитивні, завжди виграшні з точки зору сюжету. Купіть нас!
Льоня. Що вони верзуть?
Філя. Частка істини в цьому є… Але з провенансом тебе надурили. Естімейт завищений, це точно. Так, риби, годі вже.
На столі лежить антикварна книга і сама гортає власні сторінки.
Книга (до Льоні). Візьми мене (стогне), візьми, не пошкодуєш…я знаю багато таємниць про старовину…візьми мене…
Льоня бере книгу і ховає її під пахву, поки Філя зайнятий чаклуванням. Вони вдвох виходять з будинку фірми «Art advisory». З вікна чути: «Свіжі оселедці! Свіжі оселедці!».
Філя. От невдача. На «п’яного» оселедця мої чари знов не подіяли…

(Продовження в наступному пості)