Корпоративний блог КІНТО

         В одному із західноєвропейських аеропортів бачив цікавий лайтбокс. Фотознімок асфальтованої доріжки, на якій лежить гаманець, повний грошей. Загублений гаманець! І підпис: «Горе? Так, це горе…». А нижче - пропозиція не тримати гроші готівкою, а вкладати їх до інвестиційного фонду інструментів грошових ринків.

         Пропаганда, агітація, реклама, ПР та інші способи «присадити» широкі верстви населення на ті чи інші продукти чи послуги – справа звична, перетворена на потужну індустрію. На жаль, ніколи не можна бути стовідсотково впевненими в адекватності рекламованого продукту. Тому ми давно звикли дивитися на агітаційні носії, прищуривши в сумніві одне око. І – перевіряти, перевіряти, перевіряти викладену на них інформацію…

         Результати відповідних «перевірок» можуть бути різними. Адже до пошуку потенційних споживачів продуктів власники останніх готуються дуже ретельно. Якби було інакше, було б набагато менше прикрих історій про спалахи активності тих чи інших фінансових пірамід.

         Бажання людини збагатитися є цілком природним. Воно лежить як в площині emotion, так і ratio і багато в чому виступає в якості рушійної сили прогресу. Бажання отримати все і одразу за змахом чарівної палички, ясно, - з розряду emotio. Обережність при виборі шляхів збагачення та страх випустити при цьому синицю з руки, - перебуває більше в сфері ratio. Відшукати баланс між двома полюсами – ratio та emotio – справа вельми непроста.

         Ми давно звикли мати «своїх» перукаря, тренера, стоматолога, автомеханіка, шеф-кухаря в ресторані. Ці люди, зазвичай, супроводжують нас протягом життя, ми радимо їх друзям і родичам. Чим складніша послуга, тим важче не помилитися у виборі того, хто її пропонує. Обрати «свій» фонд, куди принесеш кревні, знайти «свого» керуючого – компетентного, порядного, авторитетного – завдання не з простих. Не всім щастить вирішити його з першого разу…

А відтак - робота над помилками: «Характеристики кримінальних ризиків в інвестиційній діяльності. Ознаки, за якими легко розгледіти шахраїв».

            Ознака №1. Шахрай буде гарантувати вам постійну, протягом тривалого періоду, високу доходність. Але, по-перше, доходність не може бути постійною, тому що ринки коливаються. По-друге, щось гарантувати в інвестиційній сфері просто неможливо.

            Ознака №2. Шахрай, як правило, не може похвалитися наявністю необхідних ліцензій на здійснення фінансової діяльності. Інколи він може обіцяти, що ліцензії з’являться незабаром, надто довгими є бюрократичні процедури. А поки реєстрація в процесі, ви можете скористатися регламентованою Цивільним кодексом України послугою, що називається «Угода займу». Цю угоду ви просто укладете із звичайним ТОВ, яке за умови банкрутства, як відомо,  відповідає лише наявним у нього майном. А якщо кошти та майно переведено (заховано) до інших структур, то взяти з такої компанії нічого. Саме за такою схемою, наприклад, «працював» столичний King’s Capital. І хоча фігуранти по справі зараз і перебувають під слідством, вкладникам, що знехтували юридичною експертизою угод, від цього не легше.

            Ознака №3 – супер-активний іміджмейкінг компанії. Шахраю вкрай необхідна красива обгортка. Десяток років на ринку, диплом кращого з кращих, перестрахування внесків солідними страховиками, співпраця з банками, що мають світові імена… Не полінуйтеся пошукати в Інтернеті та спеціалізованій пресі відгуки про цю компанію та її рейтинги, переконайтеся, що останні є справді незалежними, а не створеними суто для розкрутки сумнівних компаній. Зазвичай, «будівельники пірамід» не шкодують коштів на своє позиціонування. А що рухає людиною, яка йде до їхнього офісу? Свідомість. Зашлакована штампами, що у великій кількості поставляються агресивною рекламою. Потім слідчий запитує потерпілого: «Чому така-то компанія здалася вам кращою?». Тому, що всі казали, що вона краща… Візьміть хоч недавній скандал, пов’язаний з діяльністю тепер уже всесвітньовідомого американця Бернарда Медоффа. Цей «добродій» залучав у свою компанію кошти відомих державних діячів, представників культури, мистецтва, спортсменів і навіть деякі великі банки та уряди країн. До фонду потрапити міг не кожен, організація діяла за принципом закритого клубу для снобів. Кришталева репутація засновника та інвесторів не потребувала додаткових перевірок. А дарма. Коли афера розкрилася, виявившись фінансовою пірамідою планетарного масштабу, вкладники були дуже здивовані, що Медофф за десятиріччя навіть не уклав жодної біржової угоди…

            Ознака №4. Агентам, які приводять вкладників, обіцяють величезні відсотки за кожного клієнта. Акція «приведи друга» і отримаєш одразу половину його внеску… Не важко спрогнозувати, що черга ошуканих згодом буде спільною – в ній стоятимуть і такі «друзі», і халявщики, що їх загітували.

            Ознака №5. «Корпоративна єдність». Підкреслю: нав’язувана єдність. Інколи за формою вона нагадує секту. Всі вкладники - брати і сестри (адепти), зустрічаються на вечірках, співають пісень, прославляють керівництво фонду (гуру), будують спільні плани на майбутнє, дружать сім’ями. Так, уже згадуваний мною King’s Capital, що «кинув» чимало вкладників у Києві, був тісно пов’язаний (доведено слідством) з церквою добре відомого нігерійця Сандея Аделаджа, а 70% вкладників піраміди були його прихожанами…

         В 2006 році разом з колегами я брав участь у виставці  «Фінансовий ринок України». Саме там вперше ми побачили чепурненьких хлопчиків із King’s Capital, які пропонували своїм вкладникам 3% в місяць і 36% на рік. Пригадується, як всі учасники виставки обурились тим, що в їхньому середовищі рекламувалися відверті шахраї. Пізніше мною були ініційовані листи до прокуратури, органів внутрішніх справ і безпеки з проханням припинити діяльність цієї відвертої фінансової піраміди. Але жодної дієвої реакції ми не дочекалися, одні відписки. Пізніше мої друзі, фахівці з теорії та практики кримінального судочинства, пояснили, в чому справа. Правоохоронці, отримуючи листи, нічого не могли вдіяти, оскільки виходили з норм та принципів вітчизняного законодавства. Порушення кримінальної справи за ознаками шахрайства може відбутися лише за наявності причинно-наслідкового зв’язку, що має чітко прослідковуватися між діями шахраїв та збитками потерпілих. Іншими словами, фінансова піраміда в нашій країні здатна працювати до «першої крові». Поки хоч один потерпілий не напише заяву, порушити справу і припинити її діяльність не можна.

         Жодного сумніву: кримінальне законодавство потребує змін, аби зупиняти пірамідчиків можна було б ще на етапі рекламування їхніх послуг. А до того    - будьте пильними. 

         Ще одне. Відомо: будь-який злочин можливий за  умови, коли злочинець і жертва підходять один до одного, як ключ до замка. Віктимологія – наука про поведінку жертви – стверджує, що в певних випадках і злочинець, і потерпілий повинні нести солідарну відповідальність за скоєне. Можливості створення фінансових пірамід суттєво обмежаться тоді, коли суспільство почне усвідомлювати необхідність здійснення саме суспільного контролю за їхньою діяльністю.

         І ще додам. Соціальна відповідальність представників бізнесових структур в розвинених демократіях є ознакою сформованого громадянського суспільства. Людина, якій тисячі співвітчизників довіряють свої маленькі і великі заощадження, просто зобов’язана виходити на широкий загал із відкритим обличчям. Довіра до інвестиційної установи вимагає вичерпної інформації щодо її топ-менеджменту: походження, освіта, цінності, широта соціальних зв’язків, ранг опонентів, політичні переконання, релігійні вірування, моральні характеристики, фізичні якості. Не так багато тих людей, яким українці довіряють свої гроші. Суспільство має до кісток знати своїх «героїв» і раз-у-раз робити їм «рентген». Не факт, що всім треба завести власні блоги на «Українській правді». Але, можливо, варто створити єдиний просвітницький «інвестиційний портал», на якому кожен з претендентів на розпорядження чужими коштами в імперативному порядку вів би власну сторінку з можливістю зворотного зв’язку. Це вирішило б одразу кілька завдань: 1) контроль громадськості (в тому числі через створені для виконання відповідних завдань громадські організації), 2) самоконтроль топ-менеджера, який презентує себе, 3) взаємний контроль співтовариства фінансистів за діяльністю своїх колег на зразок контролю середньовічних «цеховиків». Іноді хороше нове, це добре забуте старе.

         Фінансові кризи, кримінальні схеми, людська жадоба, прагнення до казково швидкого збагачення… Звісно, будь-які справи – і добрі, і погані – знаходять своє місце в цьому світі. Але дуже хотілося б, щоб добрих справ було більше. Принаймні, в тій сфері, до якої я маю безпосереднє відношення.

Таке от новорічне побажання…  

         Колись, навчаючись у США, мені довелося познайомитися з одним філадельфійським українцем. Будь-яка подібна поїздка збагачує на безліч знайомств: одні забуваються, інші, навіть через роки, стоять перед очима. 70-річний кров з молоком здоровань Пітер Мартинович пропрацював усе життя м’ясником, маючи свій власний магазинчик в центральній частині міста. Вийшовши на пенсію, зрозумів, що опікуватися бізнесом він, напевно, стомився. Діти великого інтересу до справи його життя не виявили. А тому він продав магазин, а виручені кошти вклав до кількох інвестиційних фондів і…почав заробляти на інвестуванні разів у десять більше, ніж заробляв протягом усього життя. Не знаю, наскільки він був успішним м’ясником, але інвестор з нього вийшов несподівано талановитий.

         На початку 90-х мені, вихідцю з радянської системи, історія Пітера Мартиновича здавалася чимось позареальним. Разом з тим, колективне інвестування має досить давнє коріння на нашому континенті. Ще 1774 року голландський купець ван Кетвіч зробив припущення, що диверсифікація (вкладання коштів у різні підприємства) буде спонукати до інвестування дрібних вкладників з мінімальним капіталом. Перший фонд запрацював під гаслом «Єдність створює силу». Цей слоган і сьогодні не втратив актуальності в якості головної тези спільного інвестування. Європа інтегрувалася, новації швидко поширювалися її просторами. А освоєння Америки означало ще більше розширення ринків. Це стосувалося і фондового ринку. Ідея колективного інвестування піддавалася значним трансформаціям. Цікавою є історія ХХ сторіччя. Так, 1907 року філадельфійський Alexander Fund наблизив фонди до тієї моделі, яку ми маємо зараз: було створено щось на зразок відкритого фонду. А 1924 року Бостонський фонд Massachusetts Investors’ вперше залучив до роботи зберігача. В підсумку, на 1929 рік в США існувало 19 відкритих і близько 700 закритих фондів.

         Що таке спільне (колективне) інвестування? Такий собі своєрідний споживчий кооператив з об’єднання капіталів. І якщо до акціонерного товариства входять з коштами, аби переважно вкласти їх в якийсь один напрямок діяльності, то до фонду вкладають з метою максимальної диверсифікації своїх активів. Фонд – точніше, компанія з управління активами – інвестує в десятки, сотні, а інколи навіть тисячі різноманітних бізнесів. Тут одним з ключових завдань є оптимізація прибутків та ризиків. Для цього є дві моделі «поведінки». Перша полягає в тому, що визначаються прийнятні ризики, вони фіксуються, і, відштовхуючись від цих величин, вираховується можливість отримання максимальних прибутків. Друга модель побудована з точністю до навпаки. Певний рівень доходності визначається за «стелю», а мінімізується величина ризиків з прив’язкою до цієї «стелі». Знову  повертаюся в спогади радянських часів. Знаменитий лозунг «Досягнемо найкращих результатів за найменших витрат» був, вірогідно, креативом від лірика, а не фізика. Іншими словами, це був лише пропагандистський хід, що не мав нічого спільного з математичною теорією та практикою. Так не буває: і ризики найменші, і прибутки найбільші. Все комплексно залежить одне від іншого.

         В одному з минулих блогів я торкнувся теми інтернет-трейдингу і назвав тих, хто ним займається, «буревісниками революції». Не мав на меті широко експлуатувати образи, створені відомим пролетарським письменником, але якщо інтернет-трейдери – буревісники, то інвестори до колективних фондів – ті самі пінгвіни, які ховаються в скелях, бажаючи зменшити собі головний біль під час занурення в розбурхане море фондового ринку. Ці «пінгвіни» заробили свої капітали (не обов’язково великі) в різних сферах. Вони не є професіоналами в питаннях фінансів. Та їм і не потрібно розбиратися в складній  науці. Все за них зробить компанія, що управляє їхніми активами. Задача лише не помилитися при виборі такої компанії. «Пінгвіни» не шукають спекуляцій (навіть у хорошому розумінні цього слова). Вони - довгострокові інвестори. Поки буревісники літають над водною гладдю, ризикуючи розбитися об скелі чи потонути в морі, далекоглядні й зважені пінгвіни роблять усе, аби сховатися від негоди. І вони мають на це повне моральне право! Це їхній вибір.

         Сказати, що пінгвінам дуже легко і спокійно живеться, буде неправдою. Вони потерпають від фінансових криз так само, як і буревісники. Вони мають ще кілька чинників ризику – ймовірні некомпетентність або непорядність компанії з управління активами. Тим часом буревісник може звинувачувати в помилкових діях хіба що самого себе.

         В Україні склалася цікава ситуація. З одного боку, ми маємо процеси створення фондів лише в початковому стані. Перший публічний інвестиційний фонд «Синергія» з’явився лише 2003 року. З іншого боку, зародок таки розвивається! Вже 2009 року вийшли зміни до відповідного закону, згідно яких відтепер дозволено створювати найбільш популярні в світі відкриті фонди акцій, з яких інвестор може вийти у будь-який момент. Так, перші кроки в цьому напрямі складні. Але попереду перспектива, до якої слід прагнути: в США на сьогоднішній день налічується близько 10 000 подібних фондів з трильйонними активами в управлінні. Вкладниками цих фондів є вражаюча колонія пінгвінів - більше 50 мільйонів американських сімей!

         Не буду оригінальним, якщо нагадаю: караван іде, а державі байдуже. Це я про питання пропаганди способу життя, за яким звичайні «м’ясники», будучи на певному рівні розвитку свого бізнесу, можуть стати інвесторами. Комусь може здатися дивним моє звинувачення держави в індиферентному ставленні до  організації інформаційної роботи з населенням у цьому напрямку. Адже фонди – справа добровільна, компанії з управління активами до державного сектору відношення не мають. Начебто й так. А з іншого боку, держава повинна бути зацікавлена в тому, щоби кошти, зосереджені зараз під матрацами, почали працювати і влилися в економіку країни. Втрачена довіра до банків? Але «підматрацні інвестиції» не можуть бути вічними! Ситуація має змінитися. Інше питання – як? Є два варіанти. Перший варіант: український інвестор, залікувавши свої рани після фінансової кризи, знову понесе свої гроші до банків. Другий варіант: вітчизняний інвестор перетвориться на гравця фондового ринку, на пінгвіна або буревісника. Який з варіантів краще? Все залежить від ментальної пам’яті та інвестиційного темпераменту. До кризи в Україні домінував підхід, за якого наші громадяни були «банківськоорієнтованими». Куди ми пристанемо після переосмислення й роботи над помилками?

         В усякому разі є варіанти. Це завжди краще, ніж їхня відсутність. Когось, як і раніше, будуть влаштовувати затишність і спокій приміщень солідних банківських установ… Буревісник вище здійметься в небо, каменем звідти падаючи на скелі – пан або пропав. Пінгвін, як прихильник більш обережної політики, ризикуватиме зважено: він захоче отримувати адреналінові ін’єкції посередництвом професійного втручання. Обидва будуть щасливі та самодостатні. Шкода, що вони поки нечисленні. Але я не вважаю, що вони гідні Червоної книги. Щодня їхня кількість зростає.    

Їжа приваблює і мух, і павуків.

         За даними російських досліджень, біржова торгівля акціями сьогодні є чоловічою справою. Сильна стать тут представлена кількістю в 74%, жінки – у 26%. Найбільш втягнуті в цей вид бізнесу 30, 35 і 40-річні чоловіки. При цьому жінки представлені у більш широкому віковому діапазоні. Разом з тим, чоловіки здійснюють 87% усіх оборотів, жінки - лише 13%. Чоловіки більш схильні до спекулятивних операцій, ніж до інвестування. Циклічність дій на фондовому ринку також пов’язана з віковими показниками: так, чоловіки найбільш активні у віці 25-30 років і 40-50; відповідно, в 35 та в 55 вони втрачають інтерес до спекуляцій і займаються інвестуванням. 

         До інтернет-трейдингу, про який йшлося в минулому блозі, частіше приходять люди амбітні та агресивні. Вони прочитали чимало літератури, можуть мати фахові освіти, розробили свої власні методики і теорії заробляння та бажають здійснити їхню апробацію. Стрибок у розбурхане море фондового ринку без належної підготовки може скінчитися дном… Про перспективи летіти-летіти й дістатися дна вони ще не знають, тому сидять у комп’ютері, вливаючись у біржовий процес. Сьогодні в Україні таких 2 000. Найближчим часом прогнозують збільшення до 100 000.

         Фахівці фондового ринку використовують в своїх розрахунках як технічний, так і фундаментальний аналізи. Зазвичай, інтернет-трейдери обмежуються технічним: вони намагаються вхопити тренди. Але серед досвідчених інвесторів існує думка, що  спиратись лише на технічний аналіз – все одно, що нестися автострадою, дивлячись лише в дзеркало заднього виду. Можна? Можна. Але недовго. І дуже небезпечно. На підтримку таким трейдерам створюються комп’ютерні програми, що ловлять тренди – коливання ринку вгору чи вниз. Але це не панацея.

         Використання суто технічного аналізу перетворює інтернет-трейдинг на своєрідне казино. Але фондовий ринок завжди відрізнявся від казино наявністю в ньому саме фундаментального аналізу. Королем останнього в світі визнаний Уоррен Баффет – людина, яка інвестує лише в ті активи, які, на його думку, недооцінені. Загальний принцип: недооцінені активи завжди мають більший потенціал для зростання. Коли цей потенціал зреалізується – за рік, місяць або вже завтра - не знає ніхто.

         В інтернет-трейдингу успішними переважно стають ті, хто опанує основи фундаментального аналізу.

         Не можна довго перебувати в морі без страху захлинутися.

         В коментах до минулого блогу згадали моє колишнє інтерв’ю відносно деяких практичних аспектів використання теорії ігор. Справді, математичним моделюванням давно доведено, що 90% виграшу має відходити гравцеві і лише 10% - організатору гри. Інакше «киця» втратить інтерес до шарудячого папірця на мотузці і піде собі геть. Звісно, є об’єктивні чинники втягнення «киці» в гру: коли після щоденних двох-трьох годин робочого часу починає йти по 30% прибутку щомісяця, від щастя у багатьох трейдерів-аматорів зриває дах. Але ринок має особливість час-від-часу розвертатися. Тоді «киця» перестає отримувати шарудячий папірець. І таких «киць» дуже, дуже багато. На когось нападає глибокий депресняк, дехто навіть зривається на суїцид; хтось, у кого витримка і холодний розум превалюють над емоціями, стиснувши зуби чекає кращих часів. Робота трейдера не для слабкодухих: вмить руйнується система координат – хоч і віртуальна, але з наслідками у реальному житті. І це об’єктивні чинники.

         Розглянемо хитроплетиво людських стосунків, що складається з груп і підгруп інвесторів, які в силу своїх ментальних особливостей та бекграунду йдуть у той чи інший вид інвестиційної діяльності. За точку відліку в своїх класифікаціях умовно беру інтернет-трейдинг. Починаємо…

         Перша група. Є свої радощі в поняттях «скуштувати» і «задовольнитися». Не плутайте їх.

         Таких лише до 5%. Один раз скуштували, сподобалося, вирішили зробити це справою свого життя. Раніше саме з такого середовища генерувалися зіркові команди найкращих фондових компаній. Але з настанням епохи інтернету, професія трейдера стає все більш і більш вільною від обов’язкових організаційних та ліцензійних вимог. Вже сьогодні успішні інтернет-трейдери формують спільноти своїх послідовників, адептів, які використовують їхні прийоми та методи під час трейдингу. І серед них все менше і менше таких, хто вдовольняє прохачів безкоштовними порадами. Не бійтеся сказати більше, ніж потрібно… Але за більше, ніж потрібно, слід заплатити абонентську плату на сайті, що є частиною великої мережі для спілкування трейдерів. Деякі навіть віддають свої реальні активи в управління таким гуру. Так народилося нове явище на фондовому ринку: віртуальні інвестиційні керуючі. Хоча… Хто сьогодні скаже напевно, що  віртуально, що реально. Адже гроші, що перебувають під управлінням таких «КУА», матеріалізуються in reality! Чим більше активів потрапляє до управління такого супервайзера, тим потужнішим є його інструмент впливу на ринок: він може коливати, розгойдувати, навіть створювати тимчасовий тренд…

         Самоорганізація трейдерів через Інтернет дала поштовх до серйозних зсувів в організації всієї інфраструктури фондового ринку. І це лише початок процесів.

         Друга група. Не бійся здатися слабшим, але не бійся й обманути очікування своєї слабкості потім.

         Це ті, хто прийшли не в той час і не в те місце. Вони не були морально готові ні до перемоги, ні до поразки. Вони набили лоба, встигли щось втратити і вирішили, що надто дорогі для цього світу, щоб пропадати за дарма. Кинули. Назавжди. Або до кращих часів.

         Третя група. Віддаючи – роби це легко. Прощаючись – роби це легко. Втрачаючи – роби це легко.

         Для них усе життя є адреналіновим коктейлем. І вони не гребують вживати цей коктейль будь-де і будь-коли. Життя – це казино. А якщо в житті є казино… Насправді, Кабінет Міністрів заборонив ігровий бізнес. Але на біржовий ринок можна подивитись під різним кутом. Елементів рулетки там доволі. І є ті, хто крутять її безкінечно. Більше того, успіх справді валиться їм на голову.  Щоправда, лише тоді, коли ринок іде вгору. А коли ринок повертається задом, як хатка на курячих лапках, то проси його, не проси… Байдуже. Він – не Гюльчатай, личко не відкриє. Іншими словами, представники цієї групи дивляться на фондовий ринок, як на захоплюючу гру з багатьма рівнями складності.

         Четверта група. Не йди за течією, не йди проти течії, йди поперек, якщо хочеш досягти берега.

         Світ інвестицій – їхнє море. Але це люди спокійні і зважені, вони бажають завжди знати «прогноз погоди», мати порядок у думках і справах. Вони глибоко аналізують, розуміючи при цьому, що їхній аналіз не є довершеним. Їм потрібне професійне дружнє плече, на яке вони не лише б могли спертися; на це плече хочеться перекласти з мішок проблем. Ці люди є класичними інвесторами. Вони або А) системно йдуть в бік біржової інфраструктури і працюють з брокером, Б) дрейфують у бік інвестиційних громад – тобто фондів, В) інвестують до пенсійних фондів.

         Ось такий виходить сепаратор, така от фракціоналізація… Насправді ж, просто безліч можливостей отримувати задоволення від життя.

         В філософії деяких східних народів обстоюється думка, що в кожному з нас живе якийсь звір. Він дрімає до часу, чекаючи на сприятливі умови випростатися і зробити стрибок. Такий стрибок – зоряний час кожного з нас. Для тих, хто хоче збудити свого звіра якнайшвидше – дорога на фондовий ринок. Там не поспиш…

         Примітка. В блозі використані фрази з філософського трактату «Слова Вантали».

         Ще двадцять років тому ми і подумати не могли, що лежачи на дивані і дивлячись захоплюючий бойовик, зможемо замовляти собі піццу або суші через Інтернет. Життя рухається вперед. Ми лежимо, а воно рухається – навколо нас, для нас, заради нас. Ми клікаємо на галочки, відмічаючи в електронній заявці: маслини, анчоуси, пармезанчик…

         Не претендуючи на оригінальність, повторю заштампований вислів: Інтернет  увірвався до нашого життя, змінивши його кардинально. І це вже історичний факт. Спершу ми оцінили його як повсякденний інформаційний та комунікативний ресурс. Але Інтернет на цьому не зупинився. Виникли соціальні мережі з їхніми можливостями організації користувачів, які не знають один одного і можуть перебувати в різних куточках країни або навіть земної кулі. Соціальні мережі законектили мільйони людей поза часом, поза простором. Основний критерій об’єднання – спільність інтересів. Так, наприклад, виборча компанія нинішнього Президента Сполучених Штатів вперше була проведена з пріоритетним використанням саме соціальних мереж. Подейкують, що при цьому по всій Америці не було жодного білборду. Політтехнологам тільки й роботи лишилося, що зробити об’єкт позиціонування цікавим і «вкинути» його в Мережу…

         Звичайно, ті чи інші політики на певний час можуть захопити інтерес мешканців кібер-простору. Але що людей цікавить завжди? Гроші. Способи збагатитися. І соціальні мережі успішно «підхопили» цю тему. Сьогодні по всьому світу існує безліч інтернет-«толок», де можна дізнатися, як треба інвестувати, або ж поділитися власним досвідом. Виникла навіть спільнота супервайзерів, на сторінки яких можна потрапити лише, сплачуючи певну абонплату. Вони згуртовують навколо себе кола послідовників, створюючи своєрідні «наукові школи» збагачення.

          До недавнього часу для українців цей кібер-суспільний рух був так само близько,  як бразильський карнавал. Але через дивний збіг обставин і карнавал, і можливість заробити гроші на нього цього року сильно до нас наблизилися. Нарешті бо сталося! По-перше, відтепер інвестувати і грати на біржі в Україні стало можливим, не виходячи з дому чи офісу. З 26 березня ВАТ «Українська біржа» запустила новий проект: інтернет-трейдинг. По-друге, між Україною і Бразилією встановлюється безвізовий режим та регулярне повітряне сполучення. Тож маємо два нових «красных» дні календаря. J.

         Тепер докладніше по першому питанню. Ще далекого, 1992 року (почуваюсь як Дункан Маклауд), мною було зініційовано створення системи електронних торгів акціями українських емітентів. Програмне забезпечення розробили київські програмісти. Проект мав об’єднувати одночасно і торгівлю, і облік цінних паперів. Учасники фондового ринку, використовуючи мережу Relcom (не Інтернет, помітьте), могли б зі свого офісу продавати і купувати цінні папери. На жаль, ідея, випереджаючи час, лягла на непідготовлений грунт. Тоді й про комп’ютери в Україні чули далеко не всі, а купувати за 2 000 зелені системний блок до 100-го пентіуму взагалі дозволити собі міг далеко не кожен. Це були часи ще чорно-білих моніторів…

         Інтернет-трейдинг, який прийшов до вітчизняних інвесторів 26 березня, «зробив» це вчасно. Досить вдалим (а не дивним, як дехто вважає) маркетинговим кроком був запуск проекту саме в розпал фінансової кризи. Вчасно! Коли всі передчували близьке відновлення фондового ринку та його рух до нових висот. Нова система завжди потребує обкатки, і здійснювати її краще на відносно невеликих обертах. Вже зараз з кожним місяцем кількість українських Інтернет-інвесторів переконливо зростає, а це тільки початок процесу.

         Вчасно й тому, що несподівано Уряд вирішив заборонити всі види ігорного бізнесу. Привіт з радянських часів! Добре це чи погано – життя покаже.  Ігорний бізнес за совка також був заборонений. І що? На повну процвітали підпільні «катрани», де можна було отримати дозу адреналіну, спустивши зароблене – байдуже, чесним чи нечесним шляхом. Тож не зчуємось, як почуємо про створення таких «катранів», про їхні «дахи» у високих кабінетах, про новий сплеск корупції… Не дивуйтеся. Людині потрібні гострі відчуття, це її природа. Багато хто лише в такий спосіб і може відчути смак життя. Схоже, що саме Інтернет-трейдинг убезпечить багатьох від походів до кримінального андеґраунду та зреалізує їхнє бажання відчути азарт в цілком легальній та безпечній площині.

         Вчасно й тому, що попереду важкий, але неминучий вихід нашої країни (і не лише нашої) з лещат світової фінансової кризи. Сьогодні можна констатувати: нам вдалося вирватися. Економіка повільно почала підніматися вгору. Це не дуже відчутно у повсякденні, але ті, хто як камертони відчувають економічні тренди, вже стали на стартові позиції. Мова про трейдерів фондового ринку. Більше того. Використання Інтернету для участі в торгах на фондовій біржі безмежно розширило коло її учасників. При цьому нові гравці не є запеклими конкурентами  між собою. Тим більше, вони не є перешкодою потужним профучасникам. Навпаки, біржова гра з їхньою появою, як у калейдоскопі, стає більш яскравою, різноплановою, живою.

         І, нарешті останнє «вчасно». За більш ніж десяток років невдалих спроб прищепити любов наших людей до Forex, на зміну цій «помилковій» гілці (чим не Дарвін?) прийшов інтернет-трейдинг нового покоління. Різниця принципова. На Forex(і) людина, що сидить за комп’ютером з шаленим бажанням заробити, працює через дилера. Він для дрібного гравця-інвестора – і цар, і бог, тому що за своїм бажанням може змінити котирування, коли сидячи «по інший бік монітору» побачить, що гравець надто пішов угору. Бухгалтерія проста: дилер збагачується, коли гравець програє, і навпаки – виграш гравця означає збитки дилера… Як з муркою. Киньте їй шарудячий папірець на ниточці і потихеньку потягніть до себе. Кішка моментально включиться у гру і спробує схопити папірець. Але ниточка у ваших руках, і ви маєте 99% шансів «переграти» азартну кішку. Тварина один раз не зловить приманку, другий, третій… І швидко втратить інтерес до такої гри та піде собі геть.

Гра не є грою, якщо майже немає шансів виграти. Беручи участь у біржовому інтернет-трейдингу, гравець має справу не з дилером, а з брокером, заробіток якого ніяким чином не залежить від підйомів чи спадів гравця або трендів на ринку. Він «сидить» на комісії і отримує своє лише з оборотів.

         Іншими словами, «Міхаіл Свєтлов» ту-ту…(я про Forex). Йому на зміну прийшла більш досконала і прозора система.

         Стати інтернет-трейдером може будь-хто – байдуже, комп’ютер вдома чи в офісі. Та й часу це не відбирає багато: найбільш прагматичні гравці витрачають не більше двох годин на день. Програмне забезпечення коштує недорого, а для старту на рахунку рекомендується мати 5000 гривень. І – вперед у розбурхане море фондового ринку! «Безумству храбрых поем мы песню, безумство храбрых – вот мудрость жизни!». Знавці справи переказують, щомісяця можна мати до 30% прибутку… А може ще більше збитків.

         Не хочеться зайвий раз непокоїти дух пролетарського письменника, але буря, яку віщують буревісники, означає початок активного життя після довгого періоду сплячки.

А дихатись легше починає вже перед бурею…