Корпоративний блог КІНТО

• Перше. Дещо про правила гри на “моєму” полі

Протягом тих тижнів, як я розпочав “блогову активність”, почув і прочитав багато нового і цікавого. Основної мети досягнув: відчув, наскільки різноплановим насправді є життя людини (звісно, себе маю на увазі), яка не завжди має змогу помічати чимало явищ і зв’язків між ними: через рутину, завантаженість графіка, необхідність бути одночасно в багатьох місцях і вирішувати там купу різних питань. Тепер я став уважнішим. Точніше, змушую себе це робити.

Тому що,

хочеш спілкуватися (а мета була саме такою) – вислухай і відчуй іншу сторону;

хочеш викликати інтерес до себе – будь “модним” і сучасним;

хочеш бути цікавим для інших людей – зупинись, подивись довкола і спробуй побачити те, що до тебе ніхто не зумів помітити.

Я отримав від “мережевого” співтовариства чимало критики і закидів. І не лише від анонімних дописувачів. Це ж, врешті-решт, не розмова віч-на-віч: як тут втриматись і не дістати з колоди провокативні дріб’язкові теми, що взагалі не варті обговорення.

То й що, впадати у комплекси? З якого б це дива? Хіба я раніше не знав, що далеко не всі ставляться до мене так добре, як ставлюся до себе я сам. То й що? До мене навіть співробітники підходили і обережно запитували, а чи не варто “тихо з’їхати” з цієї форми спілкування, чи не перетворюється комунікаційний проект на своєрідний іміджевий антидот.

Ні, шановні. Корпоративний блог “КІНТО”, в якому поки що присутній лише один блогер – керівник та засновник компанії, – буде поповнюватися. Ви приходите послухати виступ до моєї трибуни, і це ваше право – зірватися на оплески чи кидати гнилі помідори.

Я чудово розумію, що галасу більше від тих, хто кидається саме сміттям, тому що людина, з якою в мене співпадають інтереси, прочитає блог і, погодившись більшою чи меншою мірою, піде з моєї сторінки, не лишаючи там напису “тут був Вася” з парочкою нецензурних виразів.

А переваги мого виходу на широку аудиторію таки значущі для мене: я знайшов у собі сили призупинитися, визначити та скоригувати свою “систему координат”, озирнутися навколо і замислитися, як те, що відбувається ззовні, впливає на моє життя, життя моїх близьких, розвиток компанії.

І не чекайте від мене, що я втягнуся в дискусії зразку “сам дурень”! Просто тому, що маю іншу систему цінностей і вважаю таке негідним. Мої цінності не дозволяють мені чимало речей, що узвичаєні в соціумі, навіть престижних. Зокрема, не дозволяють піти у політику, хоча можливості для цього були завжди.

Між іншим, я ні в якому разі не відмовляюся від своїх слів щодо відповідей на всі коменти. В наступних блогах, користуючись, звичайно, таким благом, як натхнення, я поступово повертатимусь до тих питань, яких торкнулися дописувачі.

Але це стосується виключно так званої “філософії” продукту. Щодо питань відносно поточної діяльності компанії, яку я очолюю, на них відтепер максимально оперативно відповідатимуть спеціалісти підрозділів “КІНТО”. Думаю, ви вже мали нагоду познайомитися з нашою новою рубрикою.

·         Друге. Система цінностей як система координат

Блог Оксаніча – це його філософія. Фінансист завжди має бути філософом. Інакше – профнепридатність. Звісно, фінанси вимагають точних дефініцій та розрахунків. Але ми ніколи не маємо простих лінійних рішень! Тому філософське бачення світу є настільки важливим. Тому свої перші “інтернет-оповідки” я розпочав з теми інтуїції.

Філософія. Мораль. Система цінностей. Власних та корпоративних. Ці речі є базовими для успішної роботи фінансиста та його компанії. Думаю, кожен погодиться, що інвестиційний бізнес – найуразливіше місце з точки зору моральності відносин між інвестором та компанією з управління активами.

Тема цінностей в управлінні, які впливають на ефективність або неефективність менеджменту, дуже розлога та багатогранна.

Нещодавно натрапив на цікаву байку.

Одного разу індичка розмовляла з биком.

“Я мрію залізти на верхівку дерева, – зітхала вона, – але в мене так мало сил”.

Бик відповів: “Чому б тобі не поклювати мій послід – там багато поживних речовин”.

Індичка послухалась, і це, справді, дало їй досить сил, щоб залізти на нижню гілку.

Наступного дня, поклювавши ще, вона досягла другої гілки.

Нарешті, на четвертий день, індичка гордо сиділа на верхівці дерева. Там-то її помітив фермер і збив пострілом з рушниці, сприйнявши за фазана.

Мораль: маніпуляції з послідом можуть допомогти вам залізти на верхівку, але навряд чи втримають вас там.

Чому я переказав цю історію, поясню далі.

·         Третє. Не заперечуючи значення інтуїції

Погоджусь, інтуїція – це не єдиний “стовп”, на який спираються засади інвестиційної діяльності. Я не заперечую переваги знання перед не-знанням. Але ж знання отримують не лише з книг та викладок, що виконуються маститими аналітиками на замовлення. Знання, які множаться на передбачення набору нештатних ситуацій, переходять у площину досвіду.

Світова фінансова криза – це як сильна ожеледиця на дорозі: ти підготувався до зими, змінив гуму, ти давно є асом екстремальної їзди. Але раптом на тебе на скаженій швидкості несе якогось “чайника”, і зіткнення з ним неминуче… Під час кризи на тебе летить сотня таких “чайників” одночасно. І ти маєш зробити так, щоб твоє місце було не в кюветі, а на дорозі. Оцінити складність маневру (інтуїція), порівняти його з попередніми (досвід), прорахувати ризики та результати (знання), зробити все технічно, швидко і красиво (налаштування на позитив)…

Компанія – це, перш за все, команда. Один ти можеш кермувати хіба що власним “авто”. Інвестиційний бізнес передбачає щоденну кропітку працю інтелектуалів. Їхній добір, стимулювання до зростання та гармонійне об’єднання – це одне з пріоритетних завдань керівника. Безвідносно до кризи та будь-яких поганих новин у її контексті.

Я прикладаю всіх зусиль, щоб у моїй команді всім було комфортно – від стажера до “важковика”. Не відволікаючись на зайві клопоти, співробітники мають зосереджуватися на пошуку, обробці, інтерпретації інформації та побудові прогнозів. Я абсолютно переконаний, що колективний розум стимулюється лише у творчому середовищі.

Всі проблеми у топ-менеджера починаються тоді, коли він, виходячи з робочого кабінету, чує шепіт секретарки в телефонну трубку: “Перший пішов по коридору”. І всі принишкли, швидко вимкнули і поховали під столи чайники, закрили “вікна” з однокласниками на моніторах… “Перший” пройшов по коридору, сів до автівки і відбув…у напрямку сауни з друзями та пивом. Усі полегшено зітхнули…

Шлях такого “Першого” не до сауни. Його шлях – приблизно такий, що був у сумнозвісної індички, яка стала жертвою власної системи цінностей.

This entry was posted on Четверг, Апрель 9th, 2009 at 10:16 and is filed under Блоги. You can follow any responses to this entry through the RSS 2.0 feed. You can leave a response, or trackback from your own site.