Корпоративний блог КІНТО

Частина перша. Істота з портфеля

         Однокімнатна холостяцька квартира.

         На підлозі біля ліжка валяється зачитана книжка «Як стати інвестором». Господар квартири, чоловік середніх років, сидить у коридорчику й роздивляється конверт, щойно підсунутий йому під вхідні двері. На конверті надпис: «Лотерея «Відпочинок на Мільйон».

Вельмишановний пане Леоніде Голубко!

Раді повідомити Вас, що Ви стали фіналістом лотереї «Відпочинок на Мільйон» і маєте реальний шанс стати привілейованим інвестором мережі кращих готелів та курортів, що знаходяться в різних куточках світу.  

Для участі в завершальному етапі розіграшу Вам слід прийти…

         Недавні події.

         Льоня Голубко стоїть посеред великого торговельного залу. До нього підкульговує косоока жінка з планшеткою для проведення соціологічного опитування. Льоня мляво відповідає. Особа насувається ближче: «Як часто ви відвідуєте цей магазин?…Який рівень ваших прибутків?…Чи не хотіли б ви взяти участь у лотереї?..». По вухах б’є суміш галасливої музики і рекламних оголошень. Льоня дивиться поверх голови кульгавої. Метрів за п’ять від них стоїть білявка модельної зовнішності, всміхаючись Льоні. На шиї білявки – золота пентаграма. Льоня робить інстинктивний рух в її бік, але косоока міцно тримає його за руку: «Назвіть вашу адресу і контактний телефон…». Льоня дзвінко, щоб почула блондинка, вигукує свою адресу і номер мобілки. Красуня посміхається Льоні і миттєво розчиняється в натовпі…

         Льоня вдягається, кладе до кишені запрошення на розіграш лотереї. Дістає з-під ліжка портфель від ноутбука, відкриває його. Валіза догори набита пачками з долярами. Льоня витряхує гроші, ховає їх під матрац. Вкладає в портфель ноутбук і виходить з ним із квартири.

         Парадний під’їзд п’ятизіркового готелю. Перед Льонею розсуваються скляні двері. Він іде до зали, на яку вказує швейцар.

         З динаміків гучно лунає музика. Шляхетно вбрана зала, столики, на яких різні напої та тістечка. За кожним — запрошені на дійство. Льоню чемно запрошують до одного із столичків. До нього підсаджується знайома косоока жінка. На якусь мить Льоні здається, що біля сцени промайнула постать білявки-моделі. Він уважно вдивляється в напівтемряву зали.

         К о с о о к а (перекрикуючи музику): Ми раді, що ви вийшли в фінал. Тепер залишається лише підписати умови лотереї. Ви виграли право за спеціальною ціною стати співвласником мережі готелів «Таймшер-Інвест» на океанських узбережжях. В будь-який із 260-ти готелів ви зможете протягом усього життя приїздити на відпочинок абсолютно безкоштовно на три тижні на рік, або ж передавати це право рідним чи друзям. Цю угоду слід підписати саме сьогодні. І гроші внести – також сьогодні. Тому що лише сьогодні діє фантастична знижка – 30% (підсовує Льоні стос паперів).

         Льоня відсьорбує кави. Його починає мутити від гучної ритмічної музики. Папери віддруковані дуже дрібним шрифтом. В кінці кожної сторінки бачить своє прізвище, адресу, паспортні дані.

         Л ь о н я: Звідки у вас мої паспортні дані?

         К о с о о к а: Це відкрита інформація. Сьогодні її надає за вимогою будь-яке відділення міліції. Наша діяльність ліцензована, ми співпрацюємо з багатьма державними установами…

         Льоня не слухає, підписує папери.

         К о с о о к а: А зараз ви повинні внести вартість таймшер-сертифіката – це лише 7 тисяч доларів! У нас же сьогодні шалені знижки! З точки зору інвестування, така операція є дуже вигідною, адже на кінець року вартість вашого сертифіката зросте майже втричі і становитиме вже 20 тисяч! Навіть якщо ви відмовитеся використовувати своє право на відпочинок, ви можете продати свій сертифікат. Це гідне капіталовкладення, виходячи з сучасної економічної нестабільності. Жоден банк не пропонує такої прибутковості! У нас черга із бажаючих придбати сертифікати. Якщо ви не захочете їздити по світу, ми з радістю викупимо його у вас.

         Льоня неуважно слухає Косооку. Йому дуже сильно тисне скроні. Музика дає можливість чути Косооку через слово. За кожним столичком сидять люди і так само слухають менеджерів лотереї «Відпочинок на Мільйон», підписують папери.

         Ж і н к а  за  с у с і д н і м   с т о л о м (кричить в мобільний телефон): Вася, Вася! Ти чуєш мене?! Мені терміново потрібні гроші! Менше ніж в-півціни ми через тиждень полетимо на Сейшели!.. Що ти бубониш?!.. Лежать між рожевим і синім рушником в комоді!… Та всі вези!…

         Молода сімейна пара зліва дістає кредитні картки.

         Льоня вдивляється в темряву зали. Біля сцени стоїть сивий чолов’яга в темному одязі. Поруч із ним модельна білявка. На грудях чоловіка та білявки висять однакові прикраси на ланцюгах – у вигляді пентаграм. У Льоні починає гойдатися перед очима. Він піднімається і біжить до туалету. Там його знуджує. Згадує, що залишив портфель у залі, повертається.

         В залі ажіотаж. Запрошені раз у раз телефонують близьким та родичам. Дехто знімає з себе коштовні прикраси і залишає їх під заставу. На столах розкидані кредитки, хтось виписує банківські чеки. Музика стає все гучнішою. Льоня помічає свою валізу в іншому місці – в кутку зали, забирає її. Косоока намагається його затримати, трясучи паперами з його підписами в повітрі. Льоня виривається з обіймів Косоокої і тікає.

          Квартира Льоні Голубка.

         Льоня важко піднімається з ліжка, вмикає настільну лампу, тягне руку до портфеля з ноутбуком. Звідти чується придушений писк. Руки Льоні потрапляють на щось м’яке та живе. Це щ о с ь боляче клює палець Льоні. Той відсахується і жбурляє портфель на підлогу. Тільки тепер Льоня помічає, що випадково взяв чужий портфель.

         В кімнаті гасне світло.

         (Далі буде.)

 * Продовження. Вступ читайте в попередньому пості.

Казка для дорослих, заснована на реальних подіях. Ім’я головного героя Льоні Голубкова змінено на ім’я Льоня Голубко. Місце розгортання сюжету – Україна.  

                                               «Ніщо не виникає з нічого і не зникає без сліду»

         Начебто й перлина вселенської мудрості, а сумніви викликає…

         Коли починаєш регулярно мати справу з фетішем, який є еквівалентом будь-чого, на що накладає ненаситне око людина, розумієш:

         А. гроші можуть виникнути з нічого;

         Б. гроші можуть зникнути, не залишивши по собі нерідко ніякого сліду.

         Нажити багато грошей – хоробрість; зберегти їх – мудрість; вміло розпоряджатися – мистецтво.

         Звісно, «гроші» – це надто абстрактно. Мова про поняття більш широке – про капітали. Їхнє накопичення може вартувати життів та спокою представників не одного покоління. Війни, революції, бунти, зради, фінансові кризи – далеко не повний перелік катаклізмів, до виру яких людина потрапляє здебільшого в якості піщинки. Накопичене роками, десятиліттями та навіть століттями може бути втрачене за мить, зникнути без сліду. Результат? Занепади родів, династій, зникнення потужних виробничих імперій, а інколи загибель й розколи цілих країн. Загублені або вдало переписані кимсь сторінки Книги Історії можуть не полишити в людській пам’яті навіть згадки про таких «лузерів»…

         Тому зникнути без сліду — цілком реально.

         Без сліду. Але куди?

         Накопичити капітал важко. Наскільки легко його втримати? Можна зарити глибоко в землю або замурувати за припічком. Таке збереження, на перший погляд, видається безпечним. Та людська пам’ять здатна до різних витівок: нерідкими є випадки, коли горе-власники забувають місця своїх схованок. Інший жонглер людських доль – інфляція. Вона повільно точить номінали не лише «керенок» та «катеринок», а й доларів. Скарб із захованого горщика може перетворитися на купку струхлявілих папірців, які викине на сміття розчарований нащадок.

         Не втратити накопичене набагато важче, ніж «зробити» капітал. Небезпек навколо доволі: від внутрішніх – банальних грабіжників та підступних шахраїв, пристрасних до пори жінок-вамп, нечесних на руку управляючих майном та інтриг конкурентів; до зовнішніх – згадуваних фінансових криз, змін урядів та курсів, форс-мажорів у вигляді цунамі та вивержень вулканів. Чи виріти в «пророцтва» племені майя про кінець світу в грудні 2012 року? Якщо їм вірити, то слід вже сьогодні розслабитися, лягти на дивані й чекати на колективну смерть. Коли всі разом – не прикро. Навіть фондові ринки по всьому світу обваляться одночасно …

         Насправді, в світі досить багато грошей і вистачити їх може на всіх. Бідними ж люди залишаються з трьох причин: 1) вони платять за власні помилки, 2) вони платять за чужі помилки, 3) вони нехтують вигодою від помилок інших.

         Про новий блоговий проект

         В минулому циклі блогів я давав поради, як накопичити та примножити свої капітали, обравши оптимальний шлях для інвестування. В новому циклі  йтиметься про шляхи не просто накопичення та примноження, а перш за все збереження накопиченого. Інвестиції будуть ключовим об’єктом розгляду. Але не лише. Пропозицій щодо інвестування сьогодні доcтатньо. Головне, не потрапити в лещата єлейних обіцянок та жорсткого «кідалова» на виході.

         Форма проекту – багатосерійна, точніше багатоблогова казка для дорослих. Герой блого-казки — українізований, відомий ще з середини 90-х Льоня Голубков, прізвище якого свідомо змінено. Тепер він – Льоня Голубко. Це підприємець середньої руки, який заробив певну, порівняно чималу суму грошей. На початку казки Льоня змальовується як дуже поширений «підматрасний» інвестор. Але його мозок уже уражений ідеєю вкласти свої капітали з метою примноження та більш ефективного збереження. Льоня починає діяти методом спроб та помилок. Навколо його ще невкладених капіталів поступово гуртується ціла «відьмацька» зграя – злодіїв, шахраїв та інших нечесних на руку створінь, які прагнуть заволодіти його майном. Оскільки сюжет казковий, то, відповідно, відьмацьке кодло справжнє – відьми, мольфари, перевертні, упирі та інша фольклорна нечисть…

         Чому президент КІНТО Оксаніч вже вдруге (після Колобка) вдається до казкового жанру? Дуже просто. Понятійний апарат людини починає формуватися в глибокому дитинстві. Ще не будучи до кінця свідомими, ми засвоюємо відповідні образи та навчаємося розрізняти добрих від поганих, «своїх» від «чужих». Складну «інвестиційну» проблематику я навмисно представляю у спрощеному, казковому форматі. Яскравий «рекламний» образ Льоні лише допомагає в цьому: ще в 90-х кумедний простосердий персонаж вкладав свої кровно зароблені в фінансову піраміду МММ, мріючи про казкове збагачення. Образ Льоні вічний…

         І ще розкрию таємницю. При підготовці даного проекту мною були  залучені знання багатьох спеціалістів з різних галузей. Це і кримінологи, які дали портрети кримінальних явищ; і психологи, що проконсультували з питань поведінки жертви та злочинця під час шахрайського маневру; і судді, які поділилися зі мною інформацією про деякі справи по фінансових аферах; і журналісти, котрі проводили незалежні розслідування; й історики, які змалювали портрети цілих епох та перекинули місточки від минулого до тепер. Зібрано було також чимало аналітичного матеріалу щодо прогалин у вітчизняному законодавстві.

         Тому казка – до речі, вона ще не має назви – схожа на казку хіба що ззовні… Все інше, у том числі й наша заможність, залежить від наших  власних рішень.

         Два місяці політичних баталій змусили дві третини дорослого населення країни робити квазі-вибір – вибір «меншого зла».

         Нарешті баталії вщухають. Україна не поринула в хаос вуличного політичного протистояння. Хоча мало хто наважується очікувати зниження температури політичних процесів у 2010 році.

         1. На кожному кораблі є якір, що заважає плисти. Чи можна назвати його злом?

         Є такий метод – сценування, що полягає в побудові картин майбутнього за умови зміни сценаріїв у минулому. Так, цікаво, що відбулося б з країною, якби Янукович переміг ще 2004 року? Чи вдалося б йому здобути реальну владу? Якою була б сьогодні країна?

         Звісно, однозначних сценаріїв немає. Я міг би уявити країну після відповідних політичних реформ; прихід Кучми на посаду Прем’єр-міністра; тандем Кучма-Янукович із суттєвими перевагами повноважень Прем’єра на тлі повноважень Президента. Безперечно, реформи торкнулися б економічної сфери, але сумнівно, чи мали б вони системний характер і глибоке коріння. Вся біда в тому, що з досвіду реформ у західних суспільствах вочевидь випливає: життєздатною є та модель, за якої владі протистоїть потужний спротив реально демократизованого суспільства. Інститути громадянського суспільства, незалежні медіа, неінтегрована до владних структур опозиція безперервно сканують владу на предмет оптимальності реформ. Налагоджена система стримувань і противаг унеможливлює спротив за відсутності здорового глузду. І якщо про реформи все ж таки домовляються, то вони починають ефективно та комплексно впроваджуватися в життя. Вже без опору. Це – сутність суспільного договору в цивілізованих країнах.

         В Україні 2004 року ситуація відповідала дефініції «суспільство перехідного типу». Інститути громадянського суспільства були вкрай кволими, засоби масової інформації переважною мірою політично заангажованими через своїх власників, опозиція жила своїм, відірваним від реалій життям, використовуючи популізм як єдиний спосіб заробити для себе дивіденди на майбутніх елекціях. П’ять наступних років продемонстрували позитивну динаміку. І не завдяки тому чи іншому ключовому топ-менеджеру державного рівня. Завдяки еволюційним процесам в надрах самої демократії.

         Тому сьогодні динаміка політичного життя в нашій країні, порівняно з Північним Сусідом, виглядає досить втішно. В Росії суспільно-політична думка є загнаною в глухий кут і не має можливостей для саморозвитку. В Україні триває болісний процес ідейного бродіння. І не суть, що інколи політична конкуренція є насправді квазі-конкуренцією, а боротьба – квазі-боротьбою. Мікс послідовного і не дуже політичного протистояння з перманентним злиганням протиборчих раніше політичних сил також кристалізує процеси формування громадянського суспільства. Є сподівання, що влада вже не отримає можливості стати тотальною.

         2. Від вітру можна сховатися, йому можна перекрити шлях в одному місці, але неможна зашкодити вітру

         Довелося почути думку, що Україні було б набагато легше виборсуватися з світової економічної кризи, якби 2004 року перемогла біло-блакитна команда. Чому? Тому що більша інтеграція з Росією забезпечила б нафтодоларову підтримку України під час економічного падіння. З цього приводу маю сумніви. А якби економічна підтримка й мала місце, то політичні наслідки від неї могли б бути незворотними.        Так, в Росії криза пройшла трохи пом’якшено, за рахунок колосальних нафто-газо-доларових резервів цієї країни. Закономірно: якщо ціни на нафту йдуть угору, прибутки здатні прикрити майже всі проблеми, що виникають в економіці. Але це не означає, що економічні проблеми зникають. Заходять вглиб, переходять в латентну стадію – так. Але не зникають. Зв’язок з політикою в цьому контексті очевидний: в Україні немає достатньо нафти, і слава Богу! Лише в тих країнах, де є власні потужні нафтові резерви, можливими стають живучі недемократичні режими. Влада прикриває свою неефективність, використовуючи популістські лозунги та зароблене від продажу ресурсів на зовнішніх ринках. «Народ мовчить, бо благодєнствує!». СРСР, Росія, Ірак, Венесуела… Чи затримувалися б у владі Чавеси, якби в їхніх країнах не було нафти?

         Якщо взяти всю сукупність українських проблем, що потребують системного вирішення, то виявиться, що наша країна – найменш реформована в Європі – як східній, так і західній. Навіть в Росії та Білорусі реформування банківської та фінансової сфер залишили Україну далеко позаду. Але, заглиблюючись у сутність цих реформ, ми побачимо, що в їхніх засадах лежать чисті імперативи: реформи носять характер адміністративний, примусовий. Тому на зламі президентських термінів Україні в цьому сенсі пощастило набагато більше. Ми маємо унікальний для нашого регіону здобуток пост-помаранчевої демократизації суспільства.

         3. Подякуй втраченим можливостям за радісне відчуття надії

         Минулі роки не виправдали багатьох сподівань. Реформування відбувалося за староруським принципом «Ідучи не ідяху». Спершу «ліберальний» Кучма знищив сподівання народу на державну підтримку під час економічних та соціальних катаклізмів. Поскрипіли, але звикли: навчилися виживати самотужки. В жовтні 2004 року Прем’єр Янукович без узгодження з Президентом запустив бумеранг пенсійного популізму. Це швидко розбестило, відучило гнучко пристосовуватися до перманентних трансформацій суспільного життя. Тимошенко з революційним завзяттям прискорила руйнівний рух бумерангу, поглибивши у громадян нездоровий потяг до благ владного патерналізму. Багато в чому це стало причиною того, що наслідки економічної кризи виявилися для українців надто болючими. 2010-го року бумеранг повернувся до Януковича…

         Один із своїх блогів, напередодні виборів, я присвятив посланню до абстрактного майбутнього Президента, який одного дня візьме до рук символічні владні клейноди. Дуже хотілось би сподіватися, що новому Президенту вистачить амбіцій зрушити з місця важкий маховик реформ у країні. Це набагато важче, ніж просто усвідомлювати необхідність таких реформ. Адже кожна реформа вимагає колосальних зусиль для подолання активного та прихованого опору тих, кому ситуація ні шатко, ні валко є вигідною.

         Тільки третина населення підтримала Януковича на виборах. Хтось сьогодні проливає сльози, мовляв, віддавали свою долю в руки Тимошенко, а потрапила вона до рук Януковича. Але така позиція є хибною. Доля кожної людини в руках її самої. Президент – це лише посередник між нашими, здебільшого, абстрактними сподіваннями та тією конкретною формою, в якій вони мають зреалізуватися. Президент – навіть не дзеркало того, чого ми варті. Тому що варті ми завжди набагато більшого.

         «Визрівання» суспільства – об’єктивний процес, що ґрунтується на діалектичній єдності і боротьбі протилежностей: теза – антитеза. Мабуть тільки так і можна створити омріяне громадянське суспільство, в підвалинах якого міцно стоятиме на ногах середній клас. Тільки він буде здатен не лише заробляти й накопичувати, але й зберегти національне багатство для наступних поколінь.

         В одному із західноєвропейських аеропортів бачив цікавий лайтбокс. Фотознімок асфальтованої доріжки, на якій лежить гаманець, повний грошей. Загублений гаманець! І підпис: «Горе? Так, це горе…». А нижче — пропозиція не тримати гроші готівкою, а вкладати їх до інвестиційного фонду інструментів грошових ринків.

         Пропаганда, агітація, реклама, ПР та інші способи «присадити» широкі верстви населення на ті чи інші продукти чи послуги – справа звична, перетворена на потужну індустрію. На жаль, ніколи не можна бути стовідсотково впевненими в адекватності рекламованого продукту. Тому ми давно звикли дивитися на агітаційні носії, прищуривши в сумніві одне око. І – перевіряти, перевіряти, перевіряти викладену на них інформацію…

         Результати відповідних «перевірок» можуть бути різними. Адже до пошуку потенційних споживачів продуктів власники останніх готуються дуже ретельно. Якби було інакше, було б набагато менше прикрих історій про спалахи активності тих чи інших фінансових пірамід.

         Бажання людини збагатитися є цілком природним. Воно лежить як в площині emotion, так і ratio і багато в чому виступає в якості рушійної сили прогресу. Бажання отримати все і одразу за змахом чарівної палички, ясно, — з розряду emotio. Обережність при виборі шляхів збагачення та страх випустити при цьому синицю з руки, — перебуває більше в сфері ratio. Відшукати баланс між двома полюсами – ratio та emotio – справа вельми непроста.

         Ми давно звикли мати «своїх» перукаря, тренера, стоматолога, автомеханіка, шеф-кухаря в ресторані. Ці люди, зазвичай, супроводжують нас протягом життя, ми радимо їх друзям і родичам. Чим складніша послуга, тим важче не помилитися у виборі того, хто її пропонує. Обрати «свій» фонд, куди принесеш кревні, знайти «свого» керуючого – компетентного, порядного, авторитетного – завдання не з простих. Не всім щастить вирішити його з першого разу…

А відтак — робота над помилками: «Характеристики кримінальних ризиків в інвестиційній діяльності. Ознаки, за якими легко розгледіти шахраїв».

            Ознака №1. Шахрай буде гарантувати вам постійну, протягом тривалого періоду, високу доходність. Але, по-перше, доходність не може бути постійною, тому що ринки коливаються. По-друге, щось гарантувати в інвестиційній сфері просто неможливо.

            Ознака №2. Шахрай, як правило, не може похвалитися наявністю необхідних ліцензій на здійснення фінансової діяльності. Інколи він може обіцяти, що ліцензії з’являться незабаром, надто довгими є бюрократичні процедури. А поки реєстрація в процесі, ви можете скористатися регламентованою Цивільним кодексом України послугою, що називається «Угода займу». Цю угоду ви просто укладете із звичайним ТОВ, яке за умови банкрутства, як відомо,  відповідає лише наявним у нього майном. А якщо кошти та майно переведено (заховано) до інших структур, то взяти з такої компанії нічого. Саме за такою схемою, наприклад, «працював» столичний King’s Capital. І хоча фігуранти по справі зараз і перебувають під слідством, вкладникам, що знехтували юридичною експертизою угод, від цього не легше.

            Ознака №3 – супер-активний іміджмейкінг компанії. Шахраю вкрай необхідна красива обгортка. Десяток років на ринку, диплом кращого з кращих, перестрахування внесків солідними страховиками, співпраця з банками, що мають світові імена… Не полінуйтеся пошукати в Інтернеті та спеціалізованій пресі відгуки про цю компанію та її рейтинги, переконайтеся, що останні є справді незалежними, а не створеними суто для розкрутки сумнівних компаній. Зазвичай, «будівельники пірамід» не шкодують коштів на своє позиціонування. А що рухає людиною, яка йде до їхнього офісу? Свідомість. Зашлакована штампами, що у великій кількості поставляються агресивною рекламою. Потім слідчий запитує потерпілого: «Чому така-то компанія здалася вам кращою?». Тому, що всі казали, що вона краща… Візьміть хоч недавній скандал, пов’язаний з діяльністю тепер уже всесвітньовідомого американця Бернарда Медоффа. Цей «добродій» залучав у свою компанію кошти відомих державних діячів, представників культури, мистецтва, спортсменів і навіть деякі великі банки та уряди країн. До фонду потрапити міг не кожен, організація діяла за принципом закритого клубу для снобів. Кришталева репутація засновника та інвесторів не потребувала додаткових перевірок. А дарма. Коли афера розкрилася, виявившись фінансовою пірамідою планетарного масштабу, вкладники були дуже здивовані, що Медофф за десятиріччя навіть не уклав жодної біржової угоди…

            Ознака №4. Агентам, які приводять вкладників, обіцяють величезні відсотки за кожного клієнта. Акція «приведи друга» і отримаєш одразу половину його внеску… Не важко спрогнозувати, що черга ошуканих згодом буде спільною – в ній стоятимуть і такі «друзі», і халявщики, що їх загітували.

            Ознака №5. «Корпоративна єдність». Підкреслю: нав’язувана єдність. Інколи за формою вона нагадує секту. Всі вкладники — брати і сестри (адепти), зустрічаються на вечірках, співають пісень, прославляють керівництво фонду (гуру), будують спільні плани на майбутнє, дружать сім’ями. Так, уже згадуваний мною King’s Capital, що «кинув» чимало вкладників у Києві, був тісно пов’язаний (доведено слідством) з церквою добре відомого нігерійця Сандея Аделаджа, а 70% вкладників піраміди були його прихожанами…

         В 2006 році разом з колегами я брав участь у виставці  «Фінансовий ринок України». Саме там вперше ми побачили чепурненьких хлопчиків із King’s Capital, які пропонували своїм вкладникам 3% в місяць і 36% на рік. Пригадується, як всі учасники виставки обурились тим, що в їхньому середовищі рекламувалися відверті шахраї. Пізніше мною були ініційовані листи до прокуратури, органів внутрішніх справ і безпеки з проханням припинити діяльність цієї відвертої фінансової піраміди. Але жодної дієвої реакції ми не дочекалися, одні відписки. Пізніше мої друзі, фахівці з теорії та практики кримінального судочинства, пояснили, в чому справа. Правоохоронці, отримуючи листи, нічого не могли вдіяти, оскільки виходили з норм та принципів вітчизняного законодавства. Порушення кримінальної справи за ознаками шахрайства може відбутися лише за наявності причинно-наслідкового зв’язку, що має чітко прослідковуватися між діями шахраїв та збитками потерпілих. Іншими словами, фінансова піраміда в нашій країні здатна працювати до «першої крові». Поки хоч один потерпілий не напише заяву, порушити справу і припинити її діяльність не можна.

         Жодного сумніву: кримінальне законодавство потребує змін, аби зупиняти пірамідчиків можна було б ще на етапі рекламування їхніх послуг. А до того    — будьте пильними. 

         Ще одне. Відомо: будь-який злочин можливий за  умови, коли злочинець і жертва підходять один до одного, як ключ до замка. Віктимологія – наука про поведінку жертви – стверджує, що в певних випадках і злочинець, і потерпілий повинні нести солідарну відповідальність за скоєне. Можливості створення фінансових пірамід суттєво обмежаться тоді, коли суспільство почне усвідомлювати необхідність здійснення саме суспільного контролю за їхньою діяльністю.

         І ще додам. Соціальна відповідальність представників бізнесових структур в розвинених демократіях є ознакою сформованого громадянського суспільства. Людина, якій тисячі співвітчизників довіряють свої маленькі і великі заощадження, просто зобов’язана виходити на широкий загал із відкритим обличчям. Довіра до інвестиційної установи вимагає вичерпної інформації щодо її топ-менеджменту: походження, освіта, цінності, широта соціальних зв’язків, ранг опонентів, політичні переконання, релігійні вірування, моральні характеристики, фізичні якості. Не так багато тих людей, яким українці довіряють свої гроші. Суспільство має до кісток знати своїх «героїв» і раз-у-раз робити їм «рентген». Не факт, що всім треба завести власні блоги на «Українській правді». Але, можливо, варто створити єдиний просвітницький «інвестиційний портал», на якому кожен з претендентів на розпорядження чужими коштами в імперативному порядку вів би власну сторінку з можливістю зворотного зв’язку. Це вирішило б одразу кілька завдань: 1) контроль громадськості (в тому числі через створені для виконання відповідних завдань громадські організації), 2) самоконтроль топ-менеджера, який презентує себе, 3) взаємний контроль співтовариства фінансистів за діяльністю своїх колег на зразок контролю середньовічних «цеховиків». Іноді хороше нове, це добре забуте старе.

         Фінансові кризи, кримінальні схеми, людська жадоба, прагнення до казково швидкого збагачення… Звісно, будь-які справи – і добрі, і погані – знаходять своє місце в цьому світі. Але дуже хотілося б, щоб добрих справ було більше. Принаймні, в тій сфері, до якої я маю безпосереднє відношення.

Таке от новорічне побажання…  

         Колись, навчаючись у США, мені довелося познайомитися з одним філадельфійським українцем. Будь-яка подібна поїздка збагачує на безліч знайомств: одні забуваються, інші, навіть через роки, стоять перед очима. 70-річний кров з молоком здоровань Пітер Мартинович пропрацював усе життя м’ясником, маючи свій власний магазинчик в центральній частині міста. Вийшовши на пенсію, зрозумів, що опікуватися бізнесом він, напевно, стомився. Діти великого інтересу до справи його життя не виявили. А тому він продав магазин, а виручені кошти вклав до кількох інвестиційних фондів і…почав заробляти на інвестуванні разів у десять більше, ніж заробляв протягом усього життя. Не знаю, наскільки він був успішним м’ясником, але інвестор з нього вийшов несподівано талановитий.

         На початку 90-х мені, вихідцю з радянської системи, історія Пітера Мартиновича здавалася чимось позареальним. Разом з тим, колективне інвестування має досить давнє коріння на нашому континенті. Ще 1774 року голландський купець ван Кетвіч зробив припущення, що диверсифікація (вкладання коштів у різні підприємства) буде спонукати до інвестування дрібних вкладників з мінімальним капіталом. Перший фонд запрацював під гаслом «Єдність створює силу». Цей слоган і сьогодні не втратив актуальності в якості головної тези спільного інвестування. Європа інтегрувалася, новації швидко поширювалися її просторами. А освоєння Америки означало ще більше розширення ринків. Це стосувалося і фондового ринку. Ідея колективного інвестування піддавалася значним трансформаціям. Цікавою є історія ХХ сторіччя. Так, 1907 року філадельфійський Alexander Fund наблизив фонди до тієї моделі, яку ми маємо зараз: було створено щось на зразок відкритого фонду. А 1924 року Бостонський фонд Massachusetts Investors’ вперше залучив до роботи зберігача. В підсумку, на 1929 рік в США існувало 19 відкритих і близько 700 закритих фондів.

         Що таке спільне (колективне) інвестування? Такий собі своєрідний споживчий кооператив з об’єднання капіталів. І якщо до акціонерного товариства входять з коштами, аби переважно вкласти їх в якийсь один напрямок діяльності, то до фонду вкладають з метою максимальної диверсифікації своїх активів. Фонд – точніше, компанія з управління активами – інвестує в десятки, сотні, а інколи навіть тисячі різноманітних бізнесів. Тут одним з ключових завдань є оптимізація прибутків та ризиків. Для цього є дві моделі «поведінки». Перша полягає в тому, що визначаються прийнятні ризики, вони фіксуються, і, відштовхуючись від цих величин, вираховується можливість отримання максимальних прибутків. Друга модель побудована з точністю до навпаки. Певний рівень доходності визначається за «стелю», а мінімізується величина ризиків з прив’язкою до цієї «стелі». Знову  повертаюся в спогади радянських часів. Знаменитий лозунг «Досягнемо найкращих результатів за найменших витрат» був, вірогідно, креативом від лірика, а не фізика. Іншими словами, це був лише пропагандистський хід, що не мав нічого спільного з математичною теорією та практикою. Так не буває: і ризики найменші, і прибутки найбільші. Все комплексно залежить одне від іншого.

         В одному з минулих блогів я торкнувся теми інтернет-трейдингу і назвав тих, хто ним займається, «буревісниками революції». Не мав на меті широко експлуатувати образи, створені відомим пролетарським письменником, але якщо інтернет-трейдери – буревісники, то інвестори до колективних фондів – ті самі пінгвіни, які ховаються в скелях, бажаючи зменшити собі головний біль під час занурення в розбурхане море фондового ринку. Ці «пінгвіни» заробили свої капітали (не обов’язково великі) в різних сферах. Вони не є професіоналами в питаннях фінансів. Та їм і не потрібно розбиратися в складній  науці. Все за них зробить компанія, що управляє їхніми активами. Задача лише не помилитися при виборі такої компанії. «Пінгвіни» не шукають спекуляцій (навіть у хорошому розумінні цього слова). Вони — довгострокові інвестори. Поки буревісники літають над водною гладдю, ризикуючи розбитися об скелі чи потонути в морі, далекоглядні й зважені пінгвіни роблять усе, аби сховатися від негоди. І вони мають на це повне моральне право! Це їхній вибір.

         Сказати, що пінгвінам дуже легко і спокійно живеться, буде неправдою. Вони потерпають від фінансових криз так само, як і буревісники. Вони мають ще кілька чинників ризику – ймовірні некомпетентність або непорядність компанії з управління активами. Тим часом буревісник може звинувачувати в помилкових діях хіба що самого себе.

         В Україні склалася цікава ситуація. З одного боку, ми маємо процеси створення фондів лише в початковому стані. Перший публічний інвестиційний фонд «Синергія» з’явився лише 2003 року. З іншого боку, зародок таки розвивається! Вже 2009 року вийшли зміни до відповідного закону, згідно яких відтепер дозволено створювати найбільш популярні в світі відкриті фонди акцій, з яких інвестор може вийти у будь-який момент. Так, перші кроки в цьому напрямі складні. Але попереду перспектива, до якої слід прагнути: в США на сьогоднішній день налічується близько 10 000 подібних фондів з трильйонними активами в управлінні. Вкладниками цих фондів є вражаюча колонія пінгвінів — більше 50 мільйонів американських сімей!

         Не буду оригінальним, якщо нагадаю: караван іде, а державі байдуже. Це я про питання пропаганди способу життя, за яким звичайні «м’ясники», будучи на певному рівні розвитку свого бізнесу, можуть стати інвесторами. Комусь може здатися дивним моє звинувачення держави в індиферентному ставленні до  організації інформаційної роботи з населенням у цьому напрямку. Адже фонди – справа добровільна, компанії з управління активами до державного сектору відношення не мають. Начебто й так. А з іншого боку, держава повинна бути зацікавлена в тому, щоби кошти, зосереджені зараз під матрацами, почали працювати і влилися в економіку країни. Втрачена довіра до банків? Але «підматрацні інвестиції» не можуть бути вічними! Ситуація має змінитися. Інше питання – як? Є два варіанти. Перший варіант: український інвестор, залікувавши свої рани після фінансової кризи, знову понесе свої гроші до банків. Другий варіант: вітчизняний інвестор перетвориться на гравця фондового ринку, на пінгвіна або буревісника. Який з варіантів краще? Все залежить від ментальної пам’яті та інвестиційного темпераменту. До кризи в Україні домінував підхід, за якого наші громадяни були «банківськоорієнтованими». Куди ми пристанемо після переосмислення й роботи над помилками?

         В усякому разі є варіанти. Це завжди краще, ніж їхня відсутність. Когось, як і раніше, будуть влаштовувати затишність і спокій приміщень солідних банківських установ… Буревісник вище здійметься в небо, каменем звідти падаючи на скелі – пан або пропав. Пінгвін, як прихильник більш обережної політики, ризикуватиме зважено: він захоче отримувати адреналінові ін’єкції посередництвом професійного втручання. Обидва будуть щасливі та самодостатні. Шкода, що вони поки нечисленні. Але я не вважаю, що вони гідні Червоної книги. Щодня їхня кількість зростає.