Корпоративний блог КІНТО

Минулі блоги я присвятив темі пенсійної реформи:

01.09.2009   ВІД ПАМПЕРСІВ ДО ПЕНСІЇ

08.09.2009   ДІДУСЬ СТАРЕНЬКИЙ – ЙОМУ ВСЕ РІВНО…

17.09.2009   КОЛОБКИ ПО-УКРАЇНСЬКИ, або СКРУТИ ЛИСИЦІ ДУЛЮ!

В цьому блозі я поставив собі за мету прояснити пересічному громадянину його фінансові можливості в непрацездатному віці, якщо замислитися над цим років за двадцять-тридцять. Звісно, нинішні пенсіонери не мали таких можливостей, тому їм не залишається нічого, як чекати на чергові копієчні перерахунки пенсійних виплат. Сумно.

Але діти повинні завжди йти далі своїх батьків – це сутність еволюції.

Архімед шукав точку опори аби перевернути завдяки ній Землю. Я пропоную перевернути світогляд. Для цього… лише знайти кав’ярню, в якій не варто пити каву.

Звертаю вашу увагу на те, що відповідно до законодавства недержавні пенсійні фонди не мають права давати жодних гарантій щодо розмірів майбутньої пенсії вкладника. Якщо хтось обіцяє конкретні цифри, одразу мають виникати сумніви щодо серйозності «проекту». Натомість вам може бути запропонована макропрогностична модель з відповідними орієнтирами та допущеннями, як ось та, яку я наведу зараз нижче.

• Припустимо, вам сьогодні 30 років, і ви збираєтеся вийти на пенсію в 60. Таким чином, період ваших пенсійних накопичень складатиме 30 років. Середню доходність НПФ приймемо на рівні 10% протягом усього періоду ваших накопичень.

Отже, перш за все ви визначаєтеся з тим, яку суму щомісяця перераховуватиме до НПФ. Нехай це буде 400 гривень. Багато? Мало? За 20 робочих днів набігає 20 гривень щодня.

Тобто приблизно вартість однієї чашки гарної кави в центровій кав’ярні. Хтось може прирівняти еквівалент до кухля пива, пачки цигарок. Суть не в тому. Головне, ви свідомо відмовили собі в якомусь дріб’язку сьогодні з метою отримати за 30 років від цього певний зиск. Який саме – викладено в моделі нижче. Та суть у тому, що для отримання цього зиску слід змінити власну філософію.

За 30 років регулярних накопичень на вашому рахунку назбирається 144 000 гривень. Такою була б сума, якби ви її просто складали до скляної банки. Але ви пов’язали свої сподівання з НПФ, а він за 30 років на ваші 144 000 додав ще 766 674 гривень інвестиційного доходу.

У підсумку - на вашому рахунку 910 674 гривень.

• Припустимо, що ви збираєтеся отримувати пенсію з НПФ протягом 20 років (тобто до ваших 80). Наступні цифри ще раз демонструють магію складного процента.

За 20 років вашої пенсії НПФ виплатить вам 2 736 063 гривень, а це майже в 20 разів більше від того, якби ви так і не пішли далі скляної банки. Ваша перша пенсія в 60 років складатиме 3 794 гривні, а остання у 80 років – 26 356 гривень.

Подобається? Особливо з огляду на одну чашку кави…

Можливості щодо співпраці з НПФ можуть бути різні

Хочете -  заощаджуйте для себе, бажаєте зробити подарунок членам родини – будь ласка. У вас є можливість:

• вносити певний відсоток* від заробітної плати,
• чи приносити періодичні внески* у фіксованих сумах,
• можете здійснити й великий одноразовий платіж*

* пенсійні схеми

Якщо у будь-який момент вам почне здаватися, що обраний вами НПФ працює не дуже ефективно і його топ-менеджмент викликає у вас недовіру, ви можете перевести гроші до іншого НПФ без будь-яких санкцій. Чому? Тому що кошти ці належать не НПФ, а вам.

Те ж стосується й вашого права забрати все або частину грошей з вашого рахунку. Наприклад, ви обрали іншу країну та їдете туди на постійне проживання. Або ж – всі ходимо під Богом – стан здоров’я є критичним і дожити до запланованих 80 років навряд чи вдасться. Що ж, втішить це когось чи ні, але в разі смерті вкладника всі його заощадження переходять до спадкоємців – за заповітом або за законом.

Ідея накопичень замолоду полягає в тому, щоб не затягувати паски, отримуючи пенсійне посвідчення. Доходи пенсіонера не повинні зменшуватися порівняно з тим часом, коли людина була членом активної частини суспільства. І саме завдяки чималим фінансовим можливостям пенсіонер не випаде з активного життя. Просто вектор активності отримає новий напрямок, скерується – на подорожі, покупки нових авто, змістовне спілкування тощо. І не діти утримуватимуть такого пенсіонера. Навпаки, вони ще завітають до батьків на чашку кави… тому що на свою власну вже заощадили…   

В минулому блозі я порівняв українців з колобками. Вони ніколи до кінця не вірять політикам, зазвичай, не сподіваються на державні пільги і заощаджують на чорний день, а в розпал економічних криз влаштовують сімейні свята, на яких столи ломляться від страв. Дивна нація, нестандартний менталітет. Українців багато в чому не можуть зрозуміти навіть найближчі сусіди-слов’яни, а для далекого зарубіжжя - ми просто terra-incognita.  

Як на мене, все дуже просто: українці - нація колобків. Від бабусі-дідуся пішли, ні на кого не сподіваємося, крім себе. Щоправда, існує загроза, що якась лисиця вхопить-таки і з’їсть, але, маючи вдосталь життєвої мудрості та інформації, від халепи у вигляді такої наглої смерті себе убезпечити ймовірно.

Однією з найкращих можливостей для погладшання нашого українського колобківства є НПФ. Держава традиційно для нас не є самим надійним партнером. Та й ми не можемо похвалитися особливою відповідальністю у своїх стосунках з нею. Так як би там не було, тільки власноруч вибудовуючи своє майбутнє і усвідомлюючи при цьому важливість кожного етапу свого життя, можна створити справжнє громадянське суспільство і оцінити усі його переваги. Іншого не дано.

Колобки підсумовують прибутки на пенсії

Український просвітитель-гуманіст, мандруючий філософ  Григорій Сковорода підсумував колись своє життя словами: «Світ ловив мене – та не впіймав».

Що насправді мав на увазі наш мудрий співвітчизник, промовляючи цю фразу, - дискусії точаться досі.

Але якби Григорій Саввич жив сьогодні і робив би накопичення для власного пенсійного забезпечення, то, справді, в нього було б ще більше підстав стверджувати, що він, як той казковий Колобок, потирає від задоволення ручками: і від бабусі пішов, і від дідуся втік, крутить усім дулі, бо нікому нічого не винен.

В двох попередніх блогах я розповідав про нашарування проблем у солідарній пенсійній системі, про необхідність введення державної накопичувальної системи.

Коротка довідка Ніхто зараз точно не скаже, скільки в Україні залишилося громадян. Говорять, 46 мільйонів. Пенсіонерів з них – 13,7 мільйонів. Середня пенсія (дані на червень місяць) складає 980 гривень на місяць. Грошей для задоволення навіть сьогоднішніх пенсійних потреб в держави не вистачає. Населення старіє. Пенсіонери потихеньку «їдять» працюючих.

Тож, нарешті, поговоримо про недержавні (власні, незалежні) пенсійні накопичування. Якщо наочно змалювати весь масив пенсійних можливостей, що успішно працюють у більшості розвинених країн світу, то виглядатиме це так:

Перший рівень Солідарна пенсійна система Державна обов’язкова система соціальної безпеки громадян Джерело – податки, збори

Другий рівень Накопичувальна система Обов’язкові індивідуальні персоніфіковані пенсійні накопичення працюючих. Джерело – обов’язкові внески роботодавців

Третій рівень Система добровільних персоніфікованих пенсійних накопичень Джерело – корпоративні та приватні внески, часто пільгові.

Говорячи мовою формул, якщо соціалізм, це «радянська влада плюс електрифікація всієї країни», то третій рівень пенсійної системи - це «ваша фантазія плюс наявний ресурс».

Фантазія – річ необмежена, але, в усякому разі, вона буде відштовхуватися від нормального бажання не стати в старості жебраком, не висіти на шиї в молодших родичів, не відчувати себе обмеженим у пересуванні та реалізації бажань.

Тобто продовжити свою якщо не молодість, то зрілість за рахунок повної свободи та незалежності в діях. Мета стратегічна: світ ні в якому разі не повинен спіймати!

Як досягти цієї мети?

Перш за все, подбати заздалегідь, тобто змолоду. По-друге, обрати для цього свій дао.

Дао N1 – придбати одну, дві, три квартири і, відійшовши від справ, здавати їх, гарантовано маючи щомісячний прибуток. Звісно, цей шлях має право на існування. Тільки наскільки він є гарантованим? Квартири дешевшають, в них періодично слід робити ремонт, шукати орендарів, залежати від порядності останніх та їхньої здатності не псувати цей ремонт… Іншими словами, справою треба займатися, маючи неабияку ділову жилку. А якщо відпустити її, то, виходячи з недосконалості нашого законодавства, ймовірно залишитися навіть без свого кровного…      

Дао N2 – вкладати вільні кошти в заводи, газети, пароплави. Непоганий спосіб, якщо коштів, справді, чимало, і ваші внески в акції зазначених емітентів є цікавими інвестиціями. Недоліки схожі з тими, про які зазначалося в попередньому пункті: чергова криза може з’їсти неконтрольовану інвестицію; контролювати – означає тримати руку на пульсі, перевкладати, диверсифікувати… Для спокійної старості заняття не з омріяних, але слушне для тих, хто прагне старості буремної, ризикованої. Таке також трапляється, хоча й нечасто.

Дао N3 – обмежитися інвестуванням у малий бізнес: крамниця, майстерня, автомийка. Проблеми все ті ж: одного дня здоров’я не дозволить вийти на роботу. Бізнес занепаде, наймані менеджери непомітно обберуть старого і зникнуть…

Дао N4 – народжувати протягом життя дітей без ліку, сподіваючись на те, що ті в старості будуть утримувати. Спосіб перевірений: так робили в старовину. З цього приводу є різні історії.

• Можна згадати культурне надбання народів Крайньої Півночі, де немічних батьків «вдячні» дітки пакували на човни і відправляли у вільне плавання до крижаного моря помирати. Це було нормально – кожен «пенсіонер» знав, що на нього чекає така доля.
• Слов’янська культурна традиція більш гуманна. Хороші, чемні, виховані діти – це щастя для престарілих батьків. Яким чином виховували таких? По-різному, як відомо. Наприклад, кадри із старої кінострічки «Нахальонок»: дід шмагає онука, той пищить: «От станеш ти, діду, старий, випадуть у тебе всі зуби, я тобі хліб жувати не буду!». Страшна помста ображеної малечі!.. А якщо серйозно, то, на жаль, нерідко трапляється, що у великих сім’ях діти недоотримують уваги, тепла, а відтак, і виховання. Почасти, недоотримують навіть теплого одягу та харчів.  

Причинно-наслідкові зв’язки в головах підростаючого покоління загадкові та до кінця не досліджені. Діти, бува, виростають і виганяють своїх батьків на вулицю, зживають старих зі світу, або ж хворіють, потрапляють до місць позбавлення волі тощо. Вірогідно? Так. Але всі сподіваються на краще. Іншими словами, «дитяча інвестиція» не менш ризикована, ніж ті, про які йшлося вище. Але вона добра, глибоко емоційна, сповнена тихої радості, принаймні в рідкі хвилини, коли діти сумирно сплять у своїх колисках. А головне – перевірена віками.

Дао N5 – метод накопичення коштів на банківських рахунках. Не буду багато про нього говорити з огляду на сьогоднішню банківську кризу. Тим більше, що зосередження коштів лише в одному сегменті (наприклад, в банківській сфері) є просто недбалістю і марнотратством. Необхідна диверсифікація накопичень, звичайно, якщо вкладник володіє необхідним набором знань для планування таких дій.

Всі згадані види забезпечення старості (крім дитячої теми) мають спільну рису - необхідно накопичити значний капітал. Вихід на пенсію перетворює власника такого капіталу на своєрідного рант’є. Статистика свідчить, що це можуть собі дозволити лише 3-5% активного населення.

Міжнародний досвід вже декілька десятиліть свідчить, що найбільш зручним та універсальним способом добровільного пенсійного забезпечення є недержавні пенсійні фонди. Особливо це стосується середнього класу суспільства, який досягає достатньо високого рівня споживання, та не хотів би цей рівень втрачати з виходом на пенсію. Так, я вже чув закиди, що добровільна пенсія стосується 20% населення. Згоден, на сьогодні це реальні параметри середнього класу в Україні. Але якщо ми не будемо створювати різноманітні змістовні «продукти» для представників класу, що народжується, цей клас приречений на те, щоб так і залишитися недорозвиненим.

Детальніше про те, як охопити добровільним пенсійним забезпеченням усе активне населення, я зупинюся в своєму наступному блозі. Ідея полягає в зміні філософії наших співгромадян, і отже, як наслідок, всього суспільного світогляду.

Якщо по досягненні тридцяти або сорока років українець

·         почне думати про майбутню безбідну старість;

·         образно кажучи, відмовить собі в одній чашці кави на день;

·         проінвестує заощаджені кошти в майбутню старість;

·         буде впевнений, що завдяки цьому його життя за двадцять, тридцять, сорок років буде суттєво відрізнятися на краще від життя батьків, дідусів, бабусь…

Тоді ми перетворимося на націю колобків, яких не зможе з’їсти ніяка лисиця.    

«Тааак! Тепер я – пиріжок із м’ясом», - подумав Колобок, обглодуючи кісточки Лисиці…

                                                                                  Дедушка в поле гранату нашел,

                                                                                  С этой гранатой в сільраду пошел.

                                                                                  Дедушка бросил гранату в окно.

                                                                                  Дедушка старый – ему все равно…

                                                                  (з серії про чорну, чорну руку…)        

В минулому блозі я торкнувся теми реформування пенсійної системи в нашій країні. Сьогодні продовжу, зосередившись на другому рівні пенсійної системи.

Але спочатку (для тих, кому ліньки відкрити і прочитати мій попередній блог) - два слова про перший рівень.

Ідея належить Бісмарку. Сутність її полягає в так званій «солідарності поколінь» (звідси й назва – солідарна пенсійна система), згідно з якою відповідальність за покоління нинішніх пенсіонерів несуть своїми відрахуваннями ті, хто має працездатний вік. Коли ж останні перейдуть в категорію людей похилого віку, їх візьме «на утримання» наступне покоління працюючих. Тим, хто хоче ознайомитися з моєю думкою про вади такої системи, доведеться-таки повернутися до попереднього блогу: в ньому я зосереджувався на результатах недоліків системи для пересічного громадянина. Сьогодні ж я хочу пояснити, чим зумовлена нагальна необхідність реформування пенсійної сфери для вітчизняної економіки в цілому.

Адюльтер фінансової та політичної кризи: потрібна примусова  стерилізація

Другий рівень пенсійної системи, до якого і я особисто, і мої колеги з  команди КІНТО намагаємося наблизити свідомість тих людей, від яких залежить ухвалення управлінських рішень на рівні держави, - сподіваюсь, запрацює ще за наших життів. Сутність цього рівня полягає в тому, що обов’язкові пенсійні відрахування розподіляються між солідарною та накопичувальною системами. При цьому гроші солідарної системи «проїдаються з колес» на утримання сучасних пенсіонерів, а гроші накопичувальної – перетворюються на інвестиційний ресурс, що поіменно фіксується на користь кожного майбутнього пенсіонера. Це означає, що теперішнє працююче покоління має не лише за традицією утримувати пенсіонерів, а зробити власні пенсійні заощадження, подбавши про своє майбутнє.

Другий рівень пенсійної системи став запроваджуватися в розвинених країнах ще у минулому тисячолітті, точніше, 20-25 років тому. За цей час, окрім вагомого міжнародного досвіду, першопроходцям вдалося накопичити 10 трильйонів доларів. Чую голоси скептиків: «Це їхній досвід – досвід країн зі сталими економіками та політичними системами. Ми не віримо політикам, не віримо бізнесу, не віримо собі. Як можна передати на 30-40 років власні пенсійні кошти до рук корумпованих чиновників та некомпетентних фінансистів?».

Звісно, то все реалії нашого життя, але з чогось треба починати, щось має надати поштовх до змін, які розірвуть ганебне коло злиднів та казнокрадства. Не знаю, чи потрібен країні Литвин, а от масштабних загальнонаціональних проектів, що змінили б нашу економіку, наш побут, наше світосприйняття на краще, бракує як чистого повітря. І саме запуск накопичувальної пенсійної системи може стати каталізатором тих змін, на які давно зачекалося суспільство.  Чому? Повернемось до того ж світового досвіду, який найбільш вдало систематизував у своїх документах Світовий Банк.

Головною метою пенсійної системи, з позиції цієї поважної установи, є забезпечення людей адекватним, реальним, постійним і надійним доходом в старості. Можна довго тлумачити дефініції «адекватність», «реальність», «постійність», «надійність». Для більшості з нас вони нагадують бігбордівські передвиборчі агітки розливу 2004-го «Тому що…». Але як би там не було, словник української мови не передбачає інших означень, в які нам пропонується вірити.

Адекватно – означає так, щоб в якийсь день пенсія замінила заробітну плату, і людина не відчула злиднів.

Реально – стосується фінансових можливостей платників податків – усіх разом і кожного окремо.

Постійно – тобто проект під умовною назвою «Другий рівень пенсійної системи» має бути не просто довгостроковим, він має бути вічним.

Надійно – означає здатність опиратися різноманітним економічним, демографічним, соціальним чи політичним ризикам.

А якщо фінансова криза помножується на політичну?.. Власне, до чого припущення? Хіба зараз не відбувається злигання двох цих потвор? Наслідок їхнього блуду відчуває кожен пересічний громадянин, коли йде купувати продукти до супермаркету, коли заправляє машину бензином, коли вмикає вечірні новини. Змінити щось не здатен ніхто: ми лише відсторонено спостерігаємо за безсоромною зміною поз… Чи убезпечена країна від повторення таких кризових альянсів? На жаль, ніхто не дасть гарантій. Єдиний спосіб - не зупиняти поступальний рух реформ. Це зробить країну більш стійкою, більш розвинутою, більш комфортною для працюючих в ній зараз людей та (як тут не позаздриш!) майбутніх пенсіонерів, що зможуть скуштувати плоди накопичувальної пенсійної системи.

Підніміть руку, кому потрібні кілька десятків мільярдів

Роблю елементарні розрахунки. Протягом десяти років свого існування державний пенсійний накопичувальний фонд «наколядував» би близько 60 мільярдів доларів. Багато це чи мало – все відносно в цьому світі.

Якщо звернути увагу на найближчу до нас у повсякденні комунальну галузь, то її модернізація потребує сьогодні близько 40 мільярдів доларів. Чим поганий об’єкт для інвестування?

Так, понеслося… Вже чую у відповідь цілу лавину звинувачень, мовляв, комунальна сфера не просто не є об’єктом для інвестування, вона є чорною рукою, ой, чорною дірою, здатною зжерти будь-які накопичення, зусилля, а також спаплюжити імідж будь-якого керівника, який прийде її менеджувати.

Так, погоджуюсь. Перетворювати комунальну сферу на об’єкт інвестування, особливо пенсійного інвестування, слід паралельно з її реструктуризацією,  приватизацією, перетворенням на акціонерні холдинги та входженням у галузь міжнародних стратегічних інвесторів. Йдеться про господаря. З великої літери.

Переговори та взаємовідносини пенсійних фондів з таким господарем на предмет інвестування його бізнесу виглядають вже більш привабливо: традиційно низькодоходна галузь є найменш ризикованою…

З комунальною сферою потрапити до кризового капкану важче: сміття вивозити треба за будь-яких умов та урядів, електро-, газо-, водопостачання потребується щодня, а тарифи, як-не-як, регулюються з боку держави.

Не буду сперечатися з тими, хто нагадає мені про диверсифікацію. Так, вкладати слід в різні сфери. Але всі вони переважно повинні мати спільне: низьку ризикованість, а отже, високу надійність (хоча й низьку доходність). Наприклад, транспортна інфраструктура, сільське господарство. Додам, що під час цієї кризи найменше за все постраждала харчова промисловість. Треба робити висновки з таких уроків.

Підніміть руку, кому хочеться жити в красивих і затишних містах

Пенсійною системою другого рівня ми можемо «поцілити» кількох зайців одразу: не  збільшуючи податкового навантаження на пересічного громадянина, використовуючи перерозподіл системи фінансових ресурсів, ми отримуємо колосальний інвестиційний ресурс і спрямовуємо його на споконвіку депресивні галузі, спричинюючи таким чином і їхнє реформування, і їхню модернізацію.

Це вже навіть не дуплет, це постріл з гармати!

Перші результати від такої комплексної роботи бачу вже на шостому-сьомому роках. На такий прогноз надихає досвід колег із сусідньої Польщі. Накопичувальна пенсійна система там працює вже десять років, ставши хребтом економіки держави. Як наслідок, порівнюйте: фондовий ринок у поляків під час цієї кризи впав лише на 25%. В Україні – на 75%. Хто ж тоді Україні ворог, як не вона сама?       

         Діаграма. Активи накопичувальної пенсійної системи на кінець 2008 р.

Джерело: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг; Watson Wyatt а global consulting firm focused on human capital and financial management.

Кілька сумних фактів наостанок

Згідно проведених соціологічних досліджень рівень задоволення життям у країнах ЄС зростає з віком, а в Україні, навпаки, спадає.

У нас безтурботною та найщасливішою є молодь у віці 15-19 років. З іншого кінця рейтингу – похилі люди у віці за 60 років: лише третина українців цієї вікової групи задоволена своїм життям та лише половина вважає себе щасливою.

В ЄС спостерігається прямо протилежна тенденція. І ще. В Європі люди похилого віку значно багатші від молоді. Натомість їхні ровесники з України втратили все під час розвалу Союзу, а накопичити їм так і не вдалося, як і не вдалося пристосуватися до нових економічних та соціальних умов.

В Україні старше покоління найбідніше, незахищене, нещасливе… А хіба наші люди гірші за європейських? Чим вони заслужили своє нещастя?

І чи кинув би дід гранату, якби її мав?..

P.S. Пенсійна накопичувальна система – це шанс для тридцятирічних. Бажаю ним скористатися.

Твоя пенсія так само близька до тебе, як і тоді, коли ти народився.

Протягом життя нам нерідко доводиться стикатися з поняттям «критичний вибір». Зазвичай, ми вкладаємо в це словосполучення розуміння того, що після ухвалення остаточного рішення нам навряд чи вдасться щось змінити або повернутися до стану, що передував нашому рішенню. В цьому сенсі віртуальний світ набагато досконаліший – більшість комп’ютерних програм передбачають можливість «відкотити» невдало встановлене оновлення soft на попередній рівень, розпочавши життя (правда, віртуальне) знову. На жаль, або на щастя – життя «в реалі» ми проживаємо лише один раз і без ніяких чернеток.

Нерідко вибір на кшталт «що краще – синиця в руці або журавель у небі» пригальмовує нашу активність на досить тривалий період. Ми боїмося ризикнути і втратити жалюгідні набутки, поклавши їх на вівтар здобуття чогось міфічно-неймовірного у майбутньому. Насправді, нам лячно зазирнути за горизонт власних можливостей, тому що не віримо в те, що бачимо за уявною межею: хіба це я їду на власному «Бентлі» а-ля кабріолет? Хіба це моїми фотографіями обклеєні всі вільні місця на білбордах?.. Ми не віримо в розмиті образи, що продукує наша свідомість. Ми боїмося в це повірити і відмовляємось від змагання за журавля, намертво затискаючи в кулаці свою синицю.

Будь-які інвестиції – це погляд за горизонт. Багато в чому це нехтування сьогоденням. Синиця вже є, вона нікуди не дінеться, тримайте її, але не намагайтесь любити її в собі, або себе в ній. Покохайте в собі інше…

Цитата з мультика про дядю Федора увічнила типового «совка» листоношу Пєчкіна: «Я, може, тільки жити починаю – на пенсію переходжу». Йому вторить полковник з відомого рязанівського фільму: «Пенсія в мене хороша, маленька, але хороша».

Діти, звісно, не замислюються над значенням цих слів, а от у їхніх дідусів та бабусь почуте з екрана викликає гірку посмішку. Для них, наприклад, така звичайна для іноземних пенсіонерів справа як подорожування є, зазвичай,  заказаною. Максимум, на що вони можуть розраховувати – це праця на дачній ділянці, сидіння на лавочці біля під’їзду, мультики з онуками.

І так приблизно двадцять років після урочистих зборів, на яких тебе випроводили на заслужений відпочинок. Пенсія маленька, але хороша. Звісно, її не вистачає, але ж діти допомагають… Подорожі? Які подорожі, коли треба онуків ростити…

Вік 55 і 60, для жінок і чоловіків відповідно, є критичним з точки зору зміни філософії життя. Людина перетворюється на пенсіонера, на того, хто вже не живе активно, а пасивно доживає. І дай-то, Боже, не хворіти, або ж хворіти недовго, аби не бути тягарем…

Міф про тягар.

Солідарна пенсійна система була запропонована Бісмарком ще в другій половині ХІХ сторіччя. Вона прижилася і набула розповсюдження. Основна ідея полягає в тому, що молодше покоління «відповідає» за старше, по суті, утримуючи його за рахунок своїх обов’язкових відрахувань до пенсійного фонду. За Бісмарка не було такої досконалої системи контрацепції, традиції сприяли народженню дітей в чималій кількості, а війни та хвороби не давали дорослим та старим надовго затримуватися на цьому світі та тягнути на себе чималі державні кошти.

Сьогодні народжуваність зменшилася. Україна вже давно перейшла до тих країн, де показники смертності перевищують народжуваність. Ми перетворилися на націю, що вимирає. І як не цинічно звучать мої слова – але державним фінансам «пощастило», що жалюгідний рівень вітчизняної медицини не може подовжити середній показник довголіття в Україні.

Якби наші пенсіонери жили так само довго, як їхні «колеги» в розвинутих країнах, то колапс нинішньої пенсійної системи наступив би набагато раніше. В останні місяці цього року тенденція набуває особливо загрозливих рис: вже більше половини надходжень до державної скарбниці направляється на виплату пенсій. Пенсіонери практично «поїдають» працюючих.  

Що далі?

Така «унікальна» для сучасного світу солідарна пенсійна система не має шансів витримати. Спроба підтримувати середню пенсію на рівні 40% від середньої зарплати тільки за рахунок солідарної системи - безперспективна, як з економічної, так і з демографічної точки зору.

Вихід?

Держава повинна терміново продовжити пенсійну реформу. Користь для майбутнього пенсіонера вираховується математично. Зиск для Держави також зрозумілий: другий рівень пенсійної «системи» (державний накопичувальний фонд) має з часом компенсувати наявні пробуксовки солідарної пенсійної системи, і Держава отримає потужний внутрішній інвестиційний ресурс.

Податкове навантаження на працюючого не зміниться: якщо сьогодні ми відраховуємо 35,2% на державне пенсійне забезпечення, то із запуском другого рівня ми будемо відправляти 28,2% до звичної солідарної системи і 7% до державного накопичувального пенсійного фонду. В сумі виходимо на ті ж 35,2%.   

Чи хоче риба мати ноги?

Наступний крок – відмова від державного «монополізму» в сфері пенсійного забезпечення та не задеклароване, а реальне запровадження третього рівня пенсійної системи – недержавних пенсійних фондів.

Йдеться про накопичувальну систему, яка полягає в тому, що кожен працюючий протягом життя власноруч готує себе до безбідного існування на пенсії. Будучи активним та далекоглядним, він протягом 30-40 років (практично із студентської лави) створює своє пенсійне майбутнє.

Філософія такої людини виглядає приблизно наступним чином:

«Я свідомо відмовляюся від однієї чашки кави на день, заощаджені на цих дріб’язках кошти вкладаю до спеціального фонду. За 30-40 років я матиму подвійну або навіть потрійну пенсію на додаток дотієї, що запропонує мені держава».

Відмова від державного монополізму, ясна річ, буде умовною.

По-перше, всі операції з коштами громадян – підконтрольні та ліцензовані.

По-друге, всі три рівні пенсійної системи функціонують одночасно, а тому конкуренції між ними немає – в кожного рівня своя «акваторія»:

• 28,2% (солідарна) +
• 7% (державна накопичувальна) +
• за власним бажанням (недержавні пенсійні фонди).

Так заведено в більшості цивілізованих країн, представників похилого віку яких можна побачити в усіх аеропортах світу: вони подорожують, маючи на це кошти і натхнення, активно спілкуються, товаришують, а не живуть на пайки-подачки від різного штибу політиків, не готуються помирати в колі родичів або на самоті – переважно, від нудьги, злиднів та відсутності будь-яких перспектив.

Необхідність пенсійної реформи в Україні повинна бути усвідомлена законодавцями. Це має бути, перш за все, система зважених і продуманих державних заходів.

Але без підтримки її «знизу», без зміни філософії людей активного віку, які вже сьогодні здатні інвестувати в старість і зазирають «за горизонт» власних можливостей, - без такої «поворотної» точки в свідомості кожного будь-які заходи з боку держави пробуксують і виявляться мертвонародженими.

Адже блискуча монета, що впала на дно річки, може здатися рибам подарунком з неба. Що вони робитимуть з цим подарунком?