Корпоративний блог КІНТО

          Нерідко згадую байку про двох жаб, які, на біду, потрапили до відра з молоком і не могли звідти вилізти. Одна жаба зрозуміла марність своїх зусиль і, склавши лапки, померла. Друга плавала в молоці до знесилення, збила своїми, на перший погляд, слабими лапками молоко на сметану і вистрибнула на волю.

         Так і хочеться перефразувати гасло часів «холодної» війни: дві жаби – два способи мислення. Себто дві позиції. Кожна з яких, між іншим, має право на те, щоб її поважали.

         Сьогодні - про поведінку під час економічної кризи. Про мислення. Про позиції.

            Перший варіант, або скажи собі «Стоп!». Я називаю такий стиль поведінки пасивно-поміркованим. Наприклад, людина відчуває, що криза зводить її зусилля із заробляння грошей нанівець, знецінює не просто обігові кошти, а й трудові, інтелектуальні, часові витрати. Виникає відчуття білки, запущеної бігати в колесо, ідея якого – рух заради руху. Не думайте, що так просто знайти в собі сили і вольовим рухом зупинити інерцію буття, виробивши антикризовий план. Питання номер один – що до нього вписати. Дехто обирає емоційний замінник кризовим «траблам» - їде мандрувати світом. Справді, коли ще видасться така нагода? Криза минеться, і доведеться знову братися до роботи, та ще й з подвійними зусиллями на першому етапі. У той же час хтось вирішує обзавестися нащадками. Зупинки під час успішного підйому кар’єрними сходами емансипованим жінкам зараз даються важко. Криза – прекрасна нагода нарешті віддати борги матінці-природі. Інші йдуть вчитися. Дехто, можливо, почне вчити інших або напише книжку. Головне – не сприймати такі кроки, як щось принизливе, вчинене під тиском обставин, трагічне, а навпаки, як унікальний шанс, подарований Долею.

         Безумовно, для того, щоб зреалізувати всі зазначені вище антикризові плани, потрібний певний ресурс - запас, зроблений за кращих часів. І мандрувати, і вчитися, і народжувати дітей – справи сьогодні не з дешевих.

         Що робити тим, хто вступив у кризовий період без такого запасу? Дуже вдалою мені видається теорія, озвучена футурологами Елвіном та Хейді Тоффлерами. Ця подружня пара нерідко займалася тим, що віднаходила цікаві закономірності в системі явищ нашої дійсності. Потім вони давали цьому пояснення та займалися дотепним творенням назв. Так, якщо ви купуєте товар або послугу, створені іншими людьми, це – звичайне споживання. Якщо ви самі і створюєте, і споживаєте, - це вже мікс слів виробництво (production) і споживання (consumption). Поєднання слів дає - prosumption. Український відповідник міг би бути чимось на кшталт спожирництво, або вирживання. Приклад: ви пішли до ресторану, замовили там борщ, зварений кухарем, і з’їли його з великою насолодою. Це – чистої води споживання. Інший варіант: ви прийшли додому і з не меншою насолодою приготували не гірший борщ і також його спожили. Оскільки в цьому випадку борщ буде результатом вашої власної праці, то це буде -вирживанням.

         Дехто обирає саме таку стратегію для виходу із кризи. Вертається до землі, обробляє її, вирощує на ній щось їстівне, годується сам і годує родину. Колись зустрічав інформацію, що всесвітньовідомий дипломат Чичерін, потрапивши в немилість до сильних сього світу та, відповідно, в економічну скруту, три роки вирощував капусту на своїй ділянці біля будинку. Тобто вирживав. До речі, потім, повернувшись до дипломатичної служби, дуже пишався таким досвідом і ніколи не приховував його наявність.

         Другий варіант – активна позиція. Кризу слід розглядати як глобальний інноваційний конфлікт. А наслідки конфліктів, як відомо, не є виключно деструктивними. Очищення, подолання складної ситуації з можливістю ствердитися в «переможній» моделі поведінки, - такі наслідки кризи, без сумніву, належать до конструктивних. Можливо, ваш бізнес потрошку годував, ні шатко, ні валко забезпечуючи прожитковий мінімум. Криза спричинила його банкрутство. Оговтавшись від першої реакції шоку, ви або – перший варіант – проводите повну реструктуризацію, або – другий варіант – закриваєте справу і відкриваєте щось принципово нове, міняючи «тему». Третій варіант також може бути прийнятним: збанкрутівши у власному бізнесі, ви йдете у найми, де ваш попередній досвід «вільного плавання» є неоціненним. Там ви з великим відсотком вірогідності отримаєте керівну посаду, працюватимете в команді менеджерів і позбудетесь головного болю щодо ведення справ на власний ризик.

         Скільки може бути варіантів стратегій поведінки в кризі? Можливо, запропонована мною класифікація не є вичерпною. Як людина, яка системно займається інвестиційною діяльністю, не можу не згадати ще про одну модель – атакуючу. Я неодноразово зазначав: криза дає чудову нагоду зіграти на заниженій вартості біржових активів, адже вона допомагає накопичити значний потенціал для зростання фондових індексів. А це вже дає можливість не лише надолужити кризові втрати, а й значно перекрити їх прибутками. Позиція атаки на кризу передбачає вічний рух, безперервний азарт, постійне очікування фінансового дива.

         Між іншим, фінансові дива хіба не єдині, що мають тенденцію ставати реальністю.      

З підручника:

Криза фінансова – глибокий розлад державної фінансової, грошової системи, що проявляється в різкій невідповідності доходів бюджету його витратам, нестабільності та падінні валютного курсу національної грошової одиниці, взаємних неплатежах економічних суб’єктів, невідповідності грошової маси в обороті вимогам закону грошового обігу, інфляції. Криза економічна – різке погіршення економічного стану країни, що проявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття та, як наслідок, у зниженні життєвого рівня населення.

Досліджень щодо механізмів виникнення криз доводилося зустрічати доволі багато. В основному, всі вони зосереджені на виявленні та аналізі об’єктивних детермінант – простіше, причин і умов, що у сукупності своїй викликали занепад економіки. Жодного із дослідників я не беруся ні підтримувати, ні спростовувати на всі сто відсотків – вистачає в їхніх текстах і того, з чим не можна не погодитися, і того, що викликає в мене, як у науковця та багаторічного практика, подив та бажання подискутувати.

Та на рівні відчуттів виникає тверде переконання, що криза ідентифікується тоді, коли її ідентифікація стає надбанням громадської думки. Як відомо, колективний розум не є простою арифметичною сукупністю думок індивідуальних. Звичайно, свій початок колективна думка бере від окремих індивідуумів, але виникають їхні судження не одне за одним (як послідовна реакція в електричній мережі), а одночасно і в багатьох, навіть географічно віддалених, місцях. Разом з тим, на цьому етапі ще не можна говорити, що думка оформилася у щось суттєве та почала жити власним життям. Для того, щоб це сталося, потрібні так звані лідери думок: одноосібні авторитети або ж цілі інституції, а в наш час інформаційного суспільства – це, переважно, медіа. Імперія славнозвісного медіа-магната Вільяма Херста підтвердила тезу, що новина, штучно створена і розміщена на газетній шпальті, будучи нічим іншим, як дезинформацією, в руках умілих медійників здатна перетворитися на подію, яку обговорюватимуть наступного дня на всіх континентах. І фігуранти такого креативу не здатні нічого вдіяти, крім того, що підтвердити її істинність і скоригувати свої дії відповідно до інформації, яка поширилася світом.

Випадок з кризою - не виключення. Спершу вона виникла в головах як рефлексія на певні об’єктивні передумови. Потім її професійно розпіарили. Далі з її існуванням боротися стало марною справою - суспільство встановило собі відповідний «діагноз». Після цього – справа техніки тих же медіа: кризова проблематика є дуже «смачною» та довгограючою, її вичерпність настане нескоро. Інформаційна пресиченість докризового періоду надолужується з фантастичною успішністю. Коло замикається: з кризи вийти неможливо, тому що «багатогранна» тема кризи ще не пережована і не використана медіа та коло-медійною комунікацією (політичною, наприклад) до кінця.  

Сьогодні важко розкласти механізм виникнення кризи на складові на предмет визначення співвідношення об’єктивних та суб’єктивних чинників, котрі її спровокували. Але я особисто наполягатиму саме на інформаційній домінанті в питанні кризової самоідентифікації. А от визначати, суб’єктивний це чинник чи об’єктивний, - кожен має самостійно, в залежності від ступеня власної інтегрованості в сучасне інформаційне суспільство.

Економічні кризи були притаманні людству завжди. Правда, раніше світ не був такий інтегрований. А перетнувши рубіж ХХ століття, кризам стало затісно в межах двох-трьох країн, і вони виплеснулися на міжнародну арену.

Будь-який економічний цикл, а світова економіка розвивається за циклічними законами, є рухом від підйому до спаду, від депресії до пожвавлення, а потім знову в напрямку підйому.

Що стоїть за кожним підйомом? Правильно, спад. Кожен спад спричинює депресію. Але депресія не може тривати вічно, тому що також є явищем динамічним. Тому певного часу вона все одно знаменується неминучим пожвавленням економічного життя та переходом до підйому.

Звичайно, лише наявністю в наших головах кризу не поясниш. Безумовно, є й об’єктивні чинники. Які? Зупинимося на головних. По-перше, підйом спричинює ажіотаж. Не завжди, але зазвичай. По-друге, рівень виробництва найчастіше перевершує той, що був досягнутий у попередньому циклі. В зв’язку з розширенням масштабів виробництва починає стрімко зростати попит на сировинні ресурси, а їх не вистачає. Безробіття скорочується, всі починають заробляти більше, ніж раніше. Беруться кредити. За таких умов, звісно, повинні підвищуватися ціни, що й відбувається. Тоді наростає напруженість банківських балансів. Наслідки? Купівельна спроможність зменшується і регулюється за рахунок кредитних коштів. Збільшуються незатребувані товарні запаси. Посилюються диспропорції. Економіка повільно, але впевнено починає рухатися до спаду.  

І все ж особисто я ніколи не ототожнюю кризу з виключно деструктивними наслідками. Так, порушуються сталі виробничі зв’язки, деформується рівновага між попитом і пропозицією на товари та послуги, спостерігається значний спад виробництва, банкрутують підприємства, чимало працівників яких опиняються на вулиці. Чорними широкими мазками можна і далі змальовувати цю інфернальну картину. Але будь-яке полотно кінечне: воно має обмеження у вигляді простої дерев’яної рамки. Життя продовжується за межами страшної картини, з яким би натхненням медіа-світ не опікувався би нашою уявою. Продовження життя вимагатиме очищення економіки від неефективних господарюючих суб’єктів. Скорочення та перепрофілювання великої кількості учасників економічних процесів (насправді, аутсайдерів бізнесу) спричинить реструктуризацію економіки. І все це закономірно виведе нас на новий якісний етап розвитку.

Аналізом минулих економічних криз сьогодні не займався хіба що ледачий. Я вийду за межі блогового формату, якщо вдамся до того ж. Мене цікавить більше кризова динаміка, тому я просто окреслю її реперними точками.

Перша світова криза, що завдала суттєвого удару народному господарству та суспільному життю США, Німеччини, Англії, Франції, датована 1857 роком. Почалося все з США, коли колапс на фондовому ринку спровокував кризу американської банківської системи. Наступна криза, яка вважається найбільш тривалою в історії капіталістичних відносин, датується 1873-1878 роками. Цього разу криза стартувала з Австрії та Німеччини. А 1914 року відбулася світова криза, викликана початком Першої світової війни. Причина – тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великої Британії, Франції та Німеччини для фінансування військових дій. Наступна криза датується вже 1920-22 роками. Про Велику Депресію в США не писалися хіба що оперні арії (в любовних романах вона відтворюється достатньо детально). 24 жовтня 1929 року, в так званий Чорний Четвер, на Нью-Йоркській фондовій біржі було зафіксоване різке падіння акцій – на 60-70%. Ділова активність катастрофічно впала, золотий стандарт щодо основних світових валют скасували. В деяких країнах промисловість скоротилася наполовину, колосальних масштабів сягнуло безробіття… Як відомо, криза тривала до 1933 року.

Але наступні світові кризи виникали також регулярно: 1957-й рік, 1973-й, 1987-й, 1994-й (Мексиканська), 1997-й (Азійська), 1998-й (Російська). Сьогодні немає натхнення занурюватись у першоджерела, шукаючи підтверджень тому, що чергову економічну кризу аналітики «призначали» саме на той час, коли вона і взяла «низький» старт – на 2007-2008 роки. Йшлося про банкрутство нафтових ринків в Америці, про капітуляцію долара в Євразії. Повіримо на слові, що нам колись це справді прогнозували. Але, як би там не було, якщо спрогнозувати відповідні катаклізми ще якось можна, то уникнути їх жодного разу не вдалося.

Сьогодні можна розглядати різні площини щодо наслідків світової економічної кризи для України, звичайно, в глобальному вимірі, а не на мікро-рівні родини пересічного українця. Йдеться про проблеми з банківською ліквідністю, про удар по експортноорієнтованих галузях економіки, про відтік іноземних інвестицій, наслідки якого ще довго викашлюватиме Україна… Але не деструктивом єдиним, панове! Я вже згадував про конструктивні наслідки кризи, без них неможливо. На тих, хто не пішов в алкогольний штопор, не кинувся під поїзд і не опустив руки, чекають вигоди від падіння ринку у вигляді зростання в наступні періоди; чекають неминучі зміни в структурі фінансового ринку, а також реформування економіки, законодавства, впорядкування політичних векторів, нарешті. Висновок один: заради такої «нагороди» варто на деякий час затягти паски і щодня нагадувати собі про циклічність економіки. Навіть якщо ви вперто не хочете бачити світло в кінці тунелю, не означає, що воно там не з’явиться.

  І трохи містики. Я люблю Велику Депресію США 1929-1933 років. Не був би проти, якби друзі подарували мені футболку з таким написом. Чому? Тому що давно підмічено: коли наші перманентні кризи починають порівнювати з Великою Депресією, ми швидко та неминуче з них виходимо. Це містичний знак, що незабаром все зміниться на краще. Я багато читаю аналітики і зустрічаю те, що мені приємно бачити: регулярні паралелі з наслідками Великої Депресії, аналіз кроків Рузвельта…

Нам потрібний свій Рузвельт? Я не прихильник його кроків, хоча схиляю голову перед політичним генієм цієї людини і думаю про те, що з позицій сьогоднішніх легко критикувати діячів світового масштабу. А потрапити на їхнє місце в ті часи, навіть за наявності свого нинішнього досвіду та знань, ще не означає зробити щось краще або більш слушне. Кожному - свій час, свої шанси на звершення та своє право на помилки. А якщо «відмотати плівку» вітчизняної історії на кілька років назад і спробувати створити систему превентивних заходів з метою унеможливити або, принаймні, мінімізувати наслідки нинішньої кризи для України? В глобальному масштабі це неможливо, тому що Україна надто успішно встигла інтегруватися у світові економічні процеси. До речі, саме криза підкреслила ступінь її інтеграції, адже раніше цей факт був недооціненим. А на рівні пересічної родини українців – так, можна було не взяти зайвий кредит або ж створити додатковий фінансовий резерв. Але якби такі дії наших співгромадян  напередодні кризи були масовими, невідомо на якому рівні була б зараз банківська система, рівень товарного споживання  та виробництва. Економіку не можна обманути. І методи сценування – зміна картин майбутнього за умови зміни сценаріїв в минулому або теперішньому – здатні привести нас до картинки ще більш жахливої, ніж та, яку нам малюють з використанням палітри медіа-ресурсу.

Мій прогноз оптимістичний. На нас чекає пожвавлення економічного життя. Пожвавлення неминуче перейде в підйом, і ми зможемо відпустити паски. Медіа нарешті припинять писати та віщати про кризу, лідери думок почнуть заробляти політичні дивіденди на інших темах. Ми всі здійснимо роботу над помилками і увійдемо до нової фази свого розвитку. Одного разу, протягом свого руху вперед ми побачимо маленьку дівчинку, котра грається дивними іграшками. Пізніше ми зустрінемо її в образі молодої жінки, яка запропонує нам вкусити плодів, що матимуть неземний смак. Ми стикатимемося з цією особою на різних етапах свого розвитку та її віку. Але завершаться наші зустрічі неминучим: стара зморшкувата бабка покрученою подагрою рукою підніме важку дерев’яну ключку і вдарить нею нас по голові.

Такою буде наша чергова Криза…    

Між бичим та ведмежим трендом

          Про біржі навряд чи можна говорити як про чийсь геніальний одноосібний винахід. Свідчення про час їхнього створення є надто суперечливими. Начебто, в ІІ столітті до нашої ери в Стародавньому Римі купці збиралися в певному місці, аби отримати інформацію про ціни та певні товари, сформувати єдині підходи до торгівлі та визначитися з вимогами до якості збіжжя. Не дивно: розвиток товарно-грошових відносин весь час підштовхував колективний розум до усвідомлення необхідності не просто домовлятися, а робити це а) системно, б) прозоро, в) за уніфікованими правилами. Підхід, що включав ці три компоненти, був комплексним, він передбачав причинно-наслідковий зв’язок між стабільною позитивною репутацією та успішністю. Тобто репутація забезпечувала підґрунтя для успішності.

         Історики стверджують, що походженню слова «біржа» ми завдячуємо подіям 1309 року у фламандському місті Брюгге - перехресті європейських торговельних шляхів. Купці, що прибували звідусіль, переказували один одному: заради безпеки зустрічатися й укладати угоди слід не на вузьких засмічених вуличках міста, а в комфортному великому будинку господаря Ван дер Бурсе. Купці були настільки вдячні гостинному міщанину, що слава про нього швидко поширилася Європою. Передовий досвід підхопили, і вже скоро «клуби» за торговельними інтересами почали збиратися в тавернах, кав’ярнях, садибах, а назва, що трансформувалася в «біржу», прижилася.

         Сьогодні значення біржового ринку для будь-якої країни переоцінити важко. Біржа – це фабрика з виробництва ціни на товари та фінансові інструменти. Біржа – це механізм акумулювання та перетоку капіталу, не випадково ж дати створення США (1787 рік) та Нью-Йоркської фондової біржі (1792 рік) мають зовсім невелику розбіжність у часі…  Врешті-решт, біржа – це інтелектуальне казино - сфера діяльності допитливих і розумних.

         Еволюційна трансформація бірж завжди відбувалася під впливом не лише економічних, а й політичних чинників. Так, біржі довго не втрималися в межах однієї країни. Інтеграція ринків спричинила інтеграцію бірж, і цінні папери стали предметом обігу на міжнародному рівні. Виявилося, що й обмежень для вдосконалення біржових технологій немає. Після переходу бірж в «електронний» формат (наприклад, NASDAQ) відкрилася безліч можливостей для переведення торгів у трансконтинентальний режим. Сьогодні брати участь у торгах можна і з борту океанської яхти, і з амазонських лісів. Аби під руками був лаптоп.

         В одному із своїх блогів я писав про роль інтуїції в інвестиційній діяльності. Так, ніхто, крім Всевишнього, не може знати точні дати початку падінь та підйомів на ринку. От уявімо собі, що одного разу нам випадково вдалося дізнатися номер Його мобільного телефону (нехай вибачить мене за таку зухвалість), більше того, на наш виклик нам відповіли «Алло!». Можливо, слід оголосити конкурс серед біржових гравців на краще запитання до Господа Бога? Та думаю, великого розмаїття тут не буде.

         Моїм найулюбленішим прикладом магії цифр фондового ринку є модель, що належить лауреату Нобелівської премії з економіки 1997 року Роберту Мертону. Саме він схематично зобразив, як ймовірно примножити капітали, якби окрім «Алло!» нам вдалося почути відповідь на запитання: «Коли ведмежий тренд (тенденція до падіння біржових індексів) зміниться на бичий тренд (тенденція до зростання), і навпаки?».

         Дивимось на малюнок

Перше якщо…протягом 51 року (Р. Мертон розробив свою схему, взявши за часовий інтервал період від 1 січня 1927 року до 31 січня 1978 року) ви купуватимете акції на дні та скидатимете їх на піку,

         Друге якщо…на піку ви будете купувати замість акцій облігації і продавати їх на самому дні,

         Третє якщо…так триватиме протягом півстоліття,

         Четверте якщо…ви жодного разу не помилитесь із визначенням цих точок (вам же їх назвали по телефону),

         то, від першої інвестиції в розмірі 1 000 доларів за 51 рік ви станете власником 5,3 мільярда доларів…

         Така арифметика надихає.

         І виходячи з неї, у кожного є вибір. Тобто існують дві лінії поведінки, що виключають одна одну. Перша – опустити руки і сказати, що ніхто не має шансу зробити такий телефонний дзвінок. Друга – спробувати обійтися без «потойбічної» підказки і ризикнути. Але, пускаючись в плавання між точками спаду та підйому, не слід забувати, що кожний «рішучий» маневр здійснюється на власний ризик та розрахунок. І сподіватися на більшу нагороду можна лише в тому випадку, коли перебираєш на себе більші ризики. Тоді є шанс відірватися від інших з великим розривом. Тоді магія переходить в площину реальності.