Корпоративний блог КІНТО

В Радянському Союзі для поняття «ризик» було віднайдено ГОСТ Р 51897-2002, який визначив це явище, як «поєднання вірогідності події та її наслідків». 

Для багатьох із нас поняття ризику перебуває за межами логічного розуміння – ми сприймаємо ризик, в першу чергу, на рівні відчуттів:

• серцебиття (через надмірний вміст адреналіну в крові),
• тремтіння в руках,
• металічний присмак у роті.

Різке зниження рівня гормону серотоніну, що відповідає за стан насичення та вдоволення, тягне наше єство в якусь захмарну далечінь і не дає зупинитися на досягнутому.

Можна сказати абсолютно точно: у тих, хто не виймає вільні кошти з обороту, а постійно вкладає їх у різні проекти, дуже погано з рівнем серотоніну.

Хоча я завжди переконував і буду переконувати, що ховати гроші під матрацом або закопувати їх у банках на городі з багатьох ознак є не менш ризикованим, ніж купувати, наприклад, акції нікому невідомих підприємств.

Цікавий факт: американці колись намагалися знайти так званий «ген самогубства». Не знайшли, але дійшли дуже цікавих висновків: потенційні самогубці мають критично низький рівень серотоніну в крові (вони весь час не задоволені життям). Така дисфункція організму передається у спадок. Гену ніякого не існує, просто за дітьми, в яких від народження замало цього гормону, слід більш уважно спостерігати в підлітковому (перехідному) віці, важче такі люди переживають і кризу середнього віку.

Як би там не було, але самогубці, мандрівники, спортсмени, артисти, винахідники та інвестори мають одну й ту ж ваду – серотонінову недостатність. І ще невідомо, в кого вона більша. Правда, наслідки від неї в кожної категорії різні: одні свідомо йдуть з життя, інші своїми активними діями, навпаки, прагнуть максимально поліпшити його якість, зробити його більш динамічним та яскравим.

Той, хто не намагається грати, не ризикує. Чим більша ставка, тим ризикованішою є твоя гра. Але ступінь нашого ризику завжди пов’язаний з очікуваними результатами, тому максимальний ризик ми погоджуємося приймати лише з огляду на можливість отримання надзвичайно високого прибутку. Отже, якщо рівень вмісту серотоніну сучасна медицина ще не навчилася регулювати, то пошук «золотого січення» між інвестиційним ризиком та прибутком, тобто між страхом та жадібністю, є альфою і омегою всього інвестиційного бізнесу.

Окремо в недалекому майбутньому я планую обговорити такі теми як особливості інвестування в нерухомість, в коштовності, в землю. Та сьогодні — про найпопулярніший вид інвестицій, а відтак і найзахоплюючий та найприбутковіший, — вкладання в акції.

В історичному контексті: акція – за матеріальною ознакою – просто папір, що пропустили через друкарський верстат. Сутність же будь-якої акції полягає у тому, що це папір, який має ціну, а не лише собівартість чи вартість друкарського виробу. Він є папером цінним. Звісно, ціна такого паперу завжди різна.

Придбані акції мають цінність лише тоді, коли хтось готовий за них платити в той момент, коли власник зібрався їх продати. Акція закріплює право її володаря (акціонера) на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством та на частину майна, яке залишиться після його ліквідації. Чим більшою кількістю акцій володіє інвестор, тим більша частка майна є його власністю.

Тепер щодо ризиків. Вартість акції може бути недооціненою ринком (компанія вийшла на ринок не так давно та не встигла ще себе зарекомендувати), але згодом її ціна може стрімко піти вгору (щоправда, може, й ні). Навпаки, придбавши переоцінені акції «мастадонта» ринку, стабільність та імідж якого вимірюється багаторічним позитивним трендом випущених ним акцій, інколи можна опинитися ні з чим через банкрутство такого суб’єкта. Тоді ваш цінний папір знеціниться.

Ризики володіння акціями залежать, переважною мірою, від проблем розвитку самого підприємства, а також від всіляких форс-мажорів, найбільша кількість яких виникає саме в періоди фінансових криз. Звичайно, купуючи акції «мастодонта», ви ризикуєте значно менше, ніж «граючись» в інвестора маловідомого для фондового ринку підприємства.

Фондовий ринок примхливий, як погода у горах, що здатна мінятися десятки разів на день… Він абсорбує в собі все – від активізації плям на сонці та терористичних актів до виступів провідних політиків та лідерів суспільної думки. Головна перевага тих, хто приймає динамічну невизначеність під час інвестування в акції – справедлива винагорода за правильну оцінку можливостей. 

Правильна оцінка можливостей та, відповідно, ухвалення правильних рішень на підставі оцінки, — це вже управління. Управління ризиками.

ХХ століття перетворило акції на об’єкт індустріального інвестування. Тобто тепер ви не просто інвестуєте, тепер ви долучаєтесь до величезного транскордонного та транснаціонального процесу. Тоді ж, до речі, у ХХ столітті, виникла складна наука, що подеколи межує з футурологією, — ризикологія.  

Сказано: не створи собі кумира, і я поділяю цей принцип. Тим не менше, з великим задоволенням читаю біографії різних видатних особистостей, які були і залишаються окрасою людського роду. Одним з таких для мене є Уоррен Баффет, який вже багато років перебуває на верхівці списку найзаможніших людей світу.

Передусім, мені імпонує його філософія, яка, на мій погляд, і є секретом фінансового дива цієї людини. Так, Баффет переконаний, що на ринку обов’язково є компанії-переможці, треба лише їх відшукати. Саме вони демонструють зростання інтенсивніше, ніж інші. Крім того, мільярдер попереджає, що якщо використовувати розрахунки (а не просто грати на талан), то гарантій досягнення вершин немає, а гарантія не зануритися в божевілля є. Разом з тим, він закликає використовувати спеціальні методики аналізу ринку: читати новини, вивчати звітності компаній, графіки цін на сировину тощо.

Використовуючи аналіз, вважає Баффет, можна відірватися від загальної лави неосвічених інвесторів і, відповідно, прибуток зросте. З вуст Баффета — все  напрочуд просто. Він і спосіб життя обрав надзвичайно простий: замість того, аби мешкати в супер-дорогих будинках та вечеряти у відповідних ресторанах, інвестує всі вільні кошти в акції.

З 1965 по 2005 рік вартість акцій Berkshire Hathaway зростала в середньому за рік більше ніж на 21%. Тобто інвестори, які довірили свої гроші Баффету, отримували доходність у 3 рази вищу, ніж інвестор з «потойбічною» підказкою з ідеальної інвестиційної моделі лауреата нобелівської премії з економіки Роберта Мертона

Просто? Так. Хіба що поки ніхто не зумів цього повторити.    

Ризик – багатомірне та багатогранне явище.

Ми ризикуємо, сідаючи за кермо автомобіля: він є джерелом підвищеної небезпеки.

Ми ризикуємо, відпочиваючи в країнах з тропічним кліматом: там нас можуть покусати небезпечні екзотичні комахи.

Ми ризикуємо, йдучи до переповненої концертної зали: раптом почнеться пожежа, і натовп затопче нас.

Ми ризикуємо, дихаючи забрудненим повітрям, споживаючи отруєні пестицидами яблука та бозна ще що.

Ми ризикуємо зазнати збитків, інвестуючи в акції, так само, як і ризикуємо отримати надприбутки.

Такі ризики перебувають по різні боки маятника, що розгойдується: багатовекторність ризиків передбачає не лише знак «мінус», а й знак «плюс». Та ризиковані дії завжди об’єднує спільна риса: суб’єкт, що має намір до них вдатися, завжди має право вибору. Тобто цілком можливо не ризикувати.

Говорять, що є лише один вид адреналіново-серотонінового сплеску шаленої сили, яким практично нереально управляти – це кохання.

В перші дні кризи довелося почути дивне анекдотичне запитання: «Що б ви обрали, якби криза поставила перед вами життєву дилему – втратити мільйон або кохану жінку?».  

Всі відповідали по-різному. В залежності від кількості мільйонів власного капіталу :-).

          Нерідко згадую байку про двох жаб, які, на біду, потрапили до відра з молоком і не могли звідти вилізти. Одна жаба зрозуміла марність своїх зусиль і, склавши лапки, померла. Друга плавала в молоці до знесилення, збила своїми, на перший погляд, слабими лапками молоко на сметану і вистрибнула на волю.

         Так і хочеться перефразувати гасло часів «холодної» війни: дві жаби – два способи мислення. Себто дві позиції. Кожна з яких, між іншим, має право на те, щоб її поважали.

         Сьогодні — про поведінку під час економічної кризи. Про мислення. Про позиції.

            Перший варіант, або скажи собі «Стоп!». Я називаю такий стиль поведінки пасивно-поміркованим. Наприклад, людина відчуває, що криза зводить її зусилля із заробляння грошей нанівець, знецінює не просто обігові кошти, а й трудові, інтелектуальні, часові витрати. Виникає відчуття білки, запущеної бігати в колесо, ідея якого – рух заради руху. Не думайте, що так просто знайти в собі сили і вольовим рухом зупинити інерцію буття, виробивши антикризовий план. Питання номер один – що до нього вписати. Дехто обирає емоційний замінник кризовим «траблам» — їде мандрувати світом. Справді, коли ще видасться така нагода? Криза минеться, і доведеться знову братися до роботи, та ще й з подвійними зусиллями на першому етапі. У той же час хтось вирішує обзавестися нащадками. Зупинки під час успішного підйому кар’єрними сходами емансипованим жінкам зараз даються важко. Криза – прекрасна нагода нарешті віддати борги матінці-природі. Інші йдуть вчитися. Дехто, можливо, почне вчити інших або напише книжку. Головне – не сприймати такі кроки, як щось принизливе, вчинене під тиском обставин, трагічне, а навпаки, як унікальний шанс, подарований Долею.

         Безумовно, для того, щоб зреалізувати всі зазначені вище антикризові плани, потрібний певний ресурс — запас, зроблений за кращих часів. І мандрувати, і вчитися, і народжувати дітей – справи сьогодні не з дешевих.

         Що робити тим, хто вступив у кризовий період без такого запасу? Дуже вдалою мені видається теорія, озвучена футурологами Елвіном та Хейді Тоффлерами. Ця подружня пара нерідко займалася тим, що віднаходила цікаві закономірності в системі явищ нашої дійсності. Потім вони давали цьому пояснення та займалися дотепним творенням назв. Так, якщо ви купуєте товар або послугу, створені іншими людьми, це – звичайне споживання. Якщо ви самі і створюєте, і споживаєте, — це вже мікс слів виробництво (production) і споживання (consumption). Поєднання слів дає — prosumption. Український відповідник міг би бути чимось на кшталт спожирництво, або вирживання. Приклад: ви пішли до ресторану, замовили там борщ, зварений кухарем, і з’їли його з великою насолодою. Це – чистої води споживання. Інший варіант: ви прийшли додому і з не меншою насолодою приготували не гірший борщ і також його спожили. Оскільки в цьому випадку борщ буде результатом вашої власної праці, то це буде —вирживанням.

         Дехто обирає саме таку стратегію для виходу із кризи. Вертається до землі, обробляє її, вирощує на ній щось їстівне, годується сам і годує родину. Колись зустрічав інформацію, що всесвітньовідомий дипломат Чичерін, потрапивши в немилість до сильних сього світу та, відповідно, в економічну скруту, три роки вирощував капусту на своїй ділянці біля будинку. Тобто вирживав. До речі, потім, повернувшись до дипломатичної служби, дуже пишався таким досвідом і ніколи не приховував його наявність.

         Другий варіант – активна позиція. Кризу слід розглядати як глобальний інноваційний конфлікт. А наслідки конфліктів, як відомо, не є виключно деструктивними. Очищення, подолання складної ситуації з можливістю ствердитися в «переможній» моделі поведінки, — такі наслідки кризи, без сумніву, належать до конструктивних. Можливо, ваш бізнес потрошку годував, ні шатко, ні валко забезпечуючи прожитковий мінімум. Криза спричинила його банкрутство. Оговтавшись від першої реакції шоку, ви або – перший варіант – проводите повну реструктуризацію, або – другий варіант – закриваєте справу і відкриваєте щось принципово нове, міняючи «тему». Третій варіант також може бути прийнятним: збанкрутівши у власному бізнесі, ви йдете у найми, де ваш попередній досвід «вільного плавання» є неоціненним. Там ви з великим відсотком вірогідності отримаєте керівну посаду, працюватимете в команді менеджерів і позбудетесь головного болю щодо ведення справ на власний ризик.

         Скільки може бути варіантів стратегій поведінки в кризі? Можливо, запропонована мною класифікація не є вичерпною. Як людина, яка системно займається інвестиційною діяльністю, не можу не згадати ще про одну модель – атакуючу. Я неодноразово зазначав: криза дає чудову нагоду зіграти на заниженій вартості біржових активів, адже вона допомагає накопичити значний потенціал для зростання фондових індексів. А це вже дає можливість не лише надолужити кризові втрати, а й значно перекрити їх прибутками. Позиція атаки на кризу передбачає вічний рух, безперервний азарт, постійне очікування фінансового дива.

         Між іншим, фінансові дива хіба не єдині, що мають тенденцію ставати реальністю.      

З підручника:

Криза фінансова – глибокий розлад державної фінансової, грошової системи, що проявляється в різкій невідповідності доходів бюджету його витратам, нестабільності та падінні валютного курсу національної грошової одиниці, взаємних неплатежах економічних суб’єктів, невідповідності грошової маси в обороті вимогам закону грошового обігу, інфляції. Криза економічна – різке погіршення економічного стану країни, що проявляється в значному спаді виробництва, порушенні виробничих зв’язків, банкрутстві підприємств, зростанні безробіття та, як наслідок, у зниженні життєвого рівня населення.

Досліджень щодо механізмів виникнення криз доводилося зустрічати доволі багато. В основному, всі вони зосереджені на виявленні та аналізі об’єктивних детермінант – простіше, причин і умов, що у сукупності своїй викликали занепад економіки. Жодного із дослідників я не беруся ні підтримувати, ні спростовувати на всі сто відсотків – вистачає в їхніх текстах і того, з чим не можна не погодитися, і того, що викликає в мене, як у науковця та багаторічного практика, подив та бажання подискутувати.

Та на рівні відчуттів виникає тверде переконання, що криза ідентифікується тоді, коли її ідентифікація стає надбанням громадської думки. Як відомо, колективний розум не є простою арифметичною сукупністю думок індивідуальних. Звичайно, свій початок колективна думка бере від окремих індивідуумів, але виникають їхні судження не одне за одним (як послідовна реакція в електричній мережі), а одночасно і в багатьох, навіть географічно віддалених, місцях. Разом з тим, на цьому етапі ще не можна говорити, що думка оформилася у щось суттєве та почала жити власним життям. Для того, щоб це сталося, потрібні так звані лідери думок: одноосібні авторитети або ж цілі інституції, а в наш час інформаційного суспільства – це, переважно, медіа. Імперія славнозвісного медіа-магната Вільяма Херста підтвердила тезу, що новина, штучно створена і розміщена на газетній шпальті, будучи нічим іншим, як дезинформацією, в руках умілих медійників здатна перетворитися на подію, яку обговорюватимуть наступного дня на всіх континентах. І фігуранти такого креативу не здатні нічого вдіяти, крім того, що підтвердити її істинність і скоригувати свої дії відповідно до інформації, яка поширилася світом.

Випадок з кризою — не виключення. Спершу вона виникла в головах як рефлексія на певні об’єктивні передумови. Потім її професійно розпіарили. Далі з її існуванням боротися стало марною справою — суспільство встановило собі відповідний «діагноз». Після цього – справа техніки тих же медіа: кризова проблематика є дуже «смачною» та довгограючою, її вичерпність настане нескоро. Інформаційна пресиченість докризового періоду надолужується з фантастичною успішністю. Коло замикається: з кризи вийти неможливо, тому що «багатогранна» тема кризи ще не пережована і не використана медіа та коло-медійною комунікацією (політичною, наприклад) до кінця.  

Сьогодні важко розкласти механізм виникнення кризи на складові на предмет визначення співвідношення об’єктивних та суб’єктивних чинників, котрі її спровокували. Але я особисто наполягатиму саме на інформаційній домінанті в питанні кризової самоідентифікації. А от визначати, суб’єктивний це чинник чи об’єктивний, — кожен має самостійно, в залежності від ступеня власної інтегрованості в сучасне інформаційне суспільство.

Економічні кризи були притаманні людству завжди. Правда, раніше світ не був такий інтегрований. А перетнувши рубіж ХХ століття, кризам стало затісно в межах двох-трьох країн, і вони виплеснулися на міжнародну арену.

Будь-який економічний цикл, а світова економіка розвивається за циклічними законами, є рухом від підйому до спаду, від депресії до пожвавлення, а потім знову в напрямку підйому.

Що стоїть за кожним підйомом? Правильно, спад. Кожен спад спричинює депресію. Але депресія не може тривати вічно, тому що також є явищем динамічним. Тому певного часу вона все одно знаменується неминучим пожвавленням економічного життя та переходом до підйому.

Звичайно, лише наявністю в наших головах кризу не поясниш. Безумовно, є й об’єктивні чинники. Які? Зупинимося на головних. По-перше, підйом спричинює ажіотаж. Не завжди, але зазвичай. По-друге, рівень виробництва найчастіше перевершує той, що був досягнутий у попередньому циклі. В зв’язку з розширенням масштабів виробництва починає стрімко зростати попит на сировинні ресурси, а їх не вистачає. Безробіття скорочується, всі починають заробляти більше, ніж раніше. Беруться кредити. За таких умов, звісно, повинні підвищуватися ціни, що й відбувається. Тоді наростає напруженість банківських балансів. Наслідки? Купівельна спроможність зменшується і регулюється за рахунок кредитних коштів. Збільшуються незатребувані товарні запаси. Посилюються диспропорції. Економіка повільно, але впевнено починає рухатися до спаду.  

І все ж особисто я ніколи не ототожнюю кризу з виключно деструктивними наслідками. Так, порушуються сталі виробничі зв’язки, деформується рівновага між попитом і пропозицією на товари та послуги, спостерігається значний спад виробництва, банкрутують підприємства, чимало працівників яких опиняються на вулиці. Чорними широкими мазками можна і далі змальовувати цю інфернальну картину. Але будь-яке полотно кінечне: воно має обмеження у вигляді простої дерев’яної рамки. Життя продовжується за межами страшної картини, з яким би натхненням медіа-світ не опікувався би нашою уявою. Продовження життя вимагатиме очищення економіки від неефективних господарюючих суб’єктів. Скорочення та перепрофілювання великої кількості учасників економічних процесів (насправді, аутсайдерів бізнесу) спричинить реструктуризацію економіки. І все це закономірно виведе нас на новий якісний етап розвитку.

Аналізом минулих економічних криз сьогодні не займався хіба що ледачий. Я вийду за межі блогового формату, якщо вдамся до того ж. Мене цікавить більше кризова динаміка, тому я просто окреслю її реперними точками.

Перша світова криза, що завдала суттєвого удару народному господарству та суспільному життю США, Німеччини, Англії, Франції, датована 1857 роком. Почалося все з США, коли колапс на фондовому ринку спровокував кризу американської банківської системи. Наступна криза, яка вважається найбільш тривалою в історії капіталістичних відносин, датується 1873-1878 роками. Цього разу криза стартувала з Австрії та Німеччини. А 1914 року відбулася світова криза, викликана початком Першої світової війни. Причина – тотальний розпродаж паперів іноземних емітентів урядами США, Великої Британії, Франції та Німеччини для фінансування військових дій. Наступна криза датується вже 1920-22 роками. Про Велику Депресію в США не писалися хіба що оперні арії (в любовних романах вона відтворюється достатньо детально). 24 жовтня 1929 року, в так званий Чорний Четвер, на Нью-Йоркській фондовій біржі було зафіксоване різке падіння акцій – на 60-70%. Ділова активність катастрофічно впала, золотий стандарт щодо основних світових валют скасували. В деяких країнах промисловість скоротилася наполовину, колосальних масштабів сягнуло безробіття… Як відомо, криза тривала до 1933 року.

Але наступні світові кризи виникали також регулярно: 1957-й рік, 1973-й, 1987-й, 1994-й (Мексиканська), 1997-й (Азійська), 1998-й (Російська). Сьогодні немає натхнення занурюватись у першоджерела, шукаючи підтверджень тому, що чергову економічну кризу аналітики «призначали» саме на той час, коли вона і взяла «низький» старт – на 2007-2008 роки. Йшлося про банкрутство нафтових ринків в Америці, про капітуляцію долара в Євразії. Повіримо на слові, що нам колись це справді прогнозували. Але, як би там не було, якщо спрогнозувати відповідні катаклізми ще якось можна, то уникнути їх жодного разу не вдалося.

Сьогодні можна розглядати різні площини щодо наслідків світової економічної кризи для України, звичайно, в глобальному вимірі, а не на мікро-рівні родини пересічного українця. Йдеться про проблеми з банківською ліквідністю, про удар по експортноорієнтованих галузях економіки, про відтік іноземних інвестицій, наслідки якого ще довго викашлюватиме Україна… Але не деструктивом єдиним, панове! Я вже згадував про конструктивні наслідки кризи, без них неможливо. На тих, хто не пішов в алкогольний штопор, не кинувся під поїзд і не опустив руки, чекають вигоди від падіння ринку у вигляді зростання в наступні періоди; чекають неминучі зміни в структурі фінансового ринку, а також реформування економіки, законодавства, впорядкування політичних векторів, нарешті. Висновок один: заради такої «нагороди» варто на деякий час затягти паски і щодня нагадувати собі про циклічність економіки. Навіть якщо ви вперто не хочете бачити світло в кінці тунелю, не означає, що воно там не з’явиться.

  І трохи містики. Я люблю Велику Депресію США 1929-1933 років. Не був би проти, якби друзі подарували мені футболку з таким написом. Чому? Тому що давно підмічено: коли наші перманентні кризи починають порівнювати з Великою Депресією, ми швидко та неминуче з них виходимо. Це містичний знак, що незабаром все зміниться на краще. Я багато читаю аналітики і зустрічаю те, що мені приємно бачити: регулярні паралелі з наслідками Великої Депресії, аналіз кроків Рузвельта…

Нам потрібний свій Рузвельт? Я не прихильник його кроків, хоча схиляю голову перед політичним генієм цієї людини і думаю про те, що з позицій сьогоднішніх легко критикувати діячів світового масштабу. А потрапити на їхнє місце в ті часи, навіть за наявності свого нинішнього досвіду та знань, ще не означає зробити щось краще або більш слушне. Кожному — свій час, свої шанси на звершення та своє право на помилки. А якщо «відмотати плівку» вітчизняної історії на кілька років назад і спробувати створити систему превентивних заходів з метою унеможливити або, принаймні, мінімізувати наслідки нинішньої кризи для України? В глобальному масштабі це неможливо, тому що Україна надто успішно встигла інтегруватися у світові економічні процеси. До речі, саме криза підкреслила ступінь її інтеграції, адже раніше цей факт був недооціненим. А на рівні пересічної родини українців – так, можна було не взяти зайвий кредит або ж створити додатковий фінансовий резерв. Але якби такі дії наших співгромадян  напередодні кризи були масовими, невідомо на якому рівні була б зараз банківська система, рівень товарного споживання  та виробництва. Економіку не можна обманути. І методи сценування – зміна картин майбутнього за умови зміни сценаріїв в минулому або теперішньому – здатні привести нас до картинки ще більш жахливої, ніж та, яку нам малюють з використанням палітри медіа-ресурсу.

Мій прогноз оптимістичний. На нас чекає пожвавлення економічного життя. Пожвавлення неминуче перейде в підйом, і ми зможемо відпустити паски. Медіа нарешті припинять писати та віщати про кризу, лідери думок почнуть заробляти політичні дивіденди на інших темах. Ми всі здійснимо роботу над помилками і увійдемо до нової фази свого розвитку. Одного разу, протягом свого руху вперед ми побачимо маленьку дівчинку, котра грається дивними іграшками. Пізніше ми зустрінемо її в образі молодої жінки, яка запропонує нам вкусити плодів, що матимуть неземний смак. Ми стикатимемося з цією особою на різних етапах свого розвитку та її віку. Але завершаться наші зустрічі неминучим: стара зморшкувата бабка покрученою подагрою рукою підніме важку дерев’яну ключку і вдарить нею нас по голові.

Такою буде наша чергова Криза…    

Між бичим та ведмежим трендом

          Про біржі навряд чи можна говорити як про чийсь геніальний одноосібний винахід. Свідчення про час їхнього створення є надто суперечливими. Начебто, в ІІ столітті до нашої ери в Стародавньому Римі купці збиралися в певному місці, аби отримати інформацію про ціни та певні товари, сформувати єдині підходи до торгівлі та визначитися з вимогами до якості збіжжя. Не дивно: розвиток товарно-грошових відносин весь час підштовхував колективний розум до усвідомлення необхідності не просто домовлятися, а робити це а) системно, б) прозоро, в) за уніфікованими правилами. Підхід, що включав ці три компоненти, був комплексним, він передбачав причинно-наслідковий зв’язок між стабільною позитивною репутацією та успішністю. Тобто репутація забезпечувала підґрунтя для успішності.

         Історики стверджують, що походженню слова «біржа» ми завдячуємо подіям 1309 року у фламандському місті Брюгге — перехресті європейських торговельних шляхів. Купці, що прибували звідусіль, переказували один одному: заради безпеки зустрічатися й укладати угоди слід не на вузьких засмічених вуличках міста, а в комфортному великому будинку господаря Ван дер Бурсе. Купці були настільки вдячні гостинному міщанину, що слава про нього швидко поширилася Європою. Передовий досвід підхопили, і вже скоро «клуби» за торговельними інтересами почали збиратися в тавернах, кав’ярнях, садибах, а назва, що трансформувалася в «біржу», прижилася.

         Сьогодні значення біржового ринку для будь-якої країни переоцінити важко. Біржа – це фабрика з виробництва ціни на товари та фінансові інструменти. Біржа – це механізм акумулювання та перетоку капіталу, не випадково ж дати створення США (1787 рік) та Нью-Йоркської фондової біржі (1792 рік) мають зовсім невелику розбіжність у часі…  Врешті-решт, біржа – це інтелектуальне казино — сфера діяльності допитливих і розумних.

         Еволюційна трансформація бірж завжди відбувалася під впливом не лише економічних, а й політичних чинників. Так, біржі довго не втрималися в межах однієї країни. Інтеграція ринків спричинила інтеграцію бірж, і цінні папери стали предметом обігу на міжнародному рівні. Виявилося, що й обмежень для вдосконалення біржових технологій немає. Після переходу бірж в «електронний» формат (наприклад, NASDAQ) відкрилася безліч можливостей для переведення торгів у трансконтинентальний режим. Сьогодні брати участь у торгах можна і з борту океанської яхти, і з амазонських лісів. Аби під руками був лаптоп.

         В одному із своїх блогів я писав про роль інтуїції в інвестиційній діяльності. Так, ніхто, крім Всевишнього, не може знати точні дати початку падінь та підйомів на ринку. От уявімо собі, що одного разу нам випадково вдалося дізнатися номер Його мобільного телефону (нехай вибачить мене за таку зухвалість), більше того, на наш виклик нам відповіли «Алло!». Можливо, слід оголосити конкурс серед біржових гравців на краще запитання до Господа Бога? Та думаю, великого розмаїття тут не буде.

         Моїм найулюбленішим прикладом магії цифр фондового ринку є модель, що належить лауреату Нобелівської премії з економіки 1997 року Роберту Мертону. Саме він схематично зобразив, як ймовірно примножити капітали, якби окрім «Алло!» нам вдалося почути відповідь на запитання: «Коли ведмежий тренд (тенденція до падіння біржових індексів) зміниться на бичий тренд (тенденція до зростання), і навпаки?».

         Дивимось на малюнок

Перше якщо…протягом 51 року (Р. Мертон розробив свою схему, взявши за часовий інтервал період від 1 січня 1927 року до 31 січня 1978 року) ви купуватимете акції на дні та скидатимете їх на піку,

         Друге якщо…на піку ви будете купувати замість акцій облігації і продавати їх на самому дні,

         Третє якщо…так триватиме протягом півстоліття,

         Четверте якщо…ви жодного разу не помилитесь із визначенням цих точок (вам же їх назвали по телефону),

         то, від першої інвестиції в розмірі 1 000 доларів за 51 рік ви станете власником 5,3 мільярда доларів…

         Така арифметика надихає.

         І виходячи з неї, у кожного є вибір. Тобто існують дві лінії поведінки, що виключають одна одну. Перша – опустити руки і сказати, що ніхто не має шансу зробити такий телефонний дзвінок. Друга – спробувати обійтися без «потойбічної» підказки і ризикнути. Але, пускаючись в плавання між точками спаду та підйому, не слід забувати, що кожний «рішучий» маневр здійснюється на власний ризик та розрахунок. І сподіватися на більшу нагороду можна лише в тому випадку, коли перебираєш на себе більші ризики. Тоді є шанс відірватися від інших з великим розривом. Тоді магія переходить в площину реальності. 

Дещо про біржовий Чорнобиль

В попередньому блозі я започаткував нову тему – інвестиційний лікнеп. Торкнувся Стародавньої Греції та першого видатного економіста Аристотеля. Звісно, сьогодні можна шкодувати або ні на тему того, що термін хремастика не прижився. Але принципового значення для нас цей факт сьогодні не має: хремастика Аристотеля живе без ідентифікації власної назви.

Прикладом винайдення методики примноження багатств є такий спосіб самоорганізації бажаючих стати більш заможними, як акціонерні товариства. В історії економічної науки можна зустріти багато суперечливої інформації про те, коли ж уперше люди вирішили об’єднати свої зусилля, переслідуючи спільну мету – збагатитися. Мені доводилося натрапляти на згадки про Геную 1000-го року і акціонерне товариство під назвою Махона. Хоча деякі вчені відсилають нас ще раніше – до Стародавнього Риму, знаходячи ознаки акціонерних товариств в історичних довідках про прадавні юридичні особи.

Як би там не було, але уславилося акціонерними товариствами Середньовіччя. Так, ще 1345 року в Генуї створили банк, капітал якого поділили на 20400 рівних часток. Свою частку можна було відчужувати, банк мав виборне колективне управління. Розвиток справи успішно продовжили спершу голландці, заснувавши Ост-Індійську компанію, потім ідею підхопили англійці, росіяни, французи… Ми розуміємо, що єдиного інформаційного простору, яким людство може похвалитися сьогодні, в ті часи не існувало. Але, як не дивно, акціонерні товариства почали створюватися на різних територіях приблизно одночасно. Просто тому, що вони були наслідком існування об’єктивних чинників в історичному розвитку форм власності.

Які основні переваги акціонерних товариств?

• По-перше, така форма дозволяє інвесторам розподілити комерційні ризики, пов’язані з інвестиціями. Частки капіталу розміщуються в багатьох підприємствах і легко продаються.
• По-друге, перевагою була і є свобода вибору інвестора, максимальна демократичність його стосунків зі складною ієрархічною структурою акціонерного товариства. Не сподобалося тут – завжди можна піти в інше місце. А вибір, варіантність завжди сприяють розвитку прогресу. Щоправда, і не убезпечують від помилкових рішень.

Отже, акціонерне товариство – надзвичайно демократична форма самоорганізації. Людство, не вигадавши нічого кращого за демократію, критикує її, весь час думає над способами вдосконалити, але продовжує користуватися непересічними перевагами. Те ж саме можна сказати про способи розпорядження та примноження (хремастика) акціонерним капіталом. Ця форма має необмежений потенціал для вдосконалення, а отже, і для одержання різноманітних зисків. Однак, подібно демократії, має безліч шпаринок для зловживань.

Знову повертаючись до історичного досвіду, варто згадувати про численні перманентні банкрутства, що ставали наслідком відвертого шахрайства чи ажіотажу навколо акціонерних товариств. Уряди намагалися втручатися в діяльність хремастів, кількість яких невпинно зростала.

Наприклад, 1720 року англійський парламент прийняв обмежувальний Bubble Act (дослівний переклад – закон про мильні бульки), згідно якого заборонялося заснування компаній з обмеженою відповідальністю. Але, як кажуть, з водою вилили дитину. Цей акт майже на 100 років пригальмував розвиток акціонерного капіталу в Британії, який втікав у сусідні країни і працював на збагачення інших європейських економік.

Терміну «фінансова піраміда» ще не існувало, але класичним її прикладом стало «економічне диво» Джона Ло. Цього видатного представника свого часу називали по-різному: від генія та пророка до шахрая та злочинця.

У XVIII столітті, у Франції він створив могутню фінансову монополію. Першим в історії людства застосував на повну методи піару та реклами, завищивши завдяки цьому вартість акцій у сотні разів. Спекуляції з цінними паперами досягли фантастичних розмірів. Згодом піраміда почала валитися, а вкладники масово скидати акції.

Джон Ло, підім’явши під себе всю фінансову систему тодішньої Франції і маючи вплив на короля, розпочав необмежений друк грошей, які б мали забезпечити біржову вартість акцій. Все закінчилося масштабною кризою, браком продовольства в Парижі, народними невдоволеннями.

Діяльність Ло – демонстрація наслідків відсутності регуляторної політики з боку держави. Точніше, регуляторна політика у Франції була, але запроваджував і контролював її той же Ло. Сьогодні ми б сказали про прояви корупції у вищих ешелонах влади. Сам Ло нагадує мені геніального фізика-аматора, який винайшов атомну станцію, не передбачивши, що через неї може статися нуклеарний вибух…

Нинішні уряди всіх без виключення країн також намагаються запроваджувати різнорівневі обмеження для публічних корпорацій. Інколи їм це вдається. Але перманентні фінансові колапси свідчать про те, що боротьба за тотальний фінансовий контроль над діяльністю таких над-демократичних інститутів, як акціонерні товариства, далеко не завжди є вдалою.

Отже, акціонерні товариства виникли як форма колективного примноження капіталу. Демократичні механізми передбачають делегування прав на управління від імені більшості. Самі делегують – самі від того або виграють, або страждають. Можна стати мільйонером за дуже короткий період. Однак управління може виявитися неефективним, або ж злочинним. Тоді час від часу ця форма стає формою не лише колективного збагачення, але й колективного банкрутства. Я вже згадував про нуклеарну реакцію.

Слушною мені здається наступна аналогія. Поки акціонерна форма самоорганізації є так званим «мирним атомом» і працює в сприятливому законодавчому руслі, вона додає енергії економічному прогресу та примноженню капіталів своїх вкладників. Але в якийсь момент розвиток продуктивних сил та виробничих відносин створює умови, за яких акціонерним товариствам стає затісно у відведеній ним «резервації». Запускається не контрольована відразу та подеколи неконтрольована пізніше реакція. І чим масштабнішими є проекти, тим більше гравців задіяно у суспільних економічних відносинах. Так виникають світові фінансові кризи. Або біржові Чорнобилі.

Та нічого кращого за акціонерні товариства поки що не винайшли?