Корпоративний блог КІНТО

Дещо про біржовий Чорнобиль

В попередньому блозі я започаткував нову тему – інвестиційний лікнеп. Торкнувся Стародавньої Греції та першого видатного економіста Аристотеля. Звісно, сьогодні можна шкодувати або ні на тему того, що термін хремастика не прижився. Але принципового значення для нас цей факт сьогодні не має: хремастика Аристотеля живе без ідентифікації власної назви.

Прикладом винайдення методики примноження багатств є такий спосіб самоорганізації бажаючих стати більш заможними, як акціонерні товариства. В історії економічної науки можна зустріти багато суперечливої інформації про те, коли ж уперше люди вирішили об’єднати свої зусилля, переслідуючи спільну мету – збагатитися. Мені доводилося натрапляти на згадки про Геную 1000-го року і акціонерне товариство під назвою Махона. Хоча деякі вчені відсилають нас ще раніше – до Стародавнього Риму, знаходячи ознаки акціонерних товариств в історичних довідках про прадавні юридичні особи.

Як би там не було, але уславилося акціонерними товариствами Середньовіччя. Так, ще 1345 року в Генуї створили банк, капітал якого поділили на 20400 рівних часток. Свою частку можна було відчужувати, банк мав виборне колективне управління. Розвиток справи успішно продовжили спершу голландці, заснувавши Ост-Індійську компанію, потім ідею підхопили англійці, росіяни, французи… Ми розуміємо, що єдиного інформаційного простору, яким людство може похвалитися сьогодні, в ті часи не існувало. Але, як не дивно, акціонерні товариства почали створюватися на різних територіях приблизно одночасно. Просто тому, що вони були наслідком існування об’єктивних чинників в історичному розвитку форм власності.

Які основні переваги акціонерних товариств?

• По-перше, така форма дозволяє інвесторам розподілити комерційні ризики, пов’язані з інвестиціями. Частки капіталу розміщуються в багатьох підприємствах і легко продаються.
• По-друге, перевагою була і є свобода вибору інвестора, максимальна демократичність його стосунків зі складною ієрархічною структурою акціонерного товариства. Не сподобалося тут – завжди можна піти в інше місце. А вибір, варіантність завжди сприяють розвитку прогресу. Щоправда, і не убезпечують від помилкових рішень.

Отже, акціонерне товариство – надзвичайно демократична форма самоорганізації. Людство, не вигадавши нічого кращого за демократію, критикує її, весь час думає над способами вдосконалити, але продовжує користуватися непересічними перевагами. Те ж саме можна сказати про способи розпорядження та примноження (хремастика) акціонерним капіталом. Ця форма має необмежений потенціал для вдосконалення, а отже, і для одержання різноманітних зисків. Однак, подібно демократії, має безліч шпаринок для зловживань.

Знову повертаючись до історичного досвіду, варто згадувати про численні перманентні банкрутства, що ставали наслідком відвертого шахрайства чи ажіотажу навколо акціонерних товариств. Уряди намагалися втручатися в діяльність хремастів, кількість яких невпинно зростала.

Наприклад, 1720 року англійський парламент прийняв обмежувальний Bubble Act (дослівний переклад – закон про мильні бульки), згідно якого заборонялося заснування компаній з обмеженою відповідальністю. Але, як кажуть, з водою вилили дитину. Цей акт майже на 100 років пригальмував розвиток акціонерного капіталу в Британії, який втікав у сусідні країни і працював на збагачення інших європейських економік.

Терміну «фінансова піраміда» ще не існувало, але класичним її прикладом стало «економічне диво» Джона Ло. Цього видатного представника свого часу називали по-різному: від генія та пророка до шахрая та злочинця.

У XVIII столітті, у Франції він створив могутню фінансову монополію. Першим в історії людства застосував на повну методи піару та реклами, завищивши завдяки цьому вартість акцій у сотні разів. Спекуляції з цінними паперами досягли фантастичних розмірів. Згодом піраміда почала валитися, а вкладники масово скидати акції.

Джон Ло, підім’явши під себе всю фінансову систему тодішньої Франції і маючи вплив на короля, розпочав необмежений друк грошей, які б мали забезпечити біржову вартість акцій. Все закінчилося масштабною кризою, браком продовольства в Парижі, народними невдоволеннями.

Діяльність Ло – демонстрація наслідків відсутності регуляторної політики з боку держави. Точніше, регуляторна політика у Франції була, але запроваджував і контролював її той же Ло. Сьогодні ми б сказали про прояви корупції у вищих ешелонах влади. Сам Ло нагадує мені геніального фізика-аматора, який винайшов атомну станцію, не передбачивши, що через неї може статися нуклеарний вибух…

Нинішні уряди всіх без виключення країн також намагаються запроваджувати різнорівневі обмеження для публічних корпорацій. Інколи їм це вдається. Але перманентні фінансові колапси свідчать про те, що боротьба за тотальний фінансовий контроль над діяльністю таких над-демократичних інститутів, як акціонерні товариства, далеко не завжди є вдалою.

Отже, акціонерні товариства виникли як форма колективного примноження капіталу. Демократичні механізми передбачають делегування прав на управління від імені більшості. Самі делегують – самі від того або виграють, або страждають. Можна стати мільйонером за дуже короткий період. Однак управління може виявитися неефективним, або ж злочинним. Тоді час від часу ця форма стає формою не лише колективного збагачення, але й колективного банкрутства. Я вже згадував про нуклеарну реакцію.

Слушною мені здається наступна аналогія. Поки акціонерна форма самоорганізації є так званим «мирним атомом» і працює в сприятливому законодавчому руслі, вона додає енергії економічному прогресу та примноженню капіталів своїх вкладників. Але в якийсь момент розвиток продуктивних сил та виробничих відносин створює умови, за яких акціонерним товариствам стає затісно у відведеній ним «резервації». Запускається не контрольована відразу та подеколи неконтрольована пізніше реакція. І чим масштабнішими є проекти, тим більше гравців задіяно у суспільних економічних відносинах. Так виникають світові фінансові кризи. Або біржові Чорнобилі.

Та нічого кращого за акціонерні товариства поки що не винайшли?

Коли компанія «КІНТО» обрала для себе ідеологію транспарентності, багато хто запитував, навіщо мені цей зайвий клопіт -  відкривати секрети свого бізнесу.

Чим менш відкритим є суспільство, тим простіше маніпулювати його громадянами.

Чим більш заплутаними є схеми ведення бізнесу, тим більше шансів скористатися необізнаністю клієнта і збагатитися за рахунок його «цнотливості».

Натомість практично в усіх серйозних підручниках з мікроекономіки на різних прикладах математично доводиться: клієнта не можна дурити не лише тому, що це аморально, а і тому, що це невигідно. Бізнесові схеми, які спрямовані на стрімке та нечесне збагачення – прямий шлях до банкрутства в недалекому майбутньому. Хоча життя без виключень неможливе, тому математичні аксіоми інколи не спрацьовують.

Авторитетність компанії та механізми, що забезпечують її максимальну відкритість, це правила чесної гри. Як тільки потенційний клієнт їх відчує, він перетвориться на реального клієнта. А для того, щоб він став твоїм клієнтом назавжди, високий стандарт транспарентності має зберігатися протягом всього періоду співпраці.  

Інвестиційний бізнес в Україні народився практично одночасно з нашою державою. Сімнадцять років триває активна медіа-підтримка політологічного лікнепу, основним змістом якого є становлення громадянського суспільства в  нашій країні. Багато людей почали свідомо піднімати рівень своєї політичної активності, поступово формуючи власну громадянську позицію. Звісно, можна досхочу сперечатися щодо довершеності системи представницької демократії, але нічого більш ефективного, з точки зору управління, людство дійсно поки що не винайшло.

Інвестиційний бізнес в Україні – «однокласник» держави. Але ніхто системно, а тим більше за підтримки державних інститутів чи громадських організацій, не займався просвітництвом серед реальних або потенційних вкладників. Нікому просто не спадало на думку, що інвестиційний бізнес є необхідним елементом розвитку економіки.

І транспарентність інвестиційної діяльності стала «приватною» справою компаній, що обрали для себе цю діяльність. Державі не потрібен був клопіт з вихованням культури інвестора: пояснювати механізми примноження капіталів ніколи не входило до кола її пріоритетних завдань.

Але транспарентність без медіа-ресурсу неможлива. Тому фондові компанії вперто йшли до редакцій друкованих ЗМІ, телеканалів, радіопрограм з пропозиціями піднімати в країні рівень фінансових знань, маючи на меті стратегічний план: через появу вітчизняного інвестора пожвавити роботу всього фінансового організму в державі. На жаль, в більшості випадків представники мас-медіа пропонували заплатити компаніям чималі гроші за рекламу своєї діяльності. Вони не переобтяжували себе розумінням стратегічного значення «ліквідації неписьменності» для розвитку своїх спеціалізованих ресурсів. Байдуже, що такий лікнеп розраховувався на перспективу, на майбутнього інвестора, який згодом дозрів би до розуміння сенсу інвестування у фондовий ринок, і вивів би таки економіку України, та й їхні мас-медійні ресурси, на якісно новий рівень.

Більшість компаній порахували витрати на рекламу і відмовилися від ідеї фінансового просвітництва за власний рахунок. Тому, «лишившись при своїх», пересічний громадянин досьогодні сприймає інвестиційну діяльність як «фестиваль у Каннах», як справу для обраних, втаємничених.

Статистика лише вторить: інвестування - переважно чоловіча справа для тридцяти-тридцятип’ятирічних людей з вищою освітою. Воно й недивно, адже в інформації, що час від часу все ж виплескувалася на сторінки спеціалізованих медіа-ресурсів, здатні були розібратися представники саме підготовленої аудиторії.

Колись мені зустрілася дефініція, в якій відкритість (транспарентність) визначалася як максимальне інформування суспільства про всі рішення та дії, а також про їхню доцільність. При цьому, йшлося в дефініції, скорочення інформації припускається за необхідності дотримання вищих державних інтересів. 

Транспарентність, відносно тієї справи, якою я займаюся, має кілька рівнів:

• Перший рівень – просвітницький - стосується процесів в інвестиційному середовищі – світовому і на рівні держави – в цілому. Я вже говорив про відсутність будь-якої зацікавленості з боку інститутів держави опікуватися інтелектуальним рівнем інвестора. Розробка і реалізація заходів у цьому контексті могла б стати потужною системою захисту населення від кримінальних схем.
• Другий рівень належить самоорганізованим в різноманітні недержавні організації (асоціації, спілки, клуби) компаніям, що є гравцями на фондовому ринку країни. Це спосіб захистити молоду «індустрію» від «паршивих овець» у власному ж середовищі. «Цехи» за професійною ознакою почали створюватися ще в середньовіччі.

Так, наприклад, львівський цех пекарів відправляв на дибу свого ж колегу, який порушував технологію випікання і годував міщан глевким хлібом. Іноді шкодую, що часи змінилися. Саме тому, що індустрія молода і саме тому, що від неї багато чого залежить в економіці. Значить, в майбутньому цілої країни.

• Третій рівень віддано на відкуп окремим компаніями. Я не боюсь звинувачень у прихованій чи відвертій рекламі: компанія «КІНТО» була не лише піонером на фондовому ринку держави; їй довелося торити дорогу, розробляючи ідеологію спілкування з інвестором, всім тим, хто ішов за «КІНТО» - в тому числі своїм конкурентам.
• Четвертий рівень – це рівень керівника компанії. До речі, Перший Незалежний Інвестиційний Блог – тому підтвердження.

Для себе я визначив не лише рівні транспарентності, а й рівні внутрішніх, мотиваційних потреб у ній:

• Так, перший рівень мотивації характерний для компаній, які виходять на біржовий ринок.

Дії публічної компанії, що торгується на фондовій біржі, можна порівняти з високопрофесійним стриптизом. Красиво, вишукано, елегантно, продумано. Всім цікаво, наскільки досконалі жіночі форми у стриптизерки під блискучими клаптиками одягу, але нікому не спадає на думку цікавитися її системою травлення. Всім цікаві досягнення публічної компанії, але мало хто, крім аудиторів, заходиться розбиратися в усіх тонкощах того, як саме оприлюднені результати були досягнуті.

Успішність стриптизерки визначається сумою зібраних в залі «преміальних». Рівень транспарентності та передбачуваності публічної компанії оцінюється надбавкою до біржової ціни на її акції.

• Другий, уже вищий, рівень мотивації з’являється в представників фінансового сектору так званого «віртуального» бізнесу – банків, страхових та фондових компаній.

Складові їхньої діяльності мають бути гранично прозорими та зрозумілими, інакше клієнту не спаде на думку навіть зазирнути до їхнього офісу. Та особливо транспарентними мають бути компанії з управління активами, що не можуть гарантувати певного розміру доходу чи запевняти у неймовірності збитків.

Навіть складні банківська та страхова справи доступніші для сприйняття -  мова, зазвичай, йде про чіткі умови договору: певні проценти, суми відшкодування тощо. Транспарентність КУА - це не просто стандарт, що встановлюється законодавцем і допомагає клієнтам зрозуміти динаміку інвестиційного процесу взагалі та стан власних інвестицій зокрема.

Транспарентність КУА - це спільна філософія компанії з управління активами та клієнта, це своєрідний «суспільний» договір, який краще снодійного береже спокій клієнта тоді, коли гроші не вдома, а працюють на нього на фондовому ринку.

На завершення підніму настрій тим, хто ще не вирішив – потрібна йому транспарентність від КУА чи від будь-кого ще в цьому світі.

Етимологія слова «транспарентність» достатньо складна.

Одні переконують, що слово пішло з французької і перекладається як прозорий, відкритий.

Інші - що воно походить від латинських

trans – прозорий та  

pareo – наскрізь, очевидно…

Дуже цікавим видається мені пояснення з області медицини.

Транспарентність (від латинської trans - пере, через та англійської parental - батьківський) – надзвичайно рідкісна здатність чоловіка до одночасного запліднення безлічі жінок.

Не вірите? Перечитайте «Пісню пісень» з Біблії.

У царя Соломона було «шістдесят цариць, і вісімдесят наложниць, і дівчат без числа». Пам’ятаєте анекдотичне «…а поцілувати?». Насправді, подейкують, це слова Цилі, 76-й наложниці царя.

«А поцілувати?» - розчаровано шепотіла вона своєму коханому Соломону, який просто робив свою чоловічу справу.

Тож навряд чи й піонери інвестиційного руху в Україні дочекаються подяки за встановлення стандартів транспарентності в інвестиційній діяльності від своїх колег-початківців, які часто й густо забувають про те, що простий шлях веде до пекла.  

Пусте. Були б здорові!  

• Перше. Дещо про правила гри на “моєму” полі

Протягом тих тижнів, як я розпочав “блогову активність”, почув і прочитав багато нового і цікавого. Основної мети досягнув: відчув, наскільки різноплановим насправді є життя людини (звісно, себе маю на увазі), яка не завжди має змогу помічати чимало явищ і зв’язків між ними: через рутину, завантаженість графіка, необхідність бути одночасно в багатьох місцях і вирішувати там купу різних питань. Тепер я став уважнішим. Точніше, змушую себе це робити.

Тому що,

хочеш спілкуватися (а мета була саме такою) – вислухай і відчуй іншу сторону;

хочеш викликати інтерес до себе – будь “модним” і сучасним;

хочеш бути цікавим для інших людей – зупинись, подивись довкола і спробуй побачити те, що до тебе ніхто не зумів помітити.

Я отримав від “мережевого” співтовариства чимало критики і закидів. І не лише від анонімних дописувачів. Це ж, врешті-решт, не розмова віч-на-віч: як тут втриматись і не дістати з колоди провокативні дріб’язкові теми, що взагалі не варті обговорення.

То й що, впадати у комплекси? З якого б це дива? Хіба я раніше не знав, що далеко не всі ставляться до мене так добре, як ставлюся до себе я сам. То й що? До мене навіть співробітники підходили і обережно запитували, а чи не варто “тихо з’їхати” з цієї форми спілкування, чи не перетворюється комунікаційний проект на своєрідний іміджевий антидот.

Ні, шановні. Корпоративний блог “КІНТО”, в якому поки що присутній лише один блогер – керівник та засновник компанії, – буде поповнюватися. Ви приходите послухати виступ до моєї трибуни, і це ваше право – зірватися на оплески чи кидати гнилі помідори.

Я чудово розумію, що галасу більше від тих, хто кидається саме сміттям, тому що людина, з якою в мене співпадають інтереси, прочитає блог і, погодившись більшою чи меншою мірою, піде з моєї сторінки, не лишаючи там напису “тут був Вася” з парочкою нецензурних виразів.

А переваги мого виходу на широку аудиторію таки значущі для мене: я знайшов у собі сили призупинитися, визначити та скоригувати свою “систему координат”, озирнутися навколо і замислитися, як те, що відбувається ззовні, впливає на моє життя, життя моїх близьких, розвиток компанії.

І не чекайте від мене, що я втягнуся в дискусії зразку “сам дурень”! Просто тому, що маю іншу систему цінностей і вважаю таке негідним. Мої цінності не дозволяють мені чимало речей, що узвичаєні в соціумі, навіть престижних. Зокрема, не дозволяють піти у політику, хоча можливості для цього були завжди.

Між іншим, я ні в якому разі не відмовляюся від своїх слів щодо відповідей на всі коменти. В наступних блогах, користуючись, звичайно, таким благом, як натхнення, я поступово повертатимусь до тих питань, яких торкнулися дописувачі.

Але це стосується виключно так званої “філософії” продукту. Щодо питань відносно поточної діяльності компанії, яку я очолюю, на них відтепер максимально оперативно відповідатимуть спеціалісти підрозділів “КІНТО”. Думаю, ви вже мали нагоду познайомитися з нашою новою рубрикою.

·         Друге. Система цінностей як система координат

Блог Оксаніча – це його філософія. Фінансист завжди має бути філософом. Інакше – профнепридатність. Звісно, фінанси вимагають точних дефініцій та розрахунків. Але ми ніколи не маємо простих лінійних рішень! Тому філософське бачення світу є настільки важливим. Тому свої перші “інтернет-оповідки” я розпочав з теми інтуїції.

Філософія. Мораль. Система цінностей. Власних та корпоративних. Ці речі є базовими для успішної роботи фінансиста та його компанії. Думаю, кожен погодиться, що інвестиційний бізнес – найуразливіше місце з точки зору моральності відносин між інвестором та компанією з управління активами.

Тема цінностей в управлінні, які впливають на ефективність або неефективність менеджменту, дуже розлога та багатогранна.

Нещодавно натрапив на цікаву байку.

Одного разу індичка розмовляла з биком.

“Я мрію залізти на верхівку дерева, – зітхала вона, – але в мене так мало сил”.

Бик відповів: “Чому б тобі не поклювати мій послід – там багато поживних речовин”.

Індичка послухалась, і це, справді, дало їй досить сил, щоб залізти на нижню гілку.

Наступного дня, поклювавши ще, вона досягла другої гілки.

Нарешті, на четвертий день, індичка гордо сиділа на верхівці дерева. Там-то її помітив фермер і збив пострілом з рушниці, сприйнявши за фазана.

Мораль: маніпуляції з послідом можуть допомогти вам залізти на верхівку, але навряд чи втримають вас там.

Чому я переказав цю історію, поясню далі.

·         Третє. Не заперечуючи значення інтуїції

Погоджусь, інтуїція – це не єдиний “стовп”, на який спираються засади інвестиційної діяльності. Я не заперечую переваги знання перед не-знанням. Але ж знання отримують не лише з книг та викладок, що виконуються маститими аналітиками на замовлення. Знання, які множаться на передбачення набору нештатних ситуацій, переходять у площину досвіду.

Світова фінансова криза – це як сильна ожеледиця на дорозі: ти підготувався до зими, змінив гуму, ти давно є асом екстремальної їзди. Але раптом на тебе на скаженій швидкості несе якогось “чайника”, і зіткнення з ним неминуче… Під час кризи на тебе летить сотня таких “чайників” одночасно. І ти маєш зробити так, щоб твоє місце було не в кюветі, а на дорозі. Оцінити складність маневру (інтуїція), порівняти його з попередніми (досвід), прорахувати ризики та результати (знання), зробити все технічно, швидко і красиво (налаштування на позитив)…

Компанія – це, перш за все, команда. Один ти можеш кермувати хіба що власним “авто”. Інвестиційний бізнес передбачає щоденну кропітку працю інтелектуалів. Їхній добір, стимулювання до зростання та гармонійне об’єднання – це одне з пріоритетних завдань керівника. Безвідносно до кризи та будь-яких поганих новин у її контексті.

Я прикладаю всіх зусиль, щоб у моїй команді всім було комфортно – від стажера до “важковика”. Не відволікаючись на зайві клопоти, співробітники мають зосереджуватися на пошуку, обробці, інтерпретації інформації та побудові прогнозів. Я абсолютно переконаний, що колективний розум стимулюється лише у творчому середовищі.

Всі проблеми у топ-менеджера починаються тоді, коли він, виходячи з робочого кабінету, чує шепіт секретарки в телефонну трубку: “Перший пішов по коридору”. І всі принишкли, швидко вимкнули і поховали під столи чайники, закрили “вікна” з однокласниками на моніторах… “Перший” пройшов по коридору, сів до автівки і відбув…у напрямку сауни з друзями та пивом. Усі полегшено зітхнули…

Шлях такого “Першого” не до сауни. Його шлях – приблизно такий, що був у сумнозвісної індички, яка стала жертвою власної системи цінностей.

Давно помітив, що численні семінари та лекції, на які мене запрошують у якості «аксакала» вітчизняного фондового руху, додають багато наснаги на тривалий час наперед. А до того, вони дають імпульс замислюватися над речами, які не помічаєш, не фіксуєш щодня. Просто робиш.

Коли ж рутинна діяльність доходить до автоматизму, вона перетворюється на рух заради руху, не передбачає творчого підходу, розвитку. Записки «із залу», на які не встигаєш дати відповідь протягом відведеного на лекції часу, ще довго лежать на робочому столі. Деякі з них можна порівняти хіба що з найдорожчим скарбом: ось вона, дефініція, знайшов!

Останній мій досвід спілкування – із студентами Інституту журналістики. Так співпало, що перший же комент на мій перший блог торкався теми професійності сучасних журналістів. Зокрема, йшлося про молодь, яка приходить із студентської лави до редакцій. Повірте, не все так погано. Я це зрозумів, поспілкувавшись із студентами (на лекції були представники практично всіх курсів). Просто і гравці великого бізнесу, і великої політики, і лідери думок з інших специфічних сфер повинні розуміти – нічого не виникає з нічого. Майбутніми зірками слід опікуватися, їх треба ростити, їх треба відчувати. Я також буду це робити, але це тема іншої розмови.

Один молодий хлопець поставив на перший погляд тривіальне питання: Ви успішний більшою мірою, інші – меншою. Чому? В чому полягає Ваш секрет як топ-менеджера? Зізнаюся, мені повезло, що часу на відповідь майже не лишалося. В мене не було готової розгорнутої відповіді! Велику роль в моїй роботі відіграє інтуїція. Але наскільки велику? І як сильно інтуїція може допомогти в керівництві компанії, зокрема, в питаннях антикризової діяльності?  

Сучасне управління інвестиційним бізнесом – багатоаспектне і багатовекторне. На мій погляд, ми аж занадто захопилися розкладанням пасьянсу кризового «надбання». Складається враження, що сьогодні активно пишеться вітчизняна літературно-документальна героїка на тему «Криза: як це було», замість того, щоб займатися розробкою та невідкладною реалізацією плану виходу з неї.

З позицій очікувань таких планів від владного Олімпу, поділюся досвідом: не варто чекати, є сенс починати вже зараз. Передусім, з себе. Антикризові дії на рівні особистості мають накладатися на відповідну поведінку на рівні компанії. І топ-менеджмент буде відігравати в цих процесах неабияку роль.

Припустимо, ви знайшли людину, в яку переселилася душа знаменитої Ванги, і прогнози якої вражають своєю точністю. Ви ставите перед шанованою провидицею завдання – змалювати якомога точніше план вашого життя (а відповідно, і життя вашого бізнесу) на найближчі три-п’ять років. Для людини, яка входить у стан медитативного трансу, це не складно, і за лічені хвилини ви отримуєте відповіді на питання, що хвилюють.

Який вигляд, по суті, мають пророцтва? Це перспективний план дій, що будується у вигляді управлінського циклу на визначений період. Хто автор цього плану? Господь Бог? Провидіння? Не хочу нагадувати неодноразово переспіваний вислів класика про те, що книги наших доль вже давно написані, а нам лишається з більшим чи меншим ступенем успішності дочитати ці книги до кінця.

На жаль, пояснити феномен передбачень я не можу. Як не може, по суті, ніхто. Але знаю чимало колег із великого та середнього бізнесу, які користуються послугами подібних оракулів. Подейкують, що аналіз прогнозів Ванги, який начебто був зроблений після її смерті, вказав на «50 на 50» у співвідношенні «правда-неправда». Але на прикладі досвіду колег мені відомі випадки більш високого відсотку справдження прогнозів.

Чим це можна пояснити? Не будучи спеціалістом у цій сфері, можу хіба що підтвердити свою віру в існування духовно-енергетичного інформаційного поля, функціональні можливості якого, з огляду на стрімкий розвиток глобалізаційних процесів, вірогідно, пожвавлюються.

Не випадково ж  ідентичні за змістом ідеї спадають на думку вченим, які не підозрюють про існування один одного і живуть у різних куточках Землі; не дарма рух на підвищення чи на пониження акцій фондового ринку починається не з однієї операції, а з великої сукупності таких операцій одночасно.

А феномен одночасності в різних сферах життєдіяльності дозволяє говорити про недоведений ще ніким закон парних явищ.

Таким дещо складним поясненням я розпочав аналіз інтуїтивної складової в ухваленні управлінських рішень, що стосуються інвестиційної діяльності. Підключаючись до вселенського інформаційного поля, що уособлює собою світовий абсолютний Разум, ми отримуємо інформацію (безпосередньо або через провідників) про те, як жити далі. Та на жаль, на цьому етапі я відчуваю неминучу кінцевість прогнозів, оскільки можу дізнатися лише про вже написане у Книзі Своєї Долі і аж ніяк не маю впливу на те, щоб дописати туди кілька сторінок або переписати те, що мені відверто не подобається.

Заданість – ось проблема, з якою стикаєшся, покладаючись на подібні прогнози. Ти припиняєш бути творцем свого майбутнього, погоджуєшся з роллю того, кого ведуть. Звісно, в цей момент виникає питання: яке відношення це має до ухвалення управлінських рішень, що ґрунтуються на використанні інтуїції.

Дуже просто: немає різниці, хто медіум – бабуся або ж ви самі з вашою інтуїцією та над-розвиненою здатністю її слухати, чути, розуміти або правильно інтерпретувати. Надто ризиковано навіть з позицій власного майбутнього. А якщо від твого управлінського рішення, що в результаті ґрунтується на почутому від внутрішнього голосу, залежать долі тисяч вкладників, рівень добробуту їх сімей… Залежить і твоя власна репутація. Врешті-решт, почуте може виявитися «нетверезим» або просто неправильно розтлумаченим…

Додам, що внутрішній голос великою мірою залежить від емоційного стану, з яким ми заходимо до акваторії управління. А він, як відомо, може бути і позитивним, і негативним.

Інформаційна складова світової фінансової кризи, тобто медійний супровід, виявився непередбачувано потужним. Сьогодні уявити кризу без інформації про кризу просто неможливо.

Чого більше – наслідків кризи чи інформації про наслідки кризи? Коли телеканалом CNN були трансльовані трагічні події вересня 2001 року, відео з падінням літаків на хмарочоси Нью-Йорку були підхоплені телеканалами інших країн.

Світ просто отримав інформацію - це було головним завданням медіа. Коли ж телеканали почали прокручувати це відео в режимі нон-стоп, світ захлиснула істерія, яка б могла супроводжувати хіба що початок третьої світової війни.

На жаль, управлінець високого ґатунку не може обмежити до себе доступ інформації – він просто змушений постійно сканувати Інтернет, переглядати теленовини, читати якісну пресу. Саме тому інформація про кризу – підкреслюю, інформація про кризу, а не сама криза – в першу чергу вразила топ-менеджерів.

Звістки про пожвавлення психічних розладів саме в цьому прошарку суспільства надходили з перших же днів. Повірте, людина високого управлінського рівня може звести рахунки з життям не тому, що їй раптом перестало вистачати на хліб насущний. Вона не витримує тягаря відповідальності – від неї залежать долі  багатьох і багатьох людей.

На жаль, сьогодні практично неможливо почути хороші новини. Переконаний, що інвестиції в позитивно сконструйовані повідомлення були б, з точки зору побудови загальнодержавної стратегії виходу з кризи, найперспективнішими. Не буду оригінальним, коли нагадаю, що криза у нас в голові.

І чим довше ми будемо з нею носитися, візуалізувати її, тим довше вона керуватиме нашим життям. Я черпаю позитив із знань економічних законів: фондовий ринок раніше за всіх «лягає» під натиском непереборних сил, проте і першим піднімається в той час, коли кризове цунамі продовжує ще змітати з конкурентного середовища, наче сірникові коробки, чимало підприємств великого, середнього і малого бізнесу.

Отже, інтуїція та успішність – категорії взаємопов’язані. Знак тотожності між ними ставити, звісно, не можна, але й поля, що їх відокремлюють, надто тонкі. Я порівнюю інтуїтивні прояви зі спалахом вогню від сірника у темряві. Та рухатися вперед, освітлюючи собі дорогу лише світлом від сірникового вогню, не будеш. Чим складніший твій шлях, тим більше технічних засобів необхідно на його подолання. Згодиться все, навіть такі досягнення науки, як GPS-навігатори.

А щодо емоційного стану, про який я тут згадував… Щось, безперечно, має надихати. Чому б не ранкова запашна кава на вустах коханої жінки?..